Блог | "Мюнхен" без Путіна: війна в Україні загнала Росію в ізоляцію
Мюнхенська конференція з безпеки, нехай навіть і у віртуальному форматі – завжди символічна подія у світі великої політики. Керівники держав, представники великого бізнесу, дипломати та аналітики звіряють годинники за мюнхенським часом вже багато десятиліть поспіль. І зараз, у часи пандемії і після зміни влади у Сполучених Штатах, така дискусія є особливо актуальною. Для України – у великій мірі хоча б тому, що тема українського суверенітету звучить у виступах провідних учасників конференції, – пише Віталій Портников у блозі на "Радіо Свобода".
Президент Сполучених Штатів Джозеф Байден наголошує на підтримці територіальної цілісності України. Федеральний канцлер Ангела Меркель відзначає відсутність прогресу у захисті цієї територіальної цілісності і непродуктивність Мінського процесу.
Цікаво, звичайно, було б дізнатися, як відреагував би на ці заяви російський президент Володимир Путін. Але ані Путін, ані ніхто інший з російських керівників у Мюнхенській конференції участі не бере. Та й сама конференція зараз не передбачає присутності росіян, бо є насамперед діалогом лідерів США та Євросоюзу.
Так було аж ніяк не завжди. Президент Росії й інші представники цієї країни регулярно використовували майданчик Мюнхенській конференції для презентації своїх поглядів.
Саме у Мюнхені в лютому 2007 року Володимир Путін виступив зі знаменитою промовою, яка, по суті, ознаменувала остаточну відмову Росії від співпраці з Заходом і повернення Кремля до зовнішньополітичного курсу радянських часів. "Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і сьогодні", – наголошував тоді російський правитель.
Через 14 років ми добре розуміємо наслідки такого погляду на світ. Уже тоді Путін був упевнений, що незалежна зовнішня політика – це не природний наслідок суверенітету тієї чи іншої країни, а "привілей". І якщо Росія таким привілеєм володіє, то такі країни, як Україна чи Грузія, ймовірно, на нього "не заслуговують". І якщо не хочуть рухатися у фарватері російської політики, то, очевидно, є "західними проєктами" – як недавно охарактеризував Україну прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков.
Це сприйняття сучасної цивілізації як світу, в якому повинні розпоряджатися ті, хто має "привілеї", призвело до воєн Росії проти Грузії і України. І до наростання ізоляції Росії. Я б навіть сказав – до самоізоляції. Путіну стало просто не потрібно полемізувати зі своїми західними колегами. Коли вони нагадують Кремлю про необхідність дотримуватися норм міжнародного права або поважати права власних громадян, це сприймається російськими керівниками так, як сприймалося їхніми радянськими попередниками – як ворожий випад.
Тепер, коли до Москви прибуває високопоставлений західний візитер, його можуть просто образити і висміяти – як це сталося з очільником європейської дипломатії Жозепом Боррелем. Такого не було навіть у радянські часи. І це ще один індикатор посилення самоізоляції. У світі, де факти доступні кожному, Путіну тепер буквально нічого робити. На Мюнхенській конференції йому нема про що сперечатися із Байденом або Меркель. Тому він вважає за краще виступати в аудиторіях, де йому ніхто не заперечить. І зустрічатися тільки з тими, хто буде захоплено дивитися йому в обличчя, або з тими, хто від нього залежить – із Олександром Лукашенком або з Віктором Медведчуком, наприклад.
І ця відсутність комунікації – ще один важливий показник не тільки того, як змінюється ставлення цивілізованого світу до Росії, але і того, як змінюється ставлення Росії до цивілізованого світу. Коли міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров погрожував Євросоюзу повним розривом в разі продовження санкційної політики, він зовсім не жартував.
