Шанс для "Мотор Січі"

Український бізнесмен "вищої ліги" Олександр Ярославський відомий своїм інтересом до промислових активів зі складною долею. Після Харківського тракторного і Дніпровського металургійного заводу він вирішив разом із китайськими інвесторами зайнятися запорізькою "Мотор Січчю" – вчора про це офіційно повідомили на сайті групи DCH, що належить йому.

Відео дня

OBOZREVATEL вирішив з'ясувати, що чекає це ледве живе сьогодні підприємство після приходу Ярославського

"Мотор Січ" в Україні та у світі

АТ "Мотор Січ" станом на сьогодні вже ні багато ні мало – 113 років, а авіаційні двигуни воно випускає 105 (!) років – від часів першої світової війни. Основна продукція – авіаційні двигуни й газотурбінні установки. У бізнес-систему входить низка виробничих підрозділів і сервісних організацій. У структурі "Мотор Січі" налагоджені і розробка науково-технічної продукції, і виробництво, і обслуговування. Крім заводів в Україні, є кілька СП за кордоном – в ОАЕ (Дубаї), Китаї та Білорусі. Щоправда, в колишньої братньої республіки склалося не дуже, бацька занадто ревно ставиться до спроб робити бізнес на його території без його участі.

У 2016 році в системі "Мотор Січі" працювало 26,5 тисяч осіб, зараз на 5 тисяч (34%) менше. І фінансові показники роботи стабільно знижуються: обсяг реалізації продукції за цей період зменшився у 5,3 рази, а чистий прибуток із прибутку у 3,1 млрд. перетворився на збитки у 220 млн грн.

Чому? До цього питання повернемося трохи пізніше, коли складемо уявлення про те, в чому унікальність цього підприємства.

Авіаційна промисловість у звичайної людини асоціюється з аеропортом, авіаперевізником і літаком. А зовсім не з патентами, складальним конвеєром та економічною картою світу, на якій ми бачимо одиниці авіабудівних підприємств. Занадто складно збирати літаки, а авіаційні двигуни і поготів. На розробку і виготовлення нових моделей повітряних суден йде 15-20 років, а на двигун – 20-25 років. Тобто спочатку двигун, потім літак! Причому на вартість авіаційного двигуна припадає 1/3 вартості всього "залізного птаха".

І вже через те, що авіаційне моторобудування – капітало- та інтелектомістка галузь, сили утримувати і розвивати її є тільки у багатих країн. І Україні, на жаль, не вистачає економічної потужності на таку дорогу іграшку. Поки був відкритий російський ринок, "Мотор Січ" почувалася пристойно. Потім почалися проблеми, які тодішнє керівництво в особі всім відомого промисловця В'ячеслава Богуслаєва спробувало вирішити, запросивши китайських інвесторів.

Чому китайці?

Почнемо з того, що Китай – торговий партнер №1 для України за обсягом товарообігу. І авіація життєво важлива для КНР не тільки з міркувань оборонно-наступальної міці, як заведено чомусь вважати, а й для цілком мирних пасажирсько-вантажних цілей. При цьому – що важливо вже для України і "Мотор Січі" – двигуни китайських літаків відстають від передового галузевого рівня на 1-2 покоління, технологічний розрив досягає 20 років.

У перекладі мовою міжнародної економіки та маркетингу це означає колосальний ринок збуту для українських авіаційних двигунів. Згідно з дослідженнями Boeing, у найближчі два десятиліття загальний попит із боку китайської цивільної авіації оцінюється у 1,2 трлн дол., а попит на послуги техобслуговування – в 1,5 трлн дол. Виходячи з того, що третина цієї суми припаде на авіадвигуни, обсяг ринку двигунів і сервісу для них складе 1 трлн дол. З них мінімум 400 млрд дол. припаде на закупівлю нових додаткових двигунів для китайського авіапарку. Погодьтеся, є за що поборотися. І особливо, з огляду на те, що Україна – історично найбільший фактичний постачальник цієї продукції, в результаті чого в КНР зараз експлуатується 1200 двигунів нашого виробництва.

Глобальні конкуренти

Само собою, китайський ринок цікавить не тільки Україну, а всіх глобальних гравців галузі. Тим більше, що уряд КНР не тільки декларує, а й проводить політику економічної відкритості в авіаіндустрії. Держави-лідери в авіабудуванні (США, Великобританія, Росія, Франція, Німеччина) вже побудували свої заводи в Китаї і відчайдушно борються за частку ринку.

Завод "Мотор Січ", який зараз працює в КНР – той невеликий наробок, який зробила Україна для освоєння можливостей, що відкриваються. Тут роблять великовузлове складання і обслуговують двигуни китайських літаків. Але на цьому поки все. Чому? Тому що китайські інвестори (компанії Skyrizon і Xinwei) акції АТ "Мотор Січ" купили. І навіть 100 млн дол. вклали. Але при спробі змінити корпоративну структуру власності, щоб привабливіше виглядати на Шанхайській біржі і перед своїм значущим кредитором China Development Bank, зіткнулися з "принадами" української державності.

Загребущі "свинарчуки"

У сильно підвішеному стані "Мотор Січ" опинилася завдяки минулій владі, яка дуже любила заробляти на військово-промисловому комплексі. У грудні 2016 року китайські інвестори вирішили сконцентрувати 50% акцій "Мотор Січ" на компанії Skyrizon, і вихідна юрособа, що інвестує – Xinwei – оголосила про припинення торгів на біржі Шанхая для проведення M&A-трансакції зі Skyrizon. Але, коли Skyrizon подала у 2017 році заяву про концентрацію тих самих 50% до Антимонопольного комітету України, за "дивним" "збігом" Служба безпеки України ініціювала кримінальну справу, рекомендувала заяву відкликати і вступити у переговори з владою. Чисто по-свинарчуківськи, під приводом якихось національних інтересів акції китайських інвесторів були заарештовані рішенням суду.

Після чого почалися традиційні за минулої влади гойдалки, що пахнуть корупцією. У підсумку за 25% акцій "Мотор Січі", які мали відійти держконцерну "Укроборонпром", у 2018 році китайським інвесторам пообіцяли вільну – дозвіл АМКУ і можливість спокійно працювати.

У 2019 році заява знову зайшла в АМКУ, але в підсумку ситуація з місця не зрушила. Під приводом зовнішньополітичного чинника, звісно. Мовляв, США проти продажу авіапідприємства інвестору з Китаю, свого глобального конкурента. А насправді перш за все тому, що китайські інвестори намагалися вирішити проблему суто в правовому полі, не підживлюючи елітну корупцію тодішнього правлячого режиму. В результаті передача акцій "Укроборонпрому" так і не відбулася, домовленості концерну зі Skyrizon були припинені у зв'язку із закінченням терміну їхньої дії – через невиконання державою своїх зобов'язань.

Так що поява на "Мотор Січ" українського інвестора в особі Олександра Ярославського – нелінійна можливість вийти з глухого кута. Тобто підприємству – зі стратегічного ступору, новій українській владі – з капканів, розставлених попередниками. Тим більше, що відхід зі свого поста Терентьєва, міцно пов'язаного з минулою владою, дозволяє абсолютно спокійно відмовитися від токсичної спадщини і ухвалити рішення на користь законних інвесторів.

Світло в кінці тунелю чи паровоз назустріч?

Звісно, зараз "поросята" на зарплаті (гібрид порохоботів і соросят) почнуть повсюди кричати про неприпустимість співпраці з комуністичним Китаєм і про те, що під загрозою прозахідний вибір України. Але якщо Зеленський і його команда реально планують реформувати країну, гідно виглядати на майбутніх місцевих виборах і йти на другий термін, слухати треба не їх. А свої 73%, Південний Схід і промислові міста.

Через 5-10 років навіть такі двигуни "Мотор Січі", які не мають аналогів у світі (унікальний великий турбореактивний двоконтурний двигун Д-18Т, потужний турбовальний двигун Д-136 і найбільш класичний турбовальний двигун серії ТВ3-117) зіткнуться із серйозними викликами з боку конкурентів. І якщо не скористатися можливостями, що зараз відкриваються, вже протягом наступних 2-3 років підприємство втратить свої позиції на ринку КНР.

Що чекає "Мотор Січ" без китайських інвесторів і китайського ринку?

Моральне старіння і незатребуваність продукції, відсутність коштів на наукові розробки, викинуті на вулицю майже 20 тисяч робітників та інженерно-технічних працівників, їхні сім'ї без засобів до існування. Плюс суміжники – ДП "КБ Прогрес ім. Івченка" і ДП "Антонов" з трудовими колективами загальною чисельністю 10 тисяч працівників, яким теж сім'ї годувати треба. Платити їм допомогу будуть не "поросята", а Зе-Кабмін. А рейтинг падатиме не у Комуністичної партії Китаю, а у "Слуг народу".

Що чекає державу Україна, якщо китайські інвестори постраждають? Зіпсовані міждержавні відносини, розрив торгового партнерства і, ймовірно, Стокгольмський арбітраж. Тим більше, що у китайської сторони свіжі в пам'яті проблеми щодо "зернового" контракту з українцями – українська компанія отримала в китайському банку кредит на організацію вирощування зернових у сумі 1,5 млрд дол. і виконує з численними порушеннями. А ще в наявності невиконані зобов'язання України на 3,6 млрд дол. за контрактом із "Нафтогазом" і за контрактом на 360 млн дол. за проєктом "повітряний експрес".

Не кажучи вже про те, що наша країна остаточно втратить свою авіаційну індустрію. Ні США, ні ЄС, ні Японія, ні Індія (авіадержави) не зацікавлені в розвитку бізнесу потенційного глобального конкурента. Зрозуміло, що і китайці не альтруїсти – але у них є реальний інтерес, величезний ринок і серйозні гроші. І за 3-5 років фори багато хорошого можна зробити на "Мотор Січі", особливо якщо там буде український інвестор, який гарантує, що виробничі потужності залишаться в Україні і будуть використовуватися на благо України. Тим більше, що всі ліцензії та патенти залишаються за "КБ Івченко", ніякі технології автоматично передаватися не будуть – тільки з залученням держкомісії з експортного контролю. Китайська сторона все це вже підтвердила на етапі переговорів із "Укроборонпромом". Так само як і готовність нічого не постачати прямо або опосередковано в такі країни, як Росія, КНДР, Ірак.

Тепер повернемося до того, з чого починали – до заяви DCH про співпрацю зі Skyrizon щодо "Мотор Січі". Навіщо "Мотор Січі" і державі Україна Олександр Ярославський як інвестор підприємства, має бути приблизно зрозуміло.

А ось навіщо цей головний біль успішному бізнесменові із влаштованим життям – цікаве запитання. Так, розширюється інвестиційний портфель DCH, так, актив престижний, хоч і суперечливий. Але все ж – навіщо?

Ризикну припустити, що це та сама дуже хороша "олдскульність", що проявляється як "якщо не я, то хто ж?..". Принаймні, є кому бити у дзвін за "Мотор Січчю". Прецедент уже був, набат з ХТЗ почули навіть за минулої влади, і загребущі ручки прибрали від заводу і АМКУ, і СБУ. А отже не може не почути і Зеленський. І "Мотор Січі" з українським машинобудуванням бути і розвиватися.