Яковенко: народ Казахстану готовий помирати, але цього замало для революції, це не український Майдан
Масові протести в Казахстані спровокувала дурна помилка керівництва країни, а також втома населення, що накопичилася за десятки років, від незмінної влади і бажання змін. Але для того, щоб протест переріс у революцію, бракує важливого "пазлу".
Президент країни Касим-Жомарт Токаєв досить грамотно каналізує протест, але казахи не згодні на "косметичні" зміни та готові вмирати за краще майбутнє. Таку думку в ексклюзивному бліцінтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський опозиційний політик та журналіст Ігор Яковенко. Далі наводимо його пряму мову.
Влада Казахстану послизнулася на кавуновій шкірці
Думаю, руки Кремля в подіях у Казахстані немає. Але згадуються смішні коментарі, які дають спікери в Росії. Мовляв, усе це підступи Заходу. Приголомшливий коментар дав "експерт" Ігор Коротченко – виявляється, це англосакси перед зустріччю Путіна з Байденом намагаються забезпечити виграшні позиції. Зрозуміло, що в головах таких діячів руїни.
Тут, звичайно, немає жодних рук чи ніг Москви чи Заходу. Є цілком очевидне величезне роздратування від незмінної влади, від того, що країна не рухається вперед, у країні немає реформ, немає достатньої свободи приватного підприємництва, свободи слова тощо. Назарбаєв – людина, яка понад 30 років при владі, ще з радянських часів.
Був і конкретний привід – двократне одномоментне підвищення ціни на побутовий газ. Це дурість, класична кавунова шкірка, на якій влада послизнулася.
Токаєв грамотно реагує на протести
Звичайно, треба віддати належне президенту Токаєву. Він досить грамотно реагує на протести. У перші ж хвилини він у два з половиною рази знизив ціну на газ, потім вжив цілу низку відверто популістських економічних заходів, відправив уряд у відставку, відразу знайшли винного – директора заводу.
Плюс спроба жорстко припинити протести шляхом запровадження надзвичайного стану в Алмати та в тому західному районі, де протести спалахнули.
Протест у Казахстані – це не український Майдан
Якийсь рух від пострадянського простору є. Виповзання із совка. Коли в Радянському Союзі було таке, щоб міліція браталася з протестувальниками? Коли таке було, що уряд іде у відставку під тиском народу? Але як ситуація складеться надалі, важко сказати.
Зараз багато залежить від маси обставин. У цьому протесті немає політичного лідерства. І звідки йому взятися? Там ніколи не було цивілізованої політичної конкуренції.
Проте якісь спроби самоорганізуватися є. У якихось випадках відбувається зіткнення з поліцією, у якихось поліція переходить на бік народу.
І ясно, що багатьох людей не задовольняють просто косметичні заходи. Люди хочуть змін.
На відміну від України, де була явна альтернатива, і навіть на відміну від Білорусі, хоч там все й невдало скінчилося, але де були альтернативні ідеї, альтернативна команда, в Казахстані нічого цього немає. Є лише загальне роздратування, загальна втома від назарбаївського режиму.
Зараз головне питання – наскільки якісь політичні сили зможуть проявити себе як альтернативу. Ось тоді це все заграє.
"Діду, йди!" – цього недостатньо для революції
Казахи мають очевидну мужність, сміливість, готовність іти до кінця і навіть готовність помирати. Це важливий компонент, необхідний у тому, щоб протест перейшов у фазу революції. Але важливо, щоб була хоч якась програма.
Поки що у протестувальників тільки одне: "Діду, йди!" Це виношений крик душі. Ці постійні пики їх справді дістали. Є бажання змін. Але нічого більше немає. Цього недостатньо для того, щоб перейти в революцію.
Але в будь-якому разі це гарна історія, бо Казахстан трохи освіжиться. Пішов уряд, який добирав Назарбаєв. Токаєв зараз отримає більшу свободу для тих реформ, які хоче проводити.