Опозиціонер: Білорусь чекає протистояння, у Лукашенка є дві потужні підпірки

КДБ в Білорусі займається нейтралізацією лідерів протесту. Олександр Лукашенко, який правив країною п'ять термінів, використовує сталінський метод видворення неугодних із країни. Але сьогодні мало депортувати Марію Колесникову або когось ще – потрібно депортувати весь народ.

Відео дня

Режим Лукашенка тримається на двох стовпах – силовики і Кремль. Але силовики не стрілятимуть у народ. Про це в бліцінтерв'ю на телеканалі Obozrevatel TV розповів білоруський опозиційний політик Анатолій Лебедько.

– Чи відома вам подальша доля Марії Колесникової? Де вона зараз і що з нею?

– Це секрет Полішинеля. Вона перебуває у віданні організації з трьох зловісних букв, які нам залишилися від радянського минулого, – КДБ. Цілком очевидно, що це чиста юрисдикція Комітету державної безпеки. Вони відповідають за нейтралізацію лідерів протесту.

Що з нею буде далі – подивимося. Але я не сумніваюся, що вона перебуває в руках КДБ.

– На вашу думку, чому режим Лукашенка намагався видворити Колесникову з країни? Нагадаю: в опозиційній Координаційній раді Білорусі семеро учасників, тільки двоє з них залишилися в країні.

– Насправді в Координаційній раді близько 45-ти осіб, є президія з 7-ми осіб. З них на волі в Білорусі справді дві людини – Максим Знак із команди Бабарика і нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич. Усі інші – або в ізоляції, або видворені з країни.

Видворення – це нормальна радянська практика. Щоправда, тоді людей не просто виганяли з країни, але ще й позбавляли громадянства.

Я думаю, що ми вже на межі цього. Лукашенко випробує різні інструменти і засоби, як нейтралізувати своїх опонентів. Він вірний сталінському принципу "немає людини – немає проблеми".

Хай не фізично немає людини, але, коли це виходить, хоча б видворити її за межі країни. Він думає, що розв'язав проблему. Але насправді це не розв'язання проблеми, тому що питання вже не в прізвищах – Колесникова, Алексієвич або хтось інший. Питання в одному прізвищі – Лукашенко. І поки він перебуває на території Білорусі, протести триватимуть. Він цього зрозуміти не може і не хоче.

– Як ви думаєте, як такі дії Лукашенка щодо опозиції вплинуть на сам протест? Адже, з одного боку, є лідери опозиції, але з іншого – протести мають стихійний характер. Багато аналітиків говорить про те, що саме такі дії щодо Координаційної ради тільки підливають олії у вогонь.

– Я б сказав, що більше підходить слово не "стихійний", а "децентралізація" і "самоорганізація". Зараз у Мінську з'явився додаток, за допомогою якого люди самоорганізовуються в масштабі двору, в масштабі будинку.

На мою думку, це дуже сильний інструмент, коли створюються чати, коли люди в форматі одного будинку або кількох будинків координують свої дії.

Там уже сотні людей, і це круто, це дійсно серйозно, і боротися з цим досить складно. Люди домовляються про акції, про спільні маршрути. Якщо це спальні райони, вони висуваються в місто. Це ще й питання самооборони. Зараз створюються народні дружини – у масштабі будинку, двору.

Це процес, який, можливо, починався стихійно, але зараз він набув дуже високого рівня самоорганізації.

Я думаю, депортація з країни деяких людей не розв'язує питання. Треба думати про депортацію всього народу, конституційної більшості країни. Тоді треба розв'язувати питання, кого Лукашенко привезе сюди замість білорусів, яких він буде видворяти з країни.

– Ми бачили, кого привезли замість білоруських журналістів – це були російські телевізійники, які почали висвітлювати ці події за російськими лекалами. А хто ж приїде замість білоруського народу? Теж росіяни?

– Можна привозити сюди вахтовим методом Маргариту Симоньян і їй подібних, але от із шахтарями вже не виходить – ні з російськими, ні з українськими. Незалежні профспілки і України, і Росії заявили, що є шахтарська солідарність, і вони на це ніколи не підуть.

Тому Олександр Лукашенко масштабно не розв'яже це питання. Тут вибір такий: Лукашенко або народ. Або, якщо сказати точніше, конституційна більшість країни, яка точно не хоче бачити Олександра Лукашенка ні президентом, ні правителем у Білорусі.

– Що буде з опозицією далі? Ми бачимо, що Лукашенко не хоче сідати з нею за стіл переговорів. Нові вибори поки що неможливі.

– Спочатку потрібно визначитися з термінологією. Сьогодні Лукашенко в опозиції до більшості громадян.

Що буде далі? Буде досить тривале протистояння. Раніше ми думали, що на вулицю вийде 100-200 тисяч чоловік, і Лукашенко піде. Але поки у нього є два стовпи – це силовики в більшості своїй і Кремль на чолі з Путіним. Це дві підпірки, на яких провисає Олександр Лукашенко. Доки вони стоять, доти триматиметься й Лукашенко.

Що стосується більшості громадян, то все залежить від їхньої волі, терпіння, самоорганізації. Поки всього цього вдосталь.

Наприклад, ми заїжджали в кафе, де шахраї – я не можу назвати їх співробітниками правоохоронних органів – влаштували погром. Уже другий день там нескінченна черга. Люди приходять туди, купують каву, щоб фінансово підтримати господарів, які заступилися за тих, кого били "ескадрони страху".

Ця солідарність нам допомагає.

Не можу сказати, скільки триватиме це протистояння – місяць, два, пів року, рік, – але все одно ми не повернемося туди, де ми були.

– Ви сказали про два стовпи Лукашенка. З Кремлем нібито поки що все однозначно, а що з правоохоронцями? Чи є ознаки того, що міліція буде з народом?

– Я можу сказати, що армія точно стріляти в народ не буде. Є "ескадрон смерті", є "ескадрон страху" – ті підрозділи, на які спирається Лукашенко. Але якщо ми говоримо про армію в масовому розумінні, то вони, звичайно ж, не стрілятимуть у людей.

Потихеньку люди йдуть із правоохоронних структур. Не минає і дня, щоб хтось із людей, які носять погони, не залишив свій жетон і не пішов із силових структур.