Бітум недовіри

Не так давно російський уряд ухвалив постанову, якою знімає офіційну заборону з експорту в Україну цілої низки нафтопродуктів, серед яких, зокрема: нафтовий бітум і бітумні суміші на основі природного асфальту, природний бітум та інші залишки від переробки нафти й нафтопродуктів, одержаних із бітумінозних порід. Заборона діяла із середини квітня 2019 року.

Тепер експорт можливий – за спеціальними дозволами.

Удар по національній безпеці

На перший погляд, у цій інформації немає нічого, що насторожує – якщо врахувати, що офіційно частка російського бітуму на українському ринку до заборони становила лише 20% від усього іншого імпорту. Левову частину займає білоруський бітум (понад 70%).

Крім того, українські дорожники повинні, в теорії, тільки радіти: диверсифікація імпортних поставок бітуму дає більш високу гарантію безперебійних поставок за адекватними ринковими цінами (завдяки підвищенню конкуренції).

Варто зауважити, що з моменту введення заборони з боку Росії ринок імпорту бітуму в Україні буквально монополізували білоруські компанії (наразі частка білоруського бітуму становить близько 90% усього офіційного імпорту), повідомляє група PRO-Consulting. Це дало можливість білорусам і постачальникам безкарно підвищувати ціни, і навіть навесні цього року, коли світові ціни на нафту впали вдвічі, ціна на білоруський бітум (похідне від нафти) в Україні тільки росла.

Утім, як і на бітум від інших виробників – зокрема вітчизняних. Унаслідок на сьогодні така ціна вважається найвищою в Європі.

Чим викликаний такий нездоровий ціновий ажіотаж, поговоримо нижче. А поки – про те, що тривожного в інформації щодо відновлення російських поставок бітуму на український ринок.

Морально-етичної сторони питання (як можна в принципі вести торгівлю з державою-агресором) поки не чіпаємо.

Якщо зовсім коротко: імпорт російського бітуму в Україні – ще один удар по нашій національній безпеці. Ні багато ні мало.

Прийоми на поразку

Про те, що Росія давно налагодила схеми фінансування життєдіяльності так званих ЛНР і ДНР і бандформувань на їхні території, а також торгівлі з ними, ні для кого не секрет. Навіть в офіційному російському державному бюджеті вже який рік п'ята його частина захована під грифом "ТАЄМНО". Про неофіційні потоки і численні схеми і зовсім говорити не доводиться. За інформацією видання "Ведомості.ру", торговий бізнес використовує дві схеми, за якими росіяни працюють із невизнаними територіями. Перша – цілком легальна, щоправда для тих, хто не боїться потрапити під санкції, – через Центральний республіканський банк і квазі-банк ЦМР (саме через нього йде левова частка розрахунків із так званими ЛНР і ДНР). Друга – за готівковий розрахунок. За безготівку купується якийсь товар у Росії, везеться на непідконтрольні українські території, там завантажується валіза грошей, яка перевозиться в Росію і вже там продається (обмінюється).

Але ворожа держава пішла далі: були налагоджені схеми субсидування бандформувань з ... українського бюджету.

Багато хто пам'ятає, як на початку 2015-го року вибухнув скандал: СБУ викрила двох провідних операторів українського паливного ринку, яким інкримінувалося "порушення вимог чинного законодавства під час імпорту нафтопродуктів із подальшою їх реалізацією на території України і використання отриманих коштів для фінансування терористичних організацій т. зв. "ДНР" і "ЛНР".

Компанії за допомогою фіктивних або підконтрольних фірм організували через морські термінали Феодосії, Херсона, Ізмаїла, Миколаєва та Одеси, а також через пункти пропуску на українському західному кордоні і через кордон з Білоруссю поза митним контролем контрабанду і реалізацію понад 2 млн тонн нафтопродуктів на загальну суму близько 2 млрд доларів. Як з'ясували в СБУ, незаконно отримані доходи під прикриттям фіктивних договорів перераховувалися на рахунки підконтрольних підприємств. У подальшому отримані злочинним шляхом кошти спрямовувалися на фінансування терористичної діяльності т. зв. "ДНР" і "ЛНР".

Пізніше були викриті й деякі чисто фінансові схеми.

Так, у минулому році СБУ блокувала масштабну схему фінансування бойовиків. За даними Держслужби фінансового моніторингу, тільки через українську національну платіжну систему її учасники перевели понад 170 млн гривень ($ 6 млн). За інформацією оперативників, яку наводять українські ЗМІ, на окупованій частині Луганської області діяла фінансова організація, що забезпечує незаконний переказ коштів на підконтрольну українською владою територію і в зворотному напрямку. Зловмисники здійснювали свої операції через інтернет-банкінг, а також готівкою, яку перевозили кур'єри. Крім того, у незаконного фінансового центру було 20 відділень і наявність розгалуженої мережі платіжних терміналів. Із грошей, отриманих за надання незаконних послуг, ділки регулярно платили "податки" бойовикам "ЛНР".

Не менш вражаюча схема працює і на імпорті бітуму з Росії, який по суті перетворюється в схему фінансування бандформувань з українського держбюджету.

У РФ дозвіл на експортну поставку нафтопродуктів в Україну (відповідно до постанови № 1716-83 від 29 грудня 2018 роки) отримали компанії, які зобов'язані поставляти нафтопродукти на непідконтрольні території. А також – фірми, які здійснюють виплати у спецфонди, контрольовані ФСБ. Далі ці кошти спрямовуються на підтримку терористів.

Розберемося, про які обсяги й обороти йдеться.

Погана залежність

Ринок бітуму в Україні останні кілька років стрімко зростає. Поштовхом послугувало ухвалення закону про створення Дорожнього фонду, який покликаний акумулювати кошти на ремонт і будівництво доріг (у 2016-му році) і – масове дорожнє будівництво, оголошене владою з 2017-го року. Апогеєм стала недавня програма президента Зеленського "Велике будівництво".

Бітум – ключова складова асфальтобетону, яка гостро необхідна для шляховиків. Не дивно, що попит на нього зараз розігрітий до максимуму, держава виділяє безпрецедентні асигнування.

Як повідомляє enkorr, на 2020 рік затверджений рекордний обсяг фінансування дорожнього фонду. Очікується, що він становитиме 110 млрд грн. У зв'язку з цим в поточному році передбачається рекордний обсяг поставки бітуму на український ринок, який, за оцінками Консалтингової групи "А-95", може перевищити 900 тис. тонн.

Як ми вже сказали, Україна – імпортозалежна з бітуму на 70%. Свого у нас виробляється поки близько 320 тис. тонн. Тобто, приблизно 600 тис. тонн закуповується з-за кордону.

Офіційно – здебільшого (до 70% від усього імпорту) поставляється з Білорусі. Ще близько 20% раніше становив російський бітум (до заборони) і 10% – поставки з інших країн (Польщі, Литви та ін.). Після заборони конфігурація злегка змінилася: місце росіян, які офіційно пішли, зайняли білоруси.

Але насправді не все так просто: росіяни залишилися в грі, стверджують спостерігачі. Введення офіційної заборони на експорт російського бітуму в Україні тільки активізувало сірі схеми. Його стали активно поставляти за формулою рееспорта з третіх країн. А завозили їх до нас із Польщі або Литви ті самі імпортери.

До речі, і під час більш пильного вивчення поставок із Білорусі неозброєним оком видно знову-таки "російський інтерес": по-перше, бітум виробляється з російської нафти, а по-друге – частина білоруських компаній також виступають як "фірми-прокладки" для поставок бітуму в Україну.

Тобто, за умовчанням, практично весь імпорт (600 тис. тонн) можна вважати опосередковано або прямо російського походження або – залежать від російських поставок.

А це вже не просто економічна залежність від імпорту – це смертельно небезпечна залежність від держави-агресора.

"Велике будівництво" під загрозою

Що це може для нас значить на практиці, подивимося на прикладі стратегічно важливої для країни президентської програми "Велике будівництво", яка в будь-яку хвилину може бути зірвана.

Нагадаємо, це безпрецедентний за своїми масштабами проєкт ремонту й будівництва доріг як державного, так і місцевого значення, рівного якому не було за всі роки незалежності.

Незважаючи на те, що останніх 3-4 роки в країні активно йшло будівництво доріг, ці роботи були всі ще краплею в морі на тлі загальної розрухи. Станом на кінець 2019 р. близько 90% автомобільних доріг загального користування (а це 169,6 тис. км) не відповідали сучасним вимогам як за міцністю (39,2%), так і за рівністю (51,1%). Тобто роботи дорожникам – непочатий край.

Чому нарешті взялися за дороги? Тому що далі вже нікуди відкладати.

Не потрібно бути провідним експертом геополітики, щоб зрозуміти, що будь-яка інтеграція в європейський економічний і культурний простір, про яку стільки говориться будь-якою владою, неможлива без інфраструктури. Українські дороги – цей той камінь спотикання, який у буквальному сенсі зупиняє і розгортає від нашого кордону і туристичні потоки, і найбільші транснаціональні бізнес-проєкти. Це десятки мільярдів недоотриманих інвестицій і сотні втрачених можливостей для країни.

А те, що за якість наших доріг щодня Україна платить життями своїх громадян і стабільно є сумним європейським лідером за кількістю смертельних ДПТ – взагалі тема окремої важкої розмови.

Найближча мета програми "Велике будівництво" – побудувати до кінця поточного року близько 4 тис. км нових доріг державного і 2,5 тис. км – місцевого значення.

Зрозуміло, кожна тонна матеріалів – передусім бітуму – у такій ситуації на рахунку. Будь-яка пробуксовка в поставках може зірвати всі плани – вже через два-три тижні погодні умови можуть не дозволити завершити розпочате.

Чи не до цього прагне держава-агресор, яка раптово зняла заборону на експорт бітуму в Україні?

На практиці це може означати, що "присадивши" нас на свою "бітумну голку", Росія отримує універсальний інструмент маніпуляцій.

Вона може в будь-який момент "прикрутити кран" поставок. І не тільки свого бітуму до нас. Пам'ятаємо, що білоруський бітум по суті теж має "російське походження", так як зроблений з російської сировини. Припиняються поставки нафти білорусам – зупиняються їхні заводи. І на "Великому будівництві" можна ставити хрест.

При цьому зі згаданих 110 млрд грн, які цього року виділяються українським урядом на дороги і будуть витрачені зокрема і на закупівлю бітуму, до ¾ можуть післязавтра виявитися на рахунках бандформувань, що вбивають наших солдатів на фронті.

ВИСНОВОК

Чи є вихід? Він один – поступове, але наполегливе імпортозаміщення. Усі передумови для цього є.

Якщо у 2017 році частка українського бітуму на ринку склала 10%, у 2018 р. досягла 23%, то у 2019 р. – 30%.

При цьому, у січні-червні поточного року баланс українського ринку дорожнього бітуму склав 319,5 тис. т, що в 1,5 разу більше, ніж за аналогічний період попереднього року (207,2 тис. т), повідомляє enkorr, спираючись на дані Консалтингової групи "А-95".

Проста істина: спаси себе сам – для України на світовій арені залишається як і раніше актуальною. Будь-яка залежність ззовні – особливо від тих, з ким іде війна, – у будь-який момент може виявитися пасткою. І дорога, яку Україна з такими зусиллями намагається собі побудувати, ризикує стати трасою в прірву.