Блог | Перемога суміші швондеріади з шаріковщиною
У п'ятницю, тринадцятого липня, як тут не повіриш у бісовщину, відбулись дві начебто зовсім різні події, але які цілком повно демонструють загальну атмосферу волаючого непрофесіоналізму, поєднаного з агресивною сумішшю лівацько-лібертіанського швондерізму та шаріковщини, що панує у країні, і які знищують нашу економіку, та взагалі державу.
У цей день правління Національного банку ухвалило рішення про підвищення облікової ставки до 17,5%, а парламент — у першому читанні ухвалив законопроект, який передбачатиме не тільки скасування покарання громадян, які свідомо ввозили нерозмитнені вживані авто, але і дозволить їм сплатити за них у декілька разів менше податків, ніж це передбачено чинним законодавством.
Сьогодні висловлюсь про рішення Нацбанку.
Вже протягом багатьох років, і з особливою затятістю останні три роки, керівництво Нацбанку намагається довести, що вони своєю монетарною політикою (зараз інфляційним таргетуванням) спроможні забезпечити довгострокову інфляційну стабільність гривні. Скажу чесно, вже не згадаю скільки десятків та навіть сотень разів пояснював у ЗМІ, у виступах на конференціях та різноманітних “круглих” столах, у аналітичних записках можновладцям, що забезпечити суто монетарними методами довгострокову стабільність національної валюти у переважно сировинній економіці, з повсюдним пануванням монополій, з державним регулюванням цін, неможливо. Від слів “взагалі” і “ніколи”.
Безліч разів на основі даних Держкомстату та Нацбанку доводилось показувати, що суттєві коливання цін виробників та цін споживчих товарів та послуг у нас мають переважно немонетарний характер. Ці коливання Нацбанк не може приборкати за допомогою своєї монетарної політики.
Більш того, монетарна політика, що передбачає високі процентні ставки, вбиває будь-які можливості для подолання сировинного статусу економіки. У першу чергу від політики високих процентних ставок потерпають переробні галузі економіки. Ціни на їх продукції не мають такої волатильності, як це відбувається з сировиною та напівфабрикатами. Переробні підприємства не можуть, в залежності від рівня цін на сировинних ринках, так швидко скоротити чи наростити виробництво і так же швидко підняти чи знизити ціни на свою продукцію.
Тому, коли процентні ставки стають завеликими, виробники переробних підприємств змушені відмовлятися від банківських кредитів.
Читайте: Про "дармоїдів" і Верховну Раду
Керівники Нацбанку, які з розумним виглядом обличчя розповідають, що підвищують облікову ставку з метою у певній перспективі приборкати високий рівень інфляції, мені вже давно нагадають кравців, що шиють сукню “голого короля”.
Вони не можуть зробити гривню стабільною монетарними методами, але підвищуючи облікову ставку та ставку по своїм депозитним сертифікатам вище певного рівня, роблять ще менш доступними кредити саме для переробних підприємств.
За таких умов бізнес просто перестає реагувати на монетарну політику центрального банку. Яка різниця, які процентні ставки за кредитами, якщо їх рівень вбивчий для реального сектору економіки і бізнес припиняє їх брати? Саме це ми спостерігаємо. Обсяг кредитів підприємствам падає четвертий рік поспіль. Як може розвиватися бізнес в Україні, якщо його практично позбавили можливості поповнювати оборотний капітал?
Політика високих ставок — це як сильнодіючі ліки. Після використання протягом довгого часу їх лікарські якості просто перестають діяти на хворий організм. Навпаки — такі ліки починають пригнічувати його, наносячи лише шкоду.
P.S. Як завжди, прохання не тільки лайкати, але і поширювати. Планую викласти другу частину статті, яка стосуватиметься рішення парламенту.
