УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Блог | Війна в Карабаху: суверенітет над своєю територією можна затвердити тільки силою

Війна в Карабаху: суверенітет над своєю територією можна затвердити тільки силою

Коротко моє особисте сприйняття нинішньої ситуації в Карабасі.

1. Чи мають нації право на самовизначення?

відповідь: так.

2. Чи передбачає міжнародне (і будь-яке національне) право таку можливість для народів?

відповідь: ні.

3. Чи може народ для своєї безпеки захоплювати чужі території і виганяти звідти людей, що там живуть іншого, нехай навіть недружнього, народу?

відповідь: ні

4. Чи повинен він звільнити ці захоплені ним території?

відповідь: так. Без всяких умов і негайно.

5. Що робити з тією територією, яку він займав, будучи автономією в складі чужої держави, і над якою тепер він встановив свій суверенітет в односторонньому порядку?

відповідь: захищати всіма наявними у нього засобами, в тому числі і за допомогою зброї, тому, що право на цю землю у нього є в силу п.1., а інших засобів забезпечити це право у нього немає в силу п.2.

Висновок: суверенітет будь-якого народу над своєю територією можна затвердити, на жаль, тільки силою. Для цього й існують у народів армії.

Той, хто вважає інакше, повинен пояснити навіщо тоді народам армії? Для яких інших цілей, окрім як захисту своєї території?

Звертаю вашу увагу, що не дивлячись на те, що загальним місцем сучасної політичної риторики є теза про необхідність будь-які конфлікти (в т.ч. - територіальні) вирішувати за допомогою переговорів, ще жодна країна не відмовилася від армії.

Будь-яка миротворча брехня в цьому питанні - не більше ніж лицемірство або недоумство. Я не пригадую жодного по справжньому серйозного конфлікту такого роду, який був би вирішений за допомогою переговорів.

Нагадаю, що переговори щодо Нагірного Карабаху йшли 26 років. Без жодного результату. І могли б йти ще сто років.

За всю свою історію людська цивілізація не придумала для народів ніякого іншого способу довести своє право на існування на тій чи іншій території крім сили.

На мій превеликий жаль. Боюся, що інших способів просто не існує.

Доведе народ своє право на існування - буде існувати. Не доведе - не буде. Або буде - але в діаспорі.

Це просто констатація. Тут немає правих і винуватих. Це так жорстоко влаштовано.

Ще раз: на мій превеликий жаль.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...