Блог | Росія-Україна: чи варто розвертати світ у зворотному напрямку?
Хоча арабський світ намагається дотримуватися нейтральної позиції щодо війни Росії в Україні, проте іноді в пресі проковзує ставлення інтелектуалів до російсько-української війни. Так у впливовій єгипетській газеті Al-Ahram з’явилася стаття доктора Абдула-Монейма Саїда "Розвертаючи світ у зворотному напрямку!" Стаття на яку варто звернути увагу.
В ній авторитетний єгипетський експерт зі стратегії Абдул-Монейм Саїд, який є директором Регіонального центру стратегічних досліджень у Каїрі (The Regional Center for Strategic Studies – Cairo) та старшим науковим співробітником Центру близькосхідних досліджень імені Кроуна Університету Брандайза (Crown Center for Middle East Studies at Brandeis University) зокрема зазначає: "Зміни" – це природна протилежність "застою", подібно до світанку, що змінює темну ніч. "Прогресисти" вважають, що в світі інтелектуальної та матеріальної "діалектики" суперечностей достатньо, щоб рухати нас вперед. Можливо, це так, а можливо, й ні. Але реальність є такою, що навіть в моменти "регресивних змін" на гірше нам, попри все, потрібно мати справу з цією ситуацією.
Третє десятиліття 21 століття почалося з пандемії COVID-19. Попри значні успіхи в медицині, людство опинилося в розгубленості й було змушене перебудовувати життя, бо ніхто не знав, як запалилася іскра "пандемії".
З глибин цього лиха виникла українська війна, за якою розпочалася п’ята війна в Газі та її наслідки, а потім четверта війна в Перській затоці та її наслідки.
Після цих подій людство живе в реаліях, де історія регресувала і більше не рухається вперед.
Доказом цього є російське вторгнення в Україну після розпаду Радянського Союзу, за яким настало переміщення палестинців, а також напад на Іран, причому реакція останнього на агресію була спрямована не проти агресорів, а проти тих, хто витрачає енергію на запобігання війні: арабських держав Перської затоки
Усі ці події призвели до краху Статуту ООН та міжнародного гуманітарного права. Біди планети, ерозія впливу всіх багатосторонніх міжнародних організацій та погіршення природних умов, спричинене глобальним потеплінням, потрясають людство".
Наведений фрагмент статті доктора Абдула-Монейма Саїда у впливовому єгипетському виданні Al-Ahram є зразком трансформації політичної думки в арабському світі щодо глобальних конфліктів. Зрозуміло, що автор не міг обійти увагою традиційно ритуальну для арабського світу тему про "палестинців", вплітаючи її в контекст російсько-українського протистояння.
Але, як досвідчений аналітик, доктор Саїд виходить за рамки офіційного дипломатичного нейтралітету Каїра та пропонує глибоку концептуалізацію сучасної міжнародної безпеки.
Його оцінка російського вторгнення в Україну є не просто констатацією факту, а фундаментальним засудженням руйнування світового порядку, яке він трактує як історичний регрес.
І тут ключовим елементом аналізу автора є руйнування лінійної концепції прогресу. Абдул-Монейм Саїд використовує філософську категорію "діалектики суперечностей", щоб продемонструвати, що розвиток людства не є гарантованим рухом уперед.
Замість очікуваного "світанку" після завершення Холодної війни та розпаду Радянського Союзу, світ опинився в точці циклічного відкоту до гірших практик минулого.
Російське вторгнення в Україну інтелектуал називає першим і головним доказом цього регресу. Характерно, що єгипетський науковець чітко визначає дії Росії як "вторгнення" (тобто агресію), повністю ігноруючи кремлівські пропагандистські наративи про "денацифікацію" чи "вимушену самооборону".
Для арабського інтелектуального середовища, яке часто піддається впливу російської пропаганди, таке пряме формулювання у провідному державному ЗМІ Єгипту є симптоматичним. Воно свідчить про те, що на рівні політичної експертизи існує повне розуміння імперіалістичної та ревізіоністської природи дій Москви.
Особливий інтерес викликає причинно-наслідковий ланцюг, який вибудовує Абдул-Монейм Саїд. Він пов’язує пандемію COVID-19, війну в Україні, ескалацію в Газі та конфлікт навколо Ірану в єдину систему глобальної дестабілізації. Автор демонструє, як руйнування системи міжнародного права в одній точці планети – в Україні, неминуче запускає ефект доміно, що дестабілізує і Близький Схід.
Для єгипетської аудиторії цей зв’язок є критично важливим. Доктор Саїд пояснює читачам, що російська агресія проти України – це не далекий європейський конфлікт, а негативний геополітичний поштовх, який уможливив подальший хаос в міжнародній політиці та пряму загрозу безпеці в Перській затоці.
Згадка про "четверту війну в Перській затоці" та неадекватну реакцію Ірану, який спрямовує свою агресію на помірковані арабські монархії замість реальних супротивників, підкреслює глибоке занепокоєння автора регіональною безпекою.
Можна сказати, що публікація вказує на прихований розкол між офіційним прагматизмом арабських столиць та реальним стратегічним баченням їхніх еліт. Публічно Єгипет та інші країни регіону змушені балансувати через певну залежність від імпорту російського зерна, туризму та військово-технічного співробітництва.
Проте аналітика доктора Саїда викриває глибинний страх арабських еліт перед світом, де право сили замінює силу права. Якщо велика держава може безкарно вдертися до суверенного сусіда після розпаду колишньої імперії, то будь-яка середня чи мала країна Близького Сходу опиняється під загрозою аналогічного "перегляду кордонів" з боку регіональних гегемонів.
Стаття в Al-Ahram засвідчує, що в експертних колах Близького Сходу російсько-українська війна сприймається не як локальна суперечка, а як катастрофічний злам глобальних правил гри, що штовхає людство у найтемніші часи геополітичного регресу.
Водночас аргументація доктора Саїда у виданні Al-Ahram наочно демонструє тектонічні зсуви у сприйнятті глобальної безпеки незахідними інтелектуальними елітами. Автор точно фіксує головну безпекову реальність сучасності, де російсько-українська війна виступає не локальним прикордонним зіткненням, а прецедентним руйнівником Вестфальської системи та Статуту ООН.
Для країн Близького Сходу, чиї кордони історично мають штучний колоніальний характер і часто оскаржуються сусідніми державами, деградація міжнародного права до "права сили" становить пряму екзистенційну загрозу.
Коли Російська Федерація, як ядерна держава та постійний член Ради Безпеки ООН, легітимізує ревізіонізм на основі імперського прагнення реваншу, вона автоматично створює прецедент безкарності на агресію для регіональних гегемонів по всьому світу.
Близькосхідні малі та середні держави, позбавлені надійних "ядерних парасольок" або жорстких союзницьких зобов’язань типу НАТО, гостро відчувають власну вразливість перед потенційним переглядом кордонів з боку сильніших сусідів.
Тому проекція українського досвіду на реалії Близького Сходу змушує місцевих експертів усвідомити, що руйнація принципу територіальної цілісності в Європі неминуче дестабілізує і їхній власний регіон, провокуючи нову хвилю мілітаризації, таємних ядерних програм та превентивних конфліктів.
Аналіз Абдула-Монейма Саїда руйнує поширений міф про те, що Глобальний Південь сприймає війну в Україні виключно крізь призму антизахідних настроїв або сліпої підтримки Росії. Навпаки, тут присутній тверезий, прагматичний і навіть егоїстичний безпековий розрахунок: якщо світовий порядок остаточно регресує до анархічного стану "війни всіх проти всіх", то жодні дипломатичні гарантії чи історичні договори більше не захистять суверенітет слабших акторів від геополітичного поглинання.
Ця стаття в Al-Ahram є ключовим індикатором того, що арабська академічна думка чітко пов’язує фінал російсько-української війни з майбутньою архітектурою власної регіональної безпеки.
І головний висновок полягає в тому, що безпорадність міжнародних інститутів перед обличчям неспровокованої агресії запускає лавиноподібний процес деглобалізації та геополітичного регресу, де єдиною гарантією виживання стає військова перевага.
Для Близького Сходу це означає неминуче наближення епохи жорсткого мілітарного реалізму. Коли неспроможність світової спільноти захистити міжнародне право в Україні фактично розв’язує руки таким локальним експансіоністам, як Іран, та прирікає малі держави на постійне очікування катастрофічного перегляду їхніх суверенних кордонів.
Впливовий єгипетський інтелектуал доктор Абдул-Монейм Саїд непрямим чином робить логічний висновок: перемога України у війні з Росією стратегічно вигідна арабським державам Близького Сходу, оскільки вона руйнує імперські амбіції Кремля та стабілізує глобальну архітектуру безпеки.
По-перше, поразка Москви різко послабить її ключового військово-політичного союзника в регіоні – Іран. Позбавлена російських технологій, дипломатичного прикриття в ООН та фінансових вливань від продажу зброї, тегеранська "вісь опору" втратить здатність ефективно фінансувати свої проксі-угруповання в Ємені, Лівані, Сирії та Іраку. Це дозволить сунітським монархіям Затоки, зокрема Саудівській Аравії та ОАЕ, зміцнити власну регіональну лідерську позицію та знизити рівень постійної безпекової загрози.
По-друге, повне відновлення суверенітету України поверне прогнозованість на світові ринки продовольства та енергоносіїв. Для таких країн, як Єгипет, який критично залежить від імпорту чорноморського зерна, тривала війна означає постійні ризики голоду, високу інфляцію та соціальну нестабільність. А стабільна Україна гарантує продовольчу безпеку Каїра без політичного шантажу з боку Російської Федерації. Крім того, довгострокове витіснення Росії з європейського енергетичного ринку остаточно закріпить за близькосхідними експортерами нафти і газу статус незамінних стратегічних партнерів Заходу.
По-третє, успіх України продемонструє непорушність принципу територіальної цілісності та міжнародного права. А Близький Схід історично потерпає від зовнішніх інтервенцій та кордонних суперечок.
Таким чином: поразка агресора – Росії доведе, що зміна кордонів силою є неприйнятною у XXI столітті, що убезпечить слабші держави близькосхідного регіону від експансіоністських намірів сильніших сусідів і закладе підвалини для довготривалого регіонального миру.
