Блог | Тет-а-тет у Гельсінкі: для кого зустріч Трамп-Путін стала переможною
Особиста зустріч американського президента Трампа зі своїм російським колегою Путіним, що відбулася у понеділок у Гельсінкі, попри завищені очкування, принесла цілком передбачуваний результат – кожна з сторін використала її у своїх власних інтересах, залишивши більше питань, ніж відповідей, не кажучи вже про хоч якийсь натяк на практичний результат чи домовленості з ключових питань.
Порядок денний зустрічі не був таємницею для тих, хто уважно спостерігає за потугами Москви відновити себе в статусі наддержави, нав’язати Вашингтону свої правила гри і перерозподілити сфери впливу у світі, як це зробили колись СРСР зі США.
Однак сучасна Росія, попри масштабність та амбіційність плану, має все ж одну проблему. Справжня супердержава – це не просто велика (чи дуже велика) країна, це нація, яка (1) має чітко сформульовані інтереси в ключових регіонах світу, і (2) має можливість і ресурси проектувати свій політичний, економічний, військовий інформаційний чи інший потенціал у ці регіони для відстоювання цих інтересів. І ось тут стає очевидним факт, що сама по собі РФ ніяка не супердержава – хіба що у мріях свого правителя…
Відтак у Кремля не залишається іншого виходу, окрім як шукати шляхи того, як компенсувати собі цю відсталість.
Саме для цього Путін пішов на Кримську авантюру – цей регіон географічно ближче до європейських союзників США для того, щоб не такий відсталий арсенал російської тактичної зброї (на відміну від стратегічної, яка давно залишилася в середині минулого століття) міг нести загрозу партнерам Вашингтона по системі євроатлантичної безпеки.
З тієї ж причини Росія пішла і на іншу, Сирійську авантюру – не досягши шантажем з українського питання бажаного результату, Москва була змушена шукати альтернативу – конфлікт, в якому брали б участь США, але який розпочався б раніше, і обов’язково в регіоні, де в РФ були союзники або цілком конкретні військові та/або розвідувальні можливості. Сирія підійшла майже ідеально.
І хоч обидва ходи Кремля не дали очікуваного результату – з цілого ряду причин, все ж на сьогодні обидва епізоди стали приводом для того, щоб в тій чи іншій формі ініціювати хоч якусь подобу діалогу зі США.
Іншим інструментом компенсації російської відсталості стала діяльність спецслужб РФ. Від діяльності агентурних мереж на Сході України, в Сирії, вбивств і замахів на вбивство на територіях країн ЄС та НАТО, в тому числі й з використанням зброї масового ураження, активність тандему ФСБ/ГРУ/СВР дісталася берегів Сполучених Штатів.
Історія довкола втручання російських спецслужб у президентські вибори в США вже стала дражливим моментом у американській внутрішній політиці, а також черговим доказом нестримності апетитів Путіна.
Читайте: Путін втратив почуття реальності: росіян схиляють до рабства
Факти – річ уперта. Навіть не беручи до уваги т.зв. "російське досьє" Трампа (достовірність якого, знаючи специфіку роботи російських спецслужб,є досить високою), фактів непрямого втручання росіян у виборчий процес в США більш ніж достатньо. Звіт спецпрокурора Р. Мюллера детально розкриває організаційну і технологічну суть цілеспрямованого впливу ГРУ з метою дестабілізації американських демократичних інститутів в цілому, та перемоги одіозної та неоднозначної політичної фігури в кінцевому підсумку.
Напередодні понеділкової зустрічі в Гельсінкі Заступник генпрокурора США Р. Розенстайн оголосив про підозру 12 офіцерам ГРУ ГШ ЗС РФ (військові частини №26165 і №74455) у організації кібератак на структури Демократичної партії, штаб Х. Клінтон та виборчі комісії, викраденні документів та їх публікації.
Доленосна мить російсько-американського саміту настала – і пройшла, без будь-яких конкретних результатів чи натяків на досягнуті домовленості. Цілком очевидно, що увесь тягар односторонніх агресивних кроків РФ виявився вирішальним контекстом розмови двох президентів.
Це було чітко видно з підсумкової прес-конференції. І Трамп, і Путін не виглядали оптимістично налаштованими. Більше того, була помітна напруженість та певна незручність у тому, як вони спілкувалися перед пресою.
Хоча обоє прагнули використати момент на свою користь – Трамп говорив про безпідставність закидів щодо "російського сліду" в його переможній виборчій кампанії, а Путін в своєму традиційному жаргонно-бандитському стилі кпинив з результатів роботи американських правоохоронців та спецслужб, було зрозуміло, що захід не став переможним ні для однієї зі сторін.
В кінцевому підсумку він поставив більше запитань, особливо щодо зв’язків Трампа з російськими спецслужбами.
Однозначно, на цей момент Путін отримав від зустрічі більше, аніж Трамп – для російського президента це була чудова нагоді покрасуватися перед журналістами поряд з лідером єдиної супердержави, уявляючи себе генсеком КПРС в кращі часи Союзу, а також використати момент для чергової трансляції своїх ключових пропагандистських меседжів. До речі, реакція Трампа на них була досить млявою, що теж не додає балів господарю Білого дому.
Американський президент очевидно сподівався легкого вирішення проблем у своїх відносинах з РФ – ще наприкінці минулого тижня він вихвалявся, що зустріч з Путіним буде "найпростішою" на фоні саміту НАТО та візиту до пост-брекзітної Великобританії. Пізніше він підкріпив свою впевненість прикладами діалогу з Північною Кореєю та Китаєм, практичні позитивні результати яких поки примарні.
Чи матиме зустріч у Гельсінкі практичний вимір стан зрозуміло вже досить скоро – досить просто уважно придивлятися до Білого дому…
