Блог | Пряма агресія Білорусі проти України – це смертний вирок для Лукашенка

Путін наполегливо намагається розблокувати тупикову ситуацію на фронті, задіявши свій останній великий резерв. Нездатність російської армії досягти стратегічних проривів на сході та півдні України змушує кремлівців чинити безпрецедентний тиск на Мінськ. Головна мета Москви очевидна і полягає в насильницькому втягуванні Білорусі в прямі бойові дії, щоб штучно розтягнути Сили оборони України, змусити Київ перекинути дефіцитні резерви на північний напрямок і відвернути ресурси ЗСУ. Однак для Олександра Лукашенка цей крок, якого він судорожно уникав з 2022 року, стане початком неминучого краху його режиму.

Саме довга серія невдач змушує Кремль діяти агресивно. Москва розігрує карту "Союзної держави", вимагаючи від Мінська не просто тилової логістики, а реальної "крові". Зафіксована активність у прикордонних районах, від інженерних робіт до раптових перевірок боєготовності, вказує на те, що Путін намагається дотиснути білоруського диктатора. Кремлю необхідний другий фронт або хоча б масштабна імітація вторгнення з півночі.

Однак для самого Лукашенка повноцінний вступ у війну de facto є підписанням власного смертного вироку. Існує ціла низка факторів, які говорять про те, чому пряма агресія призведе до краху авторитарного режиму в Мінську.

Білоруське суспільство у своїй абсолютній більшості категорично проти участі у війні. Пам'ять про жорстко придушені протести 2020 року жива, і латентне невдоволення режимом нікуди не зникло. Щойно в білоруські міста підуть перші труни з мобілізованими, крихка стабільність завалиться. Це миттєво реанімує масові антирежимні настрої, які репресивна машина буде не в змозі контролювати.

Слід додати, що збройні сили Білорусі не мають реального бойового досвіду і, що критично для Мінська, не мотивовані воювати за чужі їм імперські амбіції Москви. Існує колосальний ризик масового дезертирства, саботажу наказів і навіть переходу цілих підрозділів на бік України. Зброя, видана громадянам під час мобілізації, може обернутися проти самого режиму.

Є ще й питання виснаження військових ресурсів. За роки війни Мінськ активно спустошував свої склади, передаючи Росії важку бронетехніку, артилерію і боєприпаси. Білоруська армія сьогодні значною мірою знекровлена в технічному плані. Відправляти таке угруповання на штурм підготовлених і глибоко ешелонованих оборонних ліній на півночі України – свідоме військове самогубство.

Зі свого боку Україна чітко дала зрозуміти, що не буде пасивно спостерігати за порушенням її суверенного кордону. У разі прямої агресії Київ має повне право на жорстку превентивну відповідь. Високотехнологічні удари ЗСУ по військових об'єктах, НПЗ і критичній інфраструктурі в Мозирі, Гомелі або Бресті паралізують залишки білоруської економіки. Західні країни введуть тотальне ембарго, повністю ізолювавши країну.

Путін розглядає Білорусь виключно як витратний матеріал для порятунку власної військової авантюри. Спроба Кремля використати Мінськ, який тремтить перед розставленим пасткою, для відволікання українських сил – дуже цинічний геополітичний капкан. Якщо Лукашенко поступиться тиску Москви, його режим ліквідує себе сам, не витримавши комбінації зовнішнього воєнного розгрому і внутрішнього повстання.