Як зробити локдаун економічно безпечним: відповіді на головні запитання
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!
Чи потрібен повторний локдаун
Чи не переходимо ми до нормування споживання
Чи прийматимуть "тимчасові гроші"
Загрожує інфляція чи, навпаки, дефляція
Мій матеріал про те, як компенсувати українцям наслідки локдауну, якщо його буде введено, викликав багато перепостів, а також багато коментарів, на деякі з яких мені було важливо відреагувати.
Навіщо взагалі локдаун?
Олексій Тимофєєв резонно риторично запитав:
"Якщо перший т. зв. локдаун не спрацював, то який сенс тоді від другого? А якщо перший т. зв. локдаун спрацював, тоді навіщо потрібен другий?"
Можу лише повторити ці питання й висловлену мною позицію: якби статистика була більш чіткою (наскільки зросла кількість померлих за час пандемії порівняно з кількістю за аналогічний період до епідемії та наскільки знизився середній вік померлих), щоб було зрозуміло, що смертність різко зросла, а не просто змінилася структура її причин (якщо померло приблизно стільки ж, але не через старі хвороби, а через нову),— питань щодо [не]потрібності наджорстких обмежень поменшало б.
Це картки?
"Прекрасно, тобто ми плавно переходимо до обґрунтування впровадження талонів і хлібних карток",— так зрозумів мою статтю Є. Ю.
Відповідаю: нічого спільного. По-перше, те, що я пропоную, – це не замість "звичайних" грошей, на які, як і раніше, можна купувати що завгодно, а на додаток до них, не обмежуючи будь-яке використання "нормальних" грошей. По-друге, жодного нормування кількості товарів! Аби лише додаткові гроші-сертифікати не йшли на айфони або телевізори та інше не найнеобхідніше, але "звичайні" гроші можна витрачати і на це. Краще півроку хоча б навіть по 5–6 тис. грн, але кожен місяць, ніж один раз 8. Навіть за обмеження напрямків.
Як давати решту?
Є. Б. запитує:
"Ну от уявіть, що ви — власник магазину. Підходять до вас покупці і пропонують цей сертифікат. При цьому, коли його держава переведе в готівку, не знає ніхто. Я підозрюю, що і в сплату податків його не прийматимуть. Отже — гроші замість сертифіката я отримаю невідомо коли, і значить – продукти за нього будуть дорожчі.
Питання номер два: а як і чим з нього давати решту?".
Моя відповідь:
Перше – приймати сертифікати матимуть право (і тоді вже обов’язок!) лише ті, хто висловив таку згоду, ще й пов’язану з незмінністю цін. Тобто якщо хтось приймати їх не хоче — покупці просто пройдуть повз нього до того, хто захотів.
Друге: "не знає ніхто" – тому що немає механізму. А коли механізм буде, у ньому має бути прописано, що безготівкове зарахування на рахунок є аналогічним до зарахування суми зданої готівкової виручки.
Третє – там само повинен бути прописаний і порядок видачі здачі готівкою та/або готівкової доплати покупцем в обумовлених межах до якоїсь певної суми. При обміні карбованців на гривні, коли недовгий час діяли і ті, й інші, ми через схоже вже проходили. Звісно, купюри сертифікатів повинні бути не дуже великі.
Це емісія?
Ще запитання звідти ж:
"Чим ця пропозиція відрізняється від просто збільшення грошової маси? Але це ще й ускладнить роботу з касою!
А що значить "не збільшувати ціни"? Так прибираємо з продажу дешеві товари і залишаємо тільки дорогі. Ну немає дешевих... Але формально ціни не підняті! Крім того, банки будуть ці сертифікати приймати і зараховувати на рахунок, тільки якщо їм дадуть на це нормальні гривні. А в бюджеті дірка".
Відповідаю.
Навряд чи ті, хто заради попиту погодиться на приймання сертифікатів, прибере з продажу дешеві товари, для яких вони й призначені,— тільки заради того, щоб продавати дорогі, для яких вони не потрібні, ще й за умов ринку, що все одно звужується, і катастрофічного падіння попиту, за якого дефляція є імовірною набагато більше!
Адже гігантські грошові накопичення одиниць попит не врятують, а зубожіння мільйонів із фінансовою подушкою, що закінчилася, зводить до нуля попит активний, заради підтримки якого і пропонується ця фактична – гріх сперечатися – емісія. Без неї не буде ані попиту, ані ринку, ані економіки — тут уже не до податків, і ось тоді діра в бюджеті стане набагато більш зяючою.
Терміново необхідно підтримати саме активний попит, тобто емісія тимчасових засобів оплати потрібна не просто для виживання тих, у кого накопичення вичерпано, а доходів нових немає, але й для утримання на плаву зникаючого ринку, який загрожує зникнути зовсім, і те, що гроші у малої частини населення є у великій кількості, його не врятує — тут річ не в сумі, а в активній частині.
Заради неї, заради підтримки активного попиту і запропонована саме тимчасова чинність цільових сертифікатів – витрачай або пропадуть – з паралельним вивільненням на інше наявних (поки що) грошей.
Так, сертифікати повторно в обіг не запускаються, вони – на відміну від грошей – разові (просто додруковуються нові), але в банках замість них залишаються дійсно "нормальні" гроші, тобто в обігу вони таки залишаються, хоча й в іншому вигляді, проте свою функцію прискорення активного попиту – не кажучи вже про виживання людей — вони встигнуть виконати.
Емісія не є небезпечною (або є не такою небезпечною), коли врівноважується (нехай і заднім числом – з лагом) товарною масою за ланцюжком "попит > виробництво" або (наш випадок) коли перешкоджає просто зникненню активного попиту – тут вже не до зростання, а хоча б для збереження (хоча б часткового – хоч якогось) ринку, для того, щоб активним попитом (а не накопиченими у когось мільйонами) завести економіку, не давши їй зовсім закінчитись.
Уся ключова "екзотика", що відрізняє те, що запропоновано, від просто емісії з роздачею,— тимчасовість сертифікатів, щоб вони не пішли в накопичення "до ще гірших часів": на накопичення можуть піти гроші, які (якщо залишилися) завдяки їм будуть вивільнені (у кого залишилися), але хоча б сертифікати точно підуть на ринок і точно підтримають хоча б тих, хто виробляє/реалізує товари, в першу чергу найбільш необхідні, тому що може не виявитися через зубожіння навіть їх.
Ну а те, що витратитися не встигне, просто в один прекрасний момент втратить свою чинність, неотоварені сертифікати перетворяться на папірці, як карета Попелюшки на гарбуз, що вбереже від інфляції, коли в нормальний час така загроза стане реальною.
Але за локдауну, що вбиває попит швидше, ніж решту нереалізованої товарної маси, небезпека, підкреслю, є протилежною: загрожує дефляція, як майже століття тому за Великої депресії в США.
Та якщо головне — не ускладнювати, можна погодитися на просто разові просто нормальні 8 тис. грн; але що потім?
На закінчення — відповім на власне запитання, винесене в заголовок цього поста: чи можна зробити локдаун економічно безпечним?
Та ніяк! У наших умовах це неможливо, і сподіватися на це не треба. Можна лише за оптимально точних – іноді єдиних — ходів у цій страшній грі зі смертю та економікою зробити неминучу шкоду не настільки масштабною, якою вона може бути.
Що ж до суперечки про користь і шкоду емісії, то ця дискусія кейнсіанців і монетаристів – вічна, хоча в українських підручниках викладається вкрай примітивно й однобічно – зовсім без урахування зворотного впливу попиту на виробництво; але локдаун без емісії взагалі (навіть пов’язаної з тимчасовими сертифікатами) за наших умов може стати трагедією, порівнянною з коронавірусом. Бабуся Політекономія – як політика: ми — від неї (цур! цур!), а вона — за нами...