Блог | Тролі карабаської війни
Вчора ввечері Фейсбуком були заблоковані мої акаунти – англійською та російською мовами, нібито за порушення community standarts. Завдяки хвилі підтримки від моїх американських друзів, яка піднялася в Твіттер, наразі доступ до цих сторінок відновлено. Очевидно, причиною блокування послужила організована атака "фабрики тролів" однією з диктатур пострадянського простору, що послідувала у відповідь на висловлену мною позицію з приводу подій в Нагірному Карабасі. Ось цей відрізок з ефіру на Ехо Москви:
"Для мене він точно має емоційну підоснову. Тому я розумію, що багато хто буде вважати, що моя точка зору упереджена. Я намагаюся бути максимально об'єктивним, хоча зрозуміло, що те, що ми пережили в Баку і досвід життя в Азербайджані, він налаштовує на певний лад.
Перше: чому турецький фактор важливий – бо ця проблема не була чисто внутрірадянською, а вона все-таки має в своєму знаменнику ще вірменський геноцид в Османській імперії. І це найважливіший фактор, який закладений вже на генетичному рівні, в підсвідомості будь-якого вірменина, який живе на територіях, контрольованих туркоязичними народами.
Далі. Жодним чином не можна займатися вивченням цих історичних документів, що було тисячу років тому. Це насправді відводить нас в сторону. Єдино об'єктивний статистичний матеріал можна отримати з перепису населення кінця XIX століття в Російській імперії, яка фіксує, що переважною більшістю населення цієї території – тоді вона не називалася так, як називається зараз, – були вірмени.
Далі ми знаємо, що Ленін, який розглядав Туреччину як головного союзника, локомотив революції в цьому регіоні, він передає дві території – Нахічевань, населений навпіл вірменами і азербайджанцями, і Карабах, населений виключно вірменами, в Азербайджан. І це створює, природно, мінне поле. До речі, Сталін робив потім регулярно, створюючи ці мінні поля, перекроюючи карту для того, щоб в ході потенційного виходу республік завжди ці міни вибухали.
Тепер останнє. Насправді є одна деталь, яка принципово розділяє проблему Карабаху з Кримом і багатьма іншими проблемами. Насправді в законі Радянського Союзу, який був прийнятий в 90-му році, передбачалося досить чітке правило виходу союзної республіки, і чітко зазначено, що автономні республіки і національні групи компактного проживання повинні голосувати окремо. І в разі цього розпаду вони мають право на власне самовизначення. Це дуже важливий момент, який зараз багато ігнорують. Тому питання суверенітету Азербайджану носить сумнівний характер.
А головне інше. Я завжди виходив з того, що в таких конфліктах, коли дуже важко знайти вихідну точку і завжди будуть звинувачення з тієї чи іншої сторони, принциповим є те, хто першим проливає кров. І можу сказати, що у мене немає чіткої орієнтації на ту чи іншу сторону. Коли така ситуація сталася в колишній Югославії, я став на сторону хорватів і боснійців, підтримував боснійських мусульман тільки тому, що серби проливали кров.
Цілком очевидно, що вихідною точкою цієї трагедії є Сумгаїтський погром. І ні в якому разі не треба мені розповідати, що вірмени лобіювали Раїсу Горбачову, Аганбегян говорив щось Михайлу Сергійовичу Горбачову. Принциповим є факт, хто першим відповів на будь-які вимоги – правильні, неправильні, законні, підзаконні – пролиттям крові. Сумгаїтські погроми перевели історію в нову площину. Потім були погроми в Кіровабаді, нинішня Гянджа. А потім були, природно, погроми в Баку. І це зробило абсолютно неможливим спільне проживання. Тому що, як я говорив, геноцид 15-го року Туреччиною досі не визнаний. І поки цей геноцид не визнаний Туреччиною, про якусь позитивну роль Туреччини і нормальні взаємини з Вірменією, мені здається, годі й говорити. Ми знаходимося в такій патовій ситуації".
