Як зробити локдаун економічно безпечним: відповіді на головні запитання

Мій матеріал про те, як компенсувати українцям наслідки локдауну, якщо його буде введено, викликав багато перепостів, а також багато коментарів, на деякі з яких мені було важливо відреагувати.

Навіщо взагалі локдаун?

Олексій Тимофєєв резонно риторично запитав:

"Якщо перший т. зв. локдаун не спрацював, то який сенс тоді від другого? А якщо перший т. зв. локдаун спрацював, тоді навіщо потрібен другий?"

Можу лише повторити ці питання й висловлену мною позицію: якби статистика була більш чіткою (наскільки зросла кількість померлих за час пандемії порівняно з кількістю за аналогічний період до епідемії та наскільки знизився середній вік померлих), щоб було зрозуміло, що смертність різко зросла, а не просто змінилася структура її причин (якщо померло приблизно стільки ж, але не через старі хвороби, а через нову),— питань щодо [не]потрібності наджорстких обмежень поменшало б.

Це картки?

"Прекрасно, тобто ми плавно переходимо до обґрунтування впровадження талонів і хлібних карток",— так зрозумів мою статтю Є. Ю.

Відповідаю: нічого спільного. По-перше, те, що я пропоную, – це не замість "звичайних" грошей, на які, як і раніше, можна купувати що завгодно, а на додаток до них, не обмежуючи будь-яке використання "нормальних" грошей. По-друге, жодного нормування кількості товарів! Аби лише додаткові гроші-сертифікати не йшли на айфони або телевізори та інше не найнеобхідніше, але "звичайні" гроші можна витрачати і на це. Краще півроку хоча б навіть по 5–6 тис. грн, але кожен місяць, ніж один раз 8. Навіть за обмеження напрямків.

Як давати решту?

Є. Б. запитує:

"Ну от уявіть, що ви — власник магазину. Підходять до вас покупці і пропонують цей сертифікат. При цьому, коли його держава переведе в готівку, не знає ніхто. Я підозрюю, що і в сплату податків його не прийматимуть. Отже — гроші замість сертифіката я отримаю невідомо коли, і значить – продукти за нього будуть дорожчі.

Питання номер два: а як і чим з нього давати решту?".

Моя відповідь:

Перше – приймати сертифікати матимуть право (і тоді вже обов’язок!) лише ті, хто висловив таку згоду, ще й пов’язану з незмінністю цін. Тобто якщо хтось приймати їх не хоче — покупці просто пройдуть повз нього до того, хто захотів.

Друге: "не знає ніхто" – тому що немає механізму. А коли механізм буде, у ньому має бути прописано, що безготівкове зарахування на рахунок є аналогічним до зарахування суми зданої готівкової виручки.

Третє – там само повинен бути прописаний і порядок видачі здачі готівкою та/або готівкової доплати покупцем в обумовлених межах до якоїсь певної суми. При обміні карбованців на гривні, коли недовгий час діяли і ті, й інші, ми через схоже вже проходили. Звісно, купюри сертифікатів повинні бути не дуже великі.

Це емісія?

Ще запитання звідти ж:

"Чим ця пропозиція відрізняється від просто збільшення грошової маси? Але це ще й ускладнить роботу з касою!

А що значить "не збільшувати ціни"? Так прибираємо з продажу дешеві товари і залишаємо тільки дорогі. Ну немає дешевих... Але формально ціни не підняті! Крім того, банки будуть ці сертифікати приймати і зараховувати на рахунок, тільки якщо їм дадуть на це нормальні гривні. А в бюджеті дірка".

Відповідаю.

Навряд чи ті, хто заради попиту погодиться на приймання сертифікатів, прибере з продажу дешеві товари, для яких вони й призначені,— тільки заради того, щоб продавати дорогі, для яких вони не потрібні, ще й за умов ринку, що все одно звужується, і катастрофічного падіння попиту, за якого дефляція є імовірною набагато більше!

Адже гігантські грошові накопичення одиниць попит не врятують, а зубожіння мільйонів із фінансовою подушкою, що закінчилася, зводить до нуля попит активний, заради підтримки якого і пропонується ця фактична – гріх сперечатися – емісія. Без неї не буде ані попиту, ані ринку, ані економіки — тут уже не до податків, і ось тоді діра в бюджеті стане набагато більш зяючою.

Терміново необхідно підтримати саме активний попит, тобто емісія тимчасових засобів оплати потрібна не просто для виживання тих, у кого накопичення вичерпано, а доходів нових немає, але й для утримання на плаву зникаючого ринку, який загрожує зникнути зовсім, і те, що гроші у малої частини населення є у великій кількості, його не врятує — тут річ не в сумі, а в активній частині.

Заради неї, заради підтримки активного попиту і запропонована саме тимчасова чинність цільових сертифікатів – витрачай або пропадуть – з паралельним вивільненням на інше наявних (поки що) грошей.

Так, сертифікати повторно в обіг не запускаються, вони – на відміну від грошей – разові (просто додруковуються нові), але в банках замість них залишаються дійсно "нормальні" гроші, тобто в обігу вони таки залишаються, хоча й в іншому вигляді, проте свою функцію прискорення активного попиту – не кажучи вже про виживання людей — вони встигнуть виконати.

Емісія не є небезпечною (або є не такою небезпечною), коли врівноважується (нехай і заднім числом – з лагом) товарною масою за ланцюжком "попит > виробництво" або (наш випадок) коли перешкоджає просто зникненню активного попиту – тут вже не до зростання, а хоча б для збереження (хоча б часткового – хоч якогось) ринку, для того, щоб активним попитом (а не накопиченими у когось мільйонами) завести економіку, не давши їй зовсім закінчитись.

Уся ключова "екзотика", що відрізняє те, що запропоновано, від просто емісії з роздачею,— тимчасовість сертифікатів, щоб вони не пішли в накопичення "до ще гірших часів": на накопичення можуть піти гроші, які (якщо залишилися) завдяки їм будуть вивільнені (у кого залишилися), але хоча б сертифікати точно підуть на ринок і точно підтримають хоча б тих, хто виробляє/реалізує товари, в першу чергу найбільш необхідні, тому що може не виявитися через зубожіння навіть їх.

Ну а те, що витратитися не встигне, просто в один прекрасний момент втратить свою чинність, неотоварені сертифікати перетворяться на папірці, як карета Попелюшки на гарбуз, що вбереже від інфляції, коли в нормальний час така загроза стане реальною.

Але за локдауну, що вбиває попит швидше, ніж решту нереалізованої товарної маси, небезпека, підкреслю, є протилежною: загрожує дефляція, як майже століття тому за Великої депресії в США.

Та якщо головне — не ускладнювати, можна погодитися на просто разові просто нормальні 8 тис. грн; але що потім?

На закінчення — відповім на власне запитання, винесене в заголовок цього поста: чи можна зробити локдаун економічно безпечним?

Та ніяк! У наших умовах це неможливо, і сподіватися на це не треба. Можна лише за оптимально точних – іноді єдиних — ходів у цій страшній грі зі смертю та економікою зробити неминучу шкоду не настільки масштабною, якою вона може бути.

Що ж до суперечки про користь і шкоду емісії, то ця дискусія кейнсіанців і монетаристів – вічна, хоча в українських підручниках викладається вкрай примітивно й однобічно – зовсім без урахування зворотного впливу попиту на виробництво; але локдаун без емісії взагалі (навіть пов’язаної з тимчасовими сертифікатами) за наших умов може стати трагедією, порівнянною з коронавірусом. Бабуся Політекономія – як політика: ми — від неї (цур! цур!), а вона — за нами...