Трамп готує нову війну в Ірані: переговори тривають, але і "військові сили збільшуються". Інтерв'ю з Шарпом
Наразі війна в Ірані практично зведена до мінімуму – інтенсивних бойових дій немає, незважаючи на те, що блокування портів і Ормузької протоки триває. Проте США нарощують сили в регіоні, готуються до відновлення війни і до нової операції, в якій можуть "додати сили" і завдати ударів по критичній інфраструктурі Ірану, про що глава Білого дому Дональд Трамп попереджав раніше.
Принципове питання – чи буде досягнута прийнятна угода. Також невідомо, як довго готовий чекати Трамп, перш ніж ухвалить рішення про нові удари по Ірану. Але очевидно, що наразі Іран зазнає колосальних економічних втрат, які обчислюються сотнями мільйонів доларів на день. Одночасно з деяких питань Білий дім готовий піти на компроміс.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.
– На якому етапі сьогодні перебуває війна в Ірані? На чиєму боці перевага? Можливо, вона вже фактично закінчилася, як про це говорить президент Трамп?
– Ні, війна і близько не закінчилася. Фактично зараз не ведуться інтенсивні бойові дії, але, природно, війна може відновитися, з дуже високою ймовірністю саме за рішенням президента Трампа. Американці інтенсивно готуються до її відновлення, перекидають у регіон значні додаткові сили – до тих значних, які вже були. Продовжено перебування американських солдатів у готелях і зроблено багато чого іншого. Фактична підготовка триває, і попутно тривають переговори.
Американський президент, і не тільки президент, говорив про те, що війна формально завершена, а саме операція "Епічна лють". Але в даному випадку це чиста формальність, що стосується 60 днів. Як відомо, за американськими законами після 60 днів операції Конгрес має дати додатковий дозвіл. Відповідно, припинення вогню настало до закінчення 60 днів, і американське керівництво, бажаючи обійти цей момент, заявило про закінчення тієї операції. Якщо почнуть нову, то буде новий звіт за 60 днів. Тому, коли ми говоримо про те, що війна "закінчилася", насамперед варто бачити саме цей формальний момент.
Проводиться дуже багато "білого шуму" і заяв – і з боку Трампа, і з боку іранців. Нібито на кулуарному рівні йдуть переговори, не прямі, тобто не особисто, не на рівні зустрічей. Є маса повідомлень про те, що ті передали пропозицію, ті частково погодилися, ті не погодилися тощо. Відповідно, переговори тривають, але триває і блокада.
Американці блокують іранські порти в Ормузькій протоці, і це дуже суттєвий крок, який стимулює Іран, адже він зазнає важких економічних втрат, сотні мільйонів доларів на день. А Іран перешкоджає судноплавству в Перській затоці.
Відповідно, все залежить від Трампа. Якщо його задовольнить перебіг переговорів, це одне. А якщо не задовольнить, у нього буде вибір – і простий, і складний – досить довго продовжувати блокаду, демонструвати, що він готовий довго це робити, з тим, щоб Іран поступово йшов на дедалі більші й більші поступки.
Адже для Ірану виникає дефіцит імпорту, наприклад, палива, він не може експортувати нафту, і, зрештою, на якомусь етапі іранські сховища переповняться. Тоді доведеться скорочувати видобуток – і це вже відбувається. А коли ти скорочуєш видобуток, це означає важкий збиток і проблему його відновлення.
Трамп може вирішити, що цього недостатньо, і потрібно додати сили, силові удари. Цей сценарій теж дуже реалістичний, до нього готуються. Щоправда, потрібно ще дочекатися візиту Трампа до Китаю (14-15 травня, –, Ред.). До цього візиту можуть щось укласти, або щось почати, а може, і не почнуть. Якщо не буде прориву на переговорах, то, можливо, починати до візиту Трампа в Китай не будуть, а почнуть після нього. Це виглядає логічно.
Але це все дозвільні міркування. У жодному разі не можна вважати, що все скінчилося. Якщо не буде прориву на переговорах, – не важливо, який договір буде з погляду будь-кого, гарний чи поганий, – щонайменше, продовжиться блокада, а щонайбільше, буде удар.
– Низка експертів схиляються до думки про те, що КВІР де-факто перехопив ініціативу, перебрав на себе владу в Ірані. Якщо це справді так, який у такому разі має вигляд прогноз щодо підписання якихось угод з Іраном?
– Прогнозу щодо підписання угод у мене немає. Питання в тому, на чому наполягають американці. Якщо вони наполягають на абсолютно неприйнятних для Ірану пунктах, то і не буде ніякого підписання. А що для Ірану абсолютно неприйнятно – теж наразі не зовсім зрозуміло.
Але загалом Іран не хоче назавжди відмовлятися від збагачення урану. Це для них важливий принциповий момент, бо доведеться скасувати всю свою стратегію десятків останніх років і підвести риску під тим, на що витрачали десятки мільярдів доларів. Іран не хоче обмежувати програму балістичних ракет. Але також є підозра, що американці тут готові на суттєві компроміси.
Питання впирається в переговорну позицію сторін, і меншою мірою в те, хто це вирішує. Хоч би хто це був в Ірані, духовний лідер або якесь колективне керівництво, якщо він каже "ні", значить, ні.
Щодо колективного керівництва – так, у них воно явно якесь колективне. Роль верховного лідера Моджтаба Хаменеї не зовсім зрозуміла. Природно, тут виникає питання стану його здоров'я – воно явно не блищить. І той факт, що він не показує обличчя і не записує голоси, натякає на не найкращий стан.
Тому ми бачимо ці логічні міркування коментаторів і причетних, навіть урядових джерел у США та Ізраїлі, що силовики, зокрема, командувач КВІР, відіграють важливішу роль. Президент, міністр закордонних справ відтіснені на задній план, хоча вони ніколи не відігравали вирішальної ролі, незважаючи на те, що в них теж є дорадчий голос. Ми бачимо голову парламенту Галібафа, його вплив начебто доволі суттєвий, але точно цього ми знати не можемо.
У підсумку американців цікавить наступний момент: хто б там не був, якщо вони зрештою підписують договір, який влаштовує американців, то й добре. А будуть це 2-3 найвпливовіші людини чи 18, які проголосують, не суть важливо.
Інша річ, що цим вісімнадцяти чи трьом складно ухвалювати рішення. З пакистанських джерел ми знаємо, що після передачі якогось американського меседжу їм потрібно 2-3 дні на відповідь. Там, природно, є і технічні проблеми, аж до того, що деякі з них, мабуть, ховаються, щоб уникнути можливої ліквідації. Плюс відіграє роль дорадчість. Тож дивний переговорний процес триває, незважаючи на "білий шум" – білий і не білий, – який ми чуємо.
– Чи допускаєте ви, що ця війна може затягнутися ще на місяці?
– Природно, чому б ні? По-перше, просто зараз війни немає, хоча є ті чи інші дії, пов'язані із застосуванням сили, або силові епізоди. Коли ситуація в підвішеному стані, коли йдуть переговори, коли триває блокада, це може бути довго. Багато в чому все залежить знову ж таки від президента США, хоча є думка, що він схильний до того, щоб якісь рішення чи якісь зміни відбувалися швидше.
Звісно, є й варіант, коли бойові дії поновлюються. Не важливо, які удари наносяться по Ірану, дуже суттєві чи дуже-дуже суттєві, Іран може не відмовитися від припинення бойових дій і спробувати нав'язати війну на виснаження. Тобто, коли є різні учасники, не можна бути впевненим на 100%, що вони не зроблять саме так.
Іранці, наприклад, пішли на різного роду кроки відчайдушного й неадекватного характеру, які дехто вважав малоймовірними, і ось будь ласка – атакували тих, атакували цих, і зараз вдають, що вони готові блокувати протоку та діяти в такий спосіб, наче їм усе байдуже. Насправді їм ще й як байдуже.
Щодо ударів у разі відновлення війни, є великий шанс, що американці та ізраїльтяни вдарять по іранській ключовій інфраструктурі – у тому дусі, як це було в ультиматумі Трампа.
Є думка, що, якщо знищити в іранців усе, це позбавить режим ресурсів. Там усе буде дуже погано, але в цьому випадку якраз їм і не буде чого втрачати. Відповідно, шанс на те, що вони продовжать обстріли чого-небудь дуже довго, підвищуються. І навпаки – якщо знищується частина умовної інфраструктури, але ще залишається чимало цінного, то в цьому випадку більше шансів на те, що вони будуть поступливими і вже точно не продовжать довго стріляти, ризикуючи, що знищать все, що залишилося.
Тож продовжуємо спостереження.
