УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Олексій Кущ
Олексій Кущ
Економіст

Блог | Хто фінансує Україну під час війни

Хто фінансує Україну під час війни

Міністерство фінансів України оприлюднило інформацію стосовно джерел фінансування державного бюджету з 24 лютого по 30 грудня 2022 року.

Відео дня

В переліку донорів крім внутрішніх джерел (НБУ, облігації Мінфіну) фігурують міжнародні фінансові організації (МФО), наднаціональні союзи (ЄС) та окремі держави (США, Німеччина, Великобританія, Японія, Канада, Франція, Італія та інші). Загальна сума, залучена до державного бюджету, склала у доларовому еквіваленті – більше 51 млрд дол. Розподілемо донорів нашого бюджету на шість умовних груп:

1. “Монетарні джерела" – це фінансові ресурси, які доступні нам у рамках монетарного суверенітету країни, тобто: – емісійні можливості НБУ щодо друку грошей – емісійні можливості Мінфіну щодо випуску борговий цінних паперів – ОВДП (облігації внутрішньої державної позики, зокрема і військові). “Монетарні джерела" забезпечили найбільший внесок коштів до бюджету – більше 20 млрд дол. в еквіваленті.

2. США – найбільший донор України серед зовнішніх джерел: 12 млрд дол.

3. ЄС – сюди включаються не тільки кошти, надані нам з централізованих фондів Євросоюзу, але й кошти, перераховані Україні в рамках двосторонніх угод з окремими державами – членами ЄС, серед який чільне місце посідає Німеччина. Сукупний розмір коштів – 10,7 млрд дол.

4. Міжнародні фінансові організації, такі як МВФ, Світовий банк, Європейський інвестиційний банк – загалом 4,8 млрд дол.

5. Країни, що представляють ядро “Британської співдружності" : Великобританія, Канада, Австралія: 2,9 млрд дол.

6. Інші країни світу – 0,7 млрд дол, переважно за рахунок коштів Японії. Як бачимо, внутрішні ресурси країни були найбільшими у фінансуванні бюджету (емісія та випуск облігацій) – 39%.

Це не применшує допомогу наших західних партнерів, але лише підкреслює важливість збереження монетарного суверенітету в умовах війни та протягом дії перманентної військової загрози після завершення бойових дій. Можна констатувати, що Україна мала значно більші можливості стосовно задіяння свого монетарного потенціалу.

Допомога США склала 24%, а ЄС та окремих країн Євросоюзу – 21%, тобто можна констатувати, що наші західні союзники приблизно порівну розподілили між собою фінансове навантаження щодо підтримки українського бюджету.

Внесок МФО склав 9%, а Великобританії і Канади – 6%, що підкреслює певні стереотипи, які склались у нашому суспільстві, коли Британію вважають чи не найбільшим фінансовим донором України, а Німеччину – найменшим.

В дійсності виходить з точністю до навпаки. Інші країни світу профінансували до 1% наших потреб, головним чином – це кошти Японії.

Якщо взяти структуру фінансової допомоги, то приблизно 58% отриманих коштів складають кредити, 41% – гранти, які не треба повертати і 2% – гарантії. Тобто основна частина допомоги, додається до державного боргу, хоча ці кредити надаються на пільгових умовах: низька процентна ставка або її відсутність, тривалі строки погашення, переважно з пільговим періодом.

Окремо слід виділити військові облігації, доходність яких прив‘язана до облікової ставки НБУ (зараз 25%) та ОВДП, доходність за якими перевищила 10%.

Ці борги обходяться державному бюджету в обслуговуванні надто дорого. Що стосується зовнішнього фінансування, можна констатувати, що у 2022 році була реалізована досить успішна стратегія взаємовідносин Заходу з Україною.

Це своєрідний геополітичний маркетинг, який став фішкою Володимира Зеленського в частині залучення ресурсів у минулому році (шляхом артикуляції теми України на провідних світових форумах, парламентах, фестивалях, тощо).

Така форма привернення уваги до України була для нас досить успішною. В значній мірі, Україна залучала гранти, які не треба було повертати, і пільгові кредити. Медійна та інформаційна політика була правильною, але рано чи пізно бонусне фінансування завершується. Геополітичний маркетинг трансформується у більш жорсткі для нас умови.

Гроші нам просто так вже не даватимуть, тобто не буде безліміту, коли нам треба називати лише суму без цільового призначення. У 2023 році, зважаючи на “трампінізацію" внутрішньої політики США та зміну політичних векторів у ЄС, фінансування України під час війни буде трансформуватись у кредитні програми з постійним зростанням залученості МФО, передовсім, МВФ.

При цьому, ЄС і США будуть виділяти гроші під певні політичні зобов‘язання: боротьба з корупцією, інституційні реформи, а МВФ – під економічні індикатори та “маяки": приватизація, зменшення тарифного субсидіювання населення, ринкові тарифи, обмеження емісії з боку НБУ, тощо.

Втім, консенсус західних країн стосовно підтримки України “доти, доки це потрібно для перемоги" буде зберігатись і фінансові транші у 2023 році український бюджет продовжить отримувати. Зміниться рівень моніторингу з боку західних партнерів та посиляться стартові вимоги.

Тобто, 2023 рік буде залежати від функціональності Кабміну, наскільки він зуміє перехопити “платіжну картку", яка забезпечувалась “геополітичним маркетингом" президента і зможе сформувати з західними донорами ефективний та результативний діалог.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...