Блог | Путін більше не міг триматися, Алієв легко взяв би Карабах

44-денна війна в Нагірному Карабасі призупинилася в ніч на вівторок 10 листопада угодою про припинення війни. Документ підписали лідери Азербайджану, Вірменії та Росії. – ред.

– Путін не міг не втрутитися, в іншому разі з миротворчою функцією на Південний Кавказ увійшла б Туреччина. Алієв (Ільхам Ілієв, президент Азербайджану. – ред) пропонує вводити турецьких миротворців, чому Росія буде дуже жорстко чинити опір. Пєсков заявив, що миротворці тільки російські, але Алієв сказав, що буде якийсь змішаний миротворчий корпус. Кожна сторона конфлікту просуває свої інтереси. Алієвські прості: отримати більший контроль над територіями і підтримку старшого брата в особі Туреччини.

Якби процес тривав, Алієв легко взяв би і Карабах, і повернув би контроль над усією територією Азербайджану. Тому вірменська сторона була змушена просити перемир'я, а російська – ввести миротворців, щоб не залишити місце для Туреччини. У цьому сенсі в Путіна був досить вузький коридор можливостей, він не міг далі відтягувати вступ у конфлікт.

Він і так виступив досить слабо з погляду класичної російської геополітики, тому що формально кажучи, є договір ОДКБ – Договір про колективну безпеку в країнах колишнього СНД, членом якого є Вірменія. І там чорним по білому написано, що напад на будь-якого члена ОДКБ прирівнюється до нападу на всіх інших.

Тому Азербайджан навшпиньки обходив територію Вірменії. Алієв прекрасно розумів, що Путіну не хочеться вплутуватися в цю історію через пандемію, кризи ... Та й взагалі, переможних реакцій останнім часом навколо Путіна мало, не вистачало йому ще однієї війни. Тому Алієв щосили намагався не давати приводу.

Але привід трапився: на території Вірменії збройними силами Азербайджану був збитий російський вертоліт. Це формальний казус беллі (формальний привід для оголошення війни. – ред) – прямий напад на члена ОДКБ. Якби Путін послідовно виконував його, він був би зобов'язаний відповісти оголошенням війни Азербайджану, як і всі члени ОДКБ.

Але Путін не хоче і не може вплутуватися у війну на боці Вірменії, навіть за наявності формальних порушень вірменського суверенітету.

Чому ж тоді промовчали інші країни-підписанти договору? Їх значна частина представлена республіками Середньої Азії, для яких війна з Азербайджаном була б сприйнята як війна з ісламським світом. Невідомо, з яким ентузіазмом відреагували б 20 млн російських мусульман на втручання в конфлікт на боці Вірменії та відповідно проти ісламського Азербайджану?

Чи є бажання в Киргизії, Узбекистану й Казахстану брати участь у ньому зі своїми збройними контингентами? Путіну зовсім не треба дражнити сплячого поки ісламського тигра.

Алієв добре розумів, що Путіну ніяким боком війна в Карабаху зараз не цікава і він не збирається в ній брати участь. Тому намагався не дати підстав. Навіть коли був збитий вертоліт, він, щоб не злити Росію, швидко вибачився перед нею, пообіцяв виплатити компенсації і завів кримінальну справу. Після цього не вводити миротворців для Росії було б рівнозначно втраті обличчя.

Більше про війну за Нагірний Карабах читайте в інтерв'ю Дмитра Орешкина OBOZREVATEL.