Відео дня
Блог | Пацієнт швидше мертвий, ніж живий: за Вірменією варто очікувати наступного бажаючого "на вихід" з ОДКБ
Вірменія вкотре підтвердила, що заморозила свою участь у діяльності Організації договору про колективну безпеку. Днями прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підтердив, що повернення його країни в ОДКБ неможливе. Більше того, за словами Пашиняна, ОДКБ навіть "створює загрозу" для Вірменії, саме тому було прийнято рішення заморозити участь в цій організації. Вірменія вже давно вважає себе поза цим військовим союзом. Єреван різко критикує ОДКБ, особливо після вторгнення азербайджанських військ на суверенну територію Вірменії у 2022 році, коли ця структура не лише не захистила свого члена, а й не відреагувала належним чином на агресію Азербайджану. Згадаємо, що Нагірний Карабах – перший військовий конфлікт на пострадянському просторі, який фактично став сумним прикладом та дав початок іншим подібним конфліктам. Росія довго і активно використовувала протистояння Вірменії та Азербайджану, щоб просувати свої інтереси на Південному Кавказі.
Свого часу ОДКБ була створена на уламках СРСР та претендувала на статут на кшталт НАТО, але не сталося так, як бажалося. Фактично впродовж усієї історії цього союзу він повільно, але впевнено руйнується та розсипається. І тут, застосовуючи аналогію, можемо говорити, що пацієнт швидше мертвий, ніж здоровий. Якщо на початку цієї історії до складу Договору про колективну безпеку увійшли шість пострадянських республік, а саме Вірменія, Казахстан, Киргазстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан, а згодом Азербайджан, Грузія та Білорусь, то вже через п’ять років Грузія, Узбекистан та Азербайджан вийшли з цього "закритого товариства". А тепер і Вірменія перебуває на фініші такої співпраці. Це майже за Агатою Крісті, коли з 10, у нашому випадку з 9, "негренят" залишилося вже лише половина. Але тут нічого дивного і не сталося, просто аморфна умовна структура цілком прогнозовано піддалася руйнуванню.
Ні про яку колективну безпеку та захист говорити не доводиться, бо ж за всю свою 32-річну історію військова підтримка партнерам за Договором надавалася лише раз, коли було введено військовий контингент у Казахстані у січні 2022 року під час масових заворушень. Тому про підтримку та дію цього об’єднання говорити марно, швидше історія трансформувалася у русло демонстрації російської "величі" та "щедрості", своєрідний інструмент збереження військового впливу Москви на своїх партнерів. Але за цю "щедрість" доводиться платити, поступаючись власними цінностями та пріоритетами. Чи готові на це лідери держав-учасниць? Швидше ні, ніж так. Беззаперечну підтримку Путіну демонструє хіба білоруський самопроголошений лідер Лукашенко, таким чином віддячуючи за те, що саме Москва допомогла йому утримати це "лідерство". Тому не дивно, що окрім "батьки" ніхто з ОДКБ не підтримав російське вторгнення в Україну.
Ось тепер Вірменія остаточно вирішила, що не хоче бути залежною та покладатися на Росію як на свого головного військового партнера. Натомість вона дивиться в бік цивілізованого світу та розбудовує зв’язки у сфері безпеки з цих позицій. Нагадаємо, що Європейський Союз вперше заявив про те, що надасть військову допомогу збройним силам Вірменії для посилення матеріально-технічного потенціалу вірменської армії та сприяння поліпшенню захисту цивільних осіб у кризових і надзвичайних ситуаціях. Згадаємо і те, що сам Пашинян ніколи не був фаворитом Путіна. Після приходу до влади в травні 2018 року в результаті "оксамитової революції" він замістив "зручного" для Росії вже колишнього прем'єр-міністра Сержа Саргсяна і почав вести проєвропейську політику.
Чергова сесія ОДКБ, що відбулася в Казахстані, вкотре продемонструвала фактичну неспроможність цього об’єднання та цілком зрозумілу тенденцію до розпаду. На думку експертів, причина цього – російська позиція "верховенства", а точніше зверхності. Але, як говорить та ж російська приказка, насильно милим не будеш. Схоже, кривавий російський диктатор поступово втрачає навіть найвірніших "підданих". Під захистом РФ залишатися бажаючих стає все менше, бо ж цілком зрозуміло, що Росія нікого захищати не планує, а у відповідальний момент може або кинути, або навіть напасти у своїй гібридній манері. Водночас саме російська терористична війна в Україні тримає на короткому повідку одногрупників з ОДКБ, бо ті теж "приміряють" на себе можливі загрози щодо їхньої територіальної цілісності. Тут, очевидно, найбільше тривожних думок в очільника Казахстану, адже Кремль вже озвучував претензії щодо територіальних амбіцій в цей бік, згадуючи "ісконно руськіє" землі північного Казахстану. Так казахстанський лідер Токаєв демонструє східну мудрість, за якою і нібито міцні обійми з Путіним, і водночас відверті ініціативи щодо збільшення транзиту нафти в обхід Росії, перехід на латинський алфавіт, ігнорування ще одного об’єднання БРІКС, куди настійливо "запрошує" Москва. Не підтримує Астана і російську агресію в Україні, не визнає окуповані території російською власністю.
Тому Путіну доводиться застосовувати улюблений метод терору – шантаж. В Астані очільник Кремля вкотре вдався до шантажу через демонстрацію умовної російської "могутності. Цього разу елементом шантажу не лише України, а й світу став комплекс "Орєшник". Можливо, і на "одногрупників" з ОДКБ така демонстрація, за задумом Путіна, теж була розрахована. Мовляв, дивіться і бійтеся , або ж дивіться і пишайтеся можливістю бути причетним до російський терористичних надможливостей. Хоча пишатися тут, звичайно ж, нічим, радше навпаки: якомога швидше дистанціюватися та відкараскатися від такої "дружби". Схоже саме так і роблять лідери держав-членів ОДКБ, а за Вірменією варто очікувати наступного бажаючого "на вихід".
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...