Таке не літає, або На городі бузина, а у Кабміні – "бізнес-янголи"?

Завершую короткий огляд дуже товстої "начебто програми" КМУ на найближчі 10 років.

Пенсійне

Як випливає з документа (а йдеться про урядову "Національну економічну стратегію 2030"), однією з відповідей держави "на поточні виклики" є підвищення рівня пенсійного забезпечення "зокрема шляхом проведення щорічної індексації пенсії, додаткових соціальних виплат пенсіонерам старшим від 75 років". Але чому саме 75? Чи не тому, що, згідно з даними того ж документа, середня тривалість життя — 71,7?

До речі, скаржитись тільки на демографію нечесно. У Греції, наприклад, співвідношення пенсіонерів і тих, хто працює, ще вище, ніж у нас. Але середня пенсія вища майже в 15 разів! До того ж пропонується збільшити обсяг активів накопичувального пенсійного забезпечення до 25% ВВП. А збільшити з якого рівня? Яким є обсяг цих активів накопичувального(!) забезпечення зараз? Чи спочатку цю систему ще потрібно створити замість чинної солідарної, а потім вже збільшити до небачених висот? І як ці урядові пропозиції-2030 поєднуються з урядовою ж заявою про те, що через 15 років пенсій, можливо, взагалі не буде? Чи не буде тих, що зараз, зате будуть нові? З цього місця хотілося б детальніше...

Янголи, цифри і факти

Де в програмі ховається невидима межа між фантастикою та реальністю? Наприклад, "бізнес-янголи" для національного бізнесу — це з якого жанру? Це "підхід" (так написано), пропозиція (так теж написано), роздум, прогноз, іронічний жарт або, може, секта? Уряд ще на землі чи вже десь там?

Набагато більше цінності, ніж у непояснених і не цілком ясних прожектах, у констатації у тій самій програмі сумних фактів. Ось деякі з них.

Україна отримала в 2019 році майже втричі менше прямих іноземних інвестицій, ніж Польща.

З іншої області: ступінь зносу тепловозів — 98%, електровозів — 94%, пасажирських вагонів — 93%. Але, мабуть, дорогі наші члени наглядової ради "Укрзалізниці" знають краще та в курсі більше.

З приводу амністії. Пропонована амністія капіталу ґрунтується на досвіді, найвдаліший з яких — італійський — дав результат нижче від запланованого в дванадцять з половиною разів (у Бельгії — в 17, в Іспанії — в 50. У Німеччині, щоправда, усього в 5, але цей досвід в "успішні" не ввійшов через зовсім малу абсолютну цифру; просто німці не так багато й очікували). Ні, я не проти й амністії, і хоча б того ефекту, що вона дасть, аби лише запланований ефект не виявився вкарбованим в бюджет держави — а то витратимо раніше, ніж отримаємо, і підрахувавши — пустимо сльозу...

Податкове

Податок на прибуток в Україні платить 5–10% компаній. Водночас 85% надходжень цього податку забезпечує 1% компаній (тобто решта 99% підприємств забезпечують лише решту 15% від податку на прибуток). До того ж 25% підприємств узагалі є збитковими. А тепер — до початку абзацу: якщо збиткові складають усього 25%, то чому платять податок на прибуток тільки до 10%? Де решта 65%? У них у всіх рівно 0? 0 грн 00 коп. — ані збитку, ані оподатковуваного прибутку? Чи вони всі звільнені? Ну хоч це можна було пояснити? Або досить виявилося однієї констатації?

Накопичені збитки, констатується далі, становлять 1,4 трлн грн. Але чому б у такому разі не запропонувати настільки збитковим господарям віддати їхні збиткові фірми та звільнити себе від подальших збитків? Ще й заплатити їм за це вартість їхніх підприємств, розраховану зворотним рахунком, виходячи з прибутку, визначеного за їхнім від’ємним податком? Цікаво, що вони скажуть? Уряд констатує такі колосальні збитки (у країні, яка, між іншим, воює!), ніби він тут ні до чого, і просто дивиться на це збоку, не здатний розібратися в причинах! Це збиткові держ? А де Фонд держмайна? Приватні? А хто покриває за свій рахунок збитки, як довго і навіщо? Це просто організована недоплата до бюджету? А де податково-прокурорські органи? Але ані аудиторська, ані програмно-прогнозна частина "Стратегії" відповідей на ці питання не дає.

Порівняння

Щодо фондового ринку. За рівнем ринкової капіталізації публічних національних компаній, а також за кількістю публічних компаній, акції яких торгуються на біржах, Україна відстає від Румунії, Казахстану, Нігерії та Єгипту, не кажучи вже про Туреччину, що зовсім далеко від нас пішла; країни "справжні" навіть не називаю.

Навіть якщо вірити картинці, то наші найближчі сусіди за ВВП на душу населення (Уряд наводить "найсвіжіші" цифри 2010 року!) — Кот-д’Івуар, Гана, Гондурас, Нігерія, Болівія (у них ще нижче), Сальвадор, Беліз, Гвіана, Еквадор (у них — вище), а за продуктивністю праці в промисловості — Гана, Малі, Гондурас (гірше), Камерун, Кенія, Беліз, Болівія (краще), Сальвадор, Кот-д’Івуар, Уганда, Гвінея, Гаїті, Нігерія, Мавританія, Гвіана (набагато краще). Або неправильна картинка...

Про регіони. Області, де валовий регіональний продукт на душу населення нижче за середній по Україні та становить від нього менше 75%, — у міру поліпшення, тобто від меншого % до більшого: Чернівецька, Закарпатська, Тернопільська, Рівненська, Херсонська, Івано-Франківська, Волинська, Хмельницька, Житомирська та Сумська. З найкращими показниками — теж за зростанням: Харківська, підконтрольна частина Донбасу, Київська, Дніпропетровська, Полтавська, лідер — м. Київ (з великим відривом).

Що стосується охорони здоров’я (рух по цифрах — зазвичай у тому ж порядку, у якому вони в документі, тож логіку шукати тут не треба), то досить цікаво порівняти Україну з Румунією: у нас держвитрати на охорону здоров’я в розрахунку на душу населення в 2019 р. становили 119 доларів, у Румунії — 749.

Сумно все це. І просвіту не видно. Зі "Стратегії" його не видно теж. Як і самої стратегії...