В Ірані Трампа вважають слабким, а у війні Росії проти України він не головний. Інтерв'ю з Шарпом

Днями Іран та Ізраїль обмінялися серією ударів після того, як ізраїльські сили завдали удару по угрупованню іранського проксі "Хезболла" в Лівані. Щоб не допустити ескалації конфлікту, США закликали Ізраїль обмежити свої удари у відповідь по Ірану, оскільки Вашингтон зацікавлений у підписанні мирної угоди. Проте, незважаючи на оптимістичні заяви про те, що компроміс буде досягнуто буквально з дня на день, очевидно, що сторони не готові йти на поступки і перевіряють одна одну на міцність.

Конфлікт в Ірані має, як мінімум, два потенціали ескалації. Один із них – той факт, що Іран де-факто пов'язує ситуацію в Лівані зі своєю, тоді як Ізраїль не відмовляється від ударів по "Хезболлі".

Наразі США залучені у дві війни – в Ірані та в Україні. У першій – як безпосередній учасник, у другій – як посередник. Саме тому Вашингтон має набагато більше важелів впливу на іранську війну, ніж на ту, що відбувається в Україні.

Ключовий фактор завершення нашої війни – зближення позицій Києва і Москви, яке неможливе, поки кремлівський диктатор Путін не відмовиться від ідеї повного захоплення Донецької області.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.

– Після обміну ударами між Ізраїлем та Іраном 7 і 8 червня знову встановилося хитке, крихке перемир'я. Як ви оцінюєте перспективу досягнення міцного миру в цьому конфлікті, зокрема, з точки зору цілей, які ставилися на самому початку?

– Насамперед, міцний мир у нашому регіоні – це поняття, яке має якийсь глобальний характер, і для цього самого міцного миру я взагалі ніколи і жодних перспектив не бачу. Якщо ми говоримо про іранські розклади, то поки існує режим в Ірані, міцного миру між Ізраїлем та Іраном бути не може за визначенням.

Але щодо нинішніх бойових дій і, в принципі, цієї війни, то тут дуже багато чого, якщо не сказати майже все, впирається в позицію Ірану і Трампа щодо переговорів, які зараз тривають. Якщо одна зі сторін піде на якісь поступки порівняно з тими червоними і не червоними лініями, які були озвучені, то з'являється ймовірність якоїсь істотної угоди. Ще один варіант – те, що зараз обговорюють – якусь попередню угоду, яка, за великим рахунком, не вирішує корінних проблем з іранською ядерною програмою та іншим, але дає час на подальше ведення переговорів.

І тут питання в тому, чи не товчуть на цих переговорах просто воду в ступі, або буде результат, або ні. Це залежить від Трампа.

В Ізраїлі побоюються, що американці підуть на поступки, які призведуть до поганого результату. Але поки що це лише побоювання. Все покаже сам результат.

Поки що все ж таки важливо зазначити, що попри розмови про те, що договір може бути досягнутий протягом кількох днів, що, мовляв, іранці хочуть цього, хоча вони стверджують, що нічого не хочуть, і все це триває вже багато тижнів, поки що ми не бачимо серйозних поступок з боку Сполучених Штатів, відступу від якихось червоних ліній. Блокада портів Ірану триває, сторони продовжують перевіряти одна одну на міцність.

У позиції американців, які, з одного боку, не надто переконливо погрожують військовою силою, а з іншого – демонструють бажання домогтися результатів на переговорах, іранці бачать слабкість. І тут не важливо, мають рацію вони чи ні, але поки вони бачать у цій позиції слабкість, вони демонструють непоступливість на переговорах і перевіряють американців та Ізраїль на міцність у військовому плані. Водночас вони дуже сподіваються, що американці будуть тиснути на Ізраїль, щоб той не відповідав щодо Ірану або відповідав слабко, оскільки американці мають потребу в переговорах.

Власне, слабкість США, яку вони бачать, вони намагаються імплементувати в досягнення, зокрема, заради "Хезболли", яка є їхнім найважливішим союзником. Вони сподівалися, що Ізраїлю заборонять бити, і вирішили, чому б не пов'язати ситуацію в Лівані із ситуацією в Ірані.

Ізраїлю не те, щоб заборонили, але й не дали дуже сильно вдарити. Проте, по Ірану прилетіло відчутно. Відповідно, питання у тому, наскільки відчутно прилетіло, і чи спробують вони знову повторити те саме, коли між Ізраїлем і Ліваном у поточних бойових діях відбудеться подальше загострення.

Знову-таки, все залежить від переговорного треку. Якщо ми почуємо, що сторони пішли назустріч одна одній, не важливо, чи буде погана угода, чи попередня, то дуже багато чого зміниться, і всі будуть танцювати від цієї угоди. Поки що угоди немає, американці дуже хочуть, але все ж таки не йдуть на суттєві поступки.

Поживемо – побачимо, як розвиватимуться події в найближчі кілька днів. Шанси на чергову ескалацію в тому дусі, яка була, вельми великі, тому що Іран, як і раніше, намагається пов'язувати ліванську ситуацію зі своєю. Ізраїль, зі свого боку, заявив і довів справою, що й надалі діятиме у Лівані так, як раніше. Відповідно, шанси на те, що в Ірану з'явиться привід вдарити по Ізраїлю, високі. Крім того, Іран, пообіцявши це публічно, загнав себе в певну пастку, адже, якщо ти не виконуєш своїх обіцянок, ти демонструєш слабкість і стимулюєш противника. Але й навпаки – якщо ти виконуєш свої обіцянки, то противник, можливо, з радістю скористається цією можливістю.

– Ми бачимо, що Сполучені Штати розцінили дії Ізраїлю як спробу ескалації конфлікту після досить тривалого періоду умовного перемир'я. Чи справді, на вашу думку, це була ескалація? Якщо так, як досягти деескалації?

– Іран обстріляв Ізраїль, Ізраїль відповів, і в цей момент ситуація припинилася. Отже, з точки зору Ізраїлю, жодна деескалація і близько не потрібна і не вигідна, а вигідна зворотня ситуація – завдати максимальної шкоди Ірану і досягти в цьому розуміння в американців.

У американців поки що такого розуміння досягти не вдається, відповідно, доводиться чекати, зціпивши зуби, і діяти в міру можливостей. І тут дуже важлива ліванська складова.

Є певне нове рівняння, яке сьогодні намагається визначити ізраїльське керівництво. Воно звучить приблизно так: якщо "Хезболла" обстрілює ізраїльську територію, буде удар по Бейруту. У цій формулі, з горем навпіл, попри відому важку бесіду Нетаньягу з Трампом, американців начебто вдалося переконати. Якщо цю формулу буде реалізовано, якщо "Хезболла" обстріляє ізраїльську територію, Іран постане перед вибором: виконувати свої обіцянки або не ні, тобто у відповідь на удар по Бейруту не бити по Ізраїлю. Тут ми бачимо потенціал ескалації.

Інший потенціал ескалації – це бойові дії у Перській затоці, які тривають в обмеженому режимі. Там американці теж дозволяють Ірану чимало, не підіймаючи планки. Але якщо Трамп всерйоз розчарується в переговорах, то буде зроблено вибір на користь бойових дій, попри небажання. А якщо він захоче й надалі тягнути гуму... Дуже багато залежить від США і в плані переговорів, і в плані їхнього тиску на Ізраїль.

– Останнє питання щодо безпосередньо позиції Трампа. Фактично, у нього два незакритих воєнних конфлікти – це Іран і Україна. Сам Трамп заявив, що він запропонував якісь компроміси Україні та Росії, щоб якомога швидше завершити війну. Чи допускаєте ви, що сьогодні війну в Україні легше завершити, ніж війну в Ірані?

– Домінуючою стороною у війні з Іраном є Ізраїль, але в даному випадку, він тільки може висловлювати свою позицію, але не може нав'язати її американцям. Щодо якихось остаточних рішень, то він може тільки пояснити, що добре, що погано, що вигідно, що невигідно, а далі вирішувати Трампу.

Так ось, в Ірані Трамп, США – це сторона, яка воює, і від них дуже багато чого залежить – піти на поступки, неважливо, прийнятні чи ні, відновити бойові дії з якимись далекосяжними цілями і так далі. Тобто, в американців тут є серйозний інструмент тиску й схвалення рішень. Природньо, іранська сторона завжди може щось прийняти або не прийняти, тому тут більше шансів закінчити війну або спрямувати її в інше русло.

У випадку з Росією та Україною у Трампа набагато менше можливостей. Він може досить сильно тиснути на Україну, але не можна сказати, що цей тиск вирішальний і це йому дуже вигідно. У нього є можливість посилити тиск на Росію, але це обмежені інструменти.

Якби він дуже сильно тиснув на Україну або дуже сильно на Росію, – я зараз не кажу, що добре, а що погано, – це б певним чином підвищувало шанси на те, що сторони дійдуть якоїсь угоди. Але для України, звісно, дуже важливо, щоб цей жорсткий тиск у жодному разі не був щодо неї. За це боролися впродовж довгих місяців каденції Трампа – щоб не розлютити його, щоб не виявилося, що він свій гнів і свою особливу увагу зі знаком мінус звернув на Україну, а навпаки, щоб він звернув її на Росію. Але гнів на Росію був дуже відносним і уривчастим.

Тому я поки що не бачу жодних змін у політиці Трампа щодо війни в Україні. Відповідно, питання, чи закінчиться війна і як швидко, впирається більшою мірою не в Сполучені Штати, принаймні наразі, а в позиції сторін, Росії та України. Поки що ми не бачимо, щоб ці позиції зблизилися.

Грубо кажучи, для Путіна закінчити війну, не захопивши Донецьку область, означатиме підписатися під невдачею. Поки він не відчує, що він у повному глухому куті з військового та економічного погляду, поки не буде впевнений, що не зможе захопити Донецьку область і що йому буде набагато гірше, якщо він продовжить, доти я не бачу причин, щоб він схвалив рішення про закінчення війни.