Блог | Що допоможе боротись з цінами цієї осені?
Осінь-зима 2022/23 обіцяє бути спекотною. І мова зараз не стільки про температуру повітря, як про градус напруги на фронті та невтішне відображення наслідків війни на вітчизняній економіці і цінах.
За даними Державної служби статистики, лише станом на липень продукти додали в ціні порівняно з липнем минулого року на +28,9%. Більше того, навіть зазвичай стриманий у своїх прогнозах та оцінках НБУ погіршив рівень інфляції економіки з очікуваних раніше 20%, до понад 30%.
Не додають впевненості щодо стабілізації цін і перспективи повернення акцизного податку на паливо, який закономірно приведе до його здорожчання, проблеми з експортом, енергоносіями, зруйнованими внаслідок війни об’єктами логістичної інфраструктури (понад 350 мостів, більше 25 тис. кілометрів доріг). І це не говорячи вже про дефіцит складських приміщень, коливання з курсом валют, роботу спекулянтів та панічні настрої самих українців, які не раз в історії піддавались продуктовому психозу.
Крім того, давайте не забувати, що українська економіка - частина глобальної економіки, а на просторах останньої теж не все так гладко з цінами на продукти, зважаючи на вартість енергоносіїв, проблеми з експортом зерна та аномальну цьогорічну засуху в Європі.
Та чи є світло в кінці цього апокаліптичного цінового тунелю? Оптимізму хоча й небагато, але він є, головне, правильно скористатися наявними можливостями.
По-перше, українці споконвіку вважалися нацією хліборобів, а переживши буремні події весни 2022-го багато хто згадав про власні дачі, закинуті ділянки родичів чи батьків у селах і активно взявся їх засаджувати городиною. Відтак, збір сільськогосподарського врожаю в приватних домогосподарствах на початку осені дозволить наситити ринок достатньою пропозицією та хай і не так як завжди, але послабити ціни на окремі групи овочів та фруктів.
По-друге, загострення продовольчої кризи у світі буде змушувати міжнародне співтовариство вести більш агресивний діалог з Путіним щодо реалізації Стамбульських домовленостей по експорту зерна. Для нас це теж хороша можливість. Перш за все, щоб включити до числа експортних товарів через порти ще й продукцію ГМК, добрив, важливих для збільшення надходжень валютної виручки і стабільності курсу. Тут же не менш ключовим буде запуск процедури зворотного імпорту, коли прямуючи до України кораблі везли б імпортні продукти, а на зворотному шляху - зерно. Це дозволило б суттєво послабити складову логістичного навантаження на імпорт і, відповідно, ціни на нього. Адже міжнародні морські перевезення вантажів залишаються суттєво дешевшим видом транспорту в світі порівняно з усіма іншими.
По-третє, відновлення, бо його оперативність теж може послабити ціни на продукти. Але тут важливо дві складові.
З одного боку, відбудова вищезгаданих мостів, доріг та залізничної інфраструктури, що дозволило б оптимізувати витрати бізнесу на внутрішню логістику, яка є частиною ціни любого продукту/товару. Для цього сьогодні створені детальні проєкти в рамках національного плану відбудови Fast Recovery. До того ж, як показує історія, інвестиції в інфраструктуру це хороший драйвер економічного росту, а значить і підвищення купівельної спроможності громадян. Достатньо згадати новий курс Рузвельта, чи програми МВФ, через які стимулювалось відновлення країн після фінансової кризи 2008-го.
З іншого боку, важливе відновлення складських потужностей для зберігання продуктів. Лише після деокупації Київщини було втрачено близько 20% їх довоєнного потенціалу. Дефіцит таких площ на сьогодні теж впливає на ціни.
До чого тут держава?
Нещодавно Кабінет Міністрів затвердив перелік із 420 державних підприємств, які передають до управління Фонду державного майна для їхньої приватизації або ліквідації. Із них 354 існують тільки на папері й не мають потужностей. Натомість 66 мають свою виробничу інфраструктуру. При тому загальна вартість працюючих державних підприємств оцінюється лише у 3 млрд. грн. Погодьтесь, достатньо скромні цифри зважаючи на те, що нині щомісячні витрати України на армію сягають близько 130 мільярдів гривень.
Водночас, навіть в умовах такої невигідної приватизації, її ефект може мати суттєвий вплив на ціни. Бо дефіцит ресурсів і нових приміщень явно змусить бізнес шукати прості і швидкі рішення, а трансформація потужностей окремих недіючих ДП у працюючу мережу складської інфраструктури може бути хорошим кейсом в цьому плані. В середньостроковій перспективі це дозволить вирішити проблему дефіциту складських приміщень і стримати спекулятивні скачки цін на площі для зберігання, що закономірно лягають на плечі кінцевого споживача. Тим більше, що частина потужностей ДП знаходиться на території міст, а це теж вигідна складова для логістики (інсіті-логістика).
Звичайно, всі ці рішення не є завершеним переліком того, що потрібно українській економіці для послаблення цін. Проблема війни занадто болюча, щоб лікування обмежувалася лише парою пігулок. Та робота над усіма цими аспектами може суттєво допомогти пережити непрості часи затяжної війни на виснаження і вийти з неї переможцями як на фронті мілітарному, так і економічному.
