Відео дня
Блог | Маск прагне позбавити Штати "Голосу" та "Свободи"
Ілон Маск, якого українським читачам, гадаю, не треба представляти, порадував публіку новою гучною заявою. Він підтримав керівника розвідки під час першого президентства Трампа Річарда Ґренелла щодо закриття мультимедіа-проєктів "Голос Америки" та Радіо "Вільна Європа" як такого собі непотребу. ""Radio Free Europe та Voice of America – це медіа, які оплачують американські платники податків. Це державні ЗМІ. Ці ЗМІ заповнені ультралівими активістами. Я працював із цими журналістами десятиліттями. Це пережиток минулого. Нам не потрібні державні медіа", – написав Ґренелл у соцмережі Х. Маск висловився не менш рішуче: "Так, закрийте їх. Європа тепер вільна (не рахуючи задушливої бюрократії). Їх більше ніхто не слухає. Це просто ліворадикальні божевільні, які розмовляють самі з собою, спалюючи щорічно один мільярд доларів грошей американських платників податків".
Ясна річ, Ґренелл і Маск мають право на власні оцінки цих медіа-корпорацій. Як американські громадяни, як платники податків, як фахівці з тих чи інших питань, зрештою, як вільні люди. Але я також маю на це право – як адресат передач і багаторічний слухач Радіо "Свобода" і "Голосу Америки", як людина з чималим досвідом життя у невільному світі пізнього і "гнилого" совєтського тоталітаризму, зрештою, як працівник української редакції Радіо "Вільна Європа"/Радіо "Свобода" (РВЄ/РС) – з літа 1992-го по літо 2008-го як кореспондент, ведучий та упорядник програм, і до листопада 2020-го – як постійний автор колонок "Точка зору" на сайті радіостанції.
Головним тут, як на мене, є питання, чи взагалі потрібні зараз, у нинішньому світі, такі речі, як "Голос Америки" та РВЄ/РС. Бо якщо справді "Європа тепер вільна", як безапеляційно заявив Маск, то не потрібні. Проте чи справді Європа вільна – чи насправді вільна лише частина Європи? І для кого працюють підрозділи РВЄ/РС, хто є їхньою цільовою аудиторією?
Почнімо з Балкан. Радіо й сайти мають редакції, що працюють на такі держави: Боснію та Герцеговину, цю крихку й умовну конфедерацію, Північну Македонію та Косово, на Болгарію ж працює тільки сайт. Нагадаю, що Балкани – давня "порохова діжка Європи", де активно працює російська агентура. Румунія й Угорщина охоплені тільки сайтами. У Румунії висока ймовірність перемоги на президентських виборах у травні проросійського ультраправого кандидата, в Угорщині, за різними даними, від 70% до 90% мас-медіа взяв під свій контроль авторитарний режим Орбана. На Молдову працює і радіо, і сайт (значна частина країни окупована росіянами). Білорусь – радіо та сайт (невже це вільна країна?). Україна – радіо та сайт. Крим – українською, кримськотатарською, російською мовами. Кавказ: Грузія – радіо та сайт, грузинською та російською мовами, Вірменія – радіо та сайт вірменською, сайт російською, Азербайджан – радіо та сайт азербайджанською. Це вільна Європа чи як?
Ну, а далі йде Росія. Тут маємо радіо, телебачення та головний сайт, а також гроно регіональних сайтів – "Север. Реалии", "Сибирь.Реалии", "Средняя Волга", "Северный Кавказ" (усі – російською мовою), "Татарстан" (волзько-татарською мовою), "Къилбаседан Кавказ" (чеченською мовою). Більшість сайтів регіональних редакцій прив’язана до Європи… Чи Росія, за Маском, теж вільна країна і не є неототалітарною та колоніальною імперією?
Тепер про ті редакції РВЄ/РС, які працюють на країни Азії. По-перше, це п’ять редакцій, прив’язані до колишніх совєтських республік Центральної Азії – Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану і Туркменістану. Що цікаво: радіомовлення ведеться національними мовами (плюс відповідні сайти), а разом із тим паралельно є й сайти російською мовою – така вже місцева постколоніальна специфіка. РВЄ/РС не могло оминути увагою Іран – англомовний сайт і радіо плюс телебачення плюс сайт мовою фарсі. Нарешті, ще три радіо та сайти, аудиторія яких розташована в Афганістані, Іраку та пуштуномовних регіонах Пакистану.
Ясна річ, я не візьмуся оцінювати якість інформації на останніх із перерахованих сайтів, але англомовні та російськомовні сайти відповідних азійських редакцій РВЄ/РС містять, як на мене, чимало нового й корисного для українських читачів. Припускаю, що для місцевої аудиторії також.
Що ж стосується "Голосу Америки" (VOA), то це потужний державний інформаційний мовник США. Заснований у 1942 році "Голос Америки" звертається 45-ма мовами, як сказано в документах, "до людей які не мають повного чи повноцінного доступу до вільної преси". Що цікаво, закони США "захищають журналістів VOA від впливу, тиску або помсти урядовців чи політиків". Чи керується Маск законами? Це ще те питання…
Ще одне важливе питання – можливо, той формат подачі інформації, який практикують РВЄ/РС та "Голос Америки", на сьогодні застарів і слід використовувати виключно соціальні мережі? Проте, по-перше, програми РВЄ/РС та "Голосу Америки" представлені в соцмережах, по-друге, в яких саме соцмережах? Тих, що належать Маску та Цукербергу? Чи тих, чиї власники – росіяни? Чи у китайському Тік-Току? Надто ризиковано, як на мене, покладатися виключно на пов’язаних із певними політичними силами конкретних держав приватників, дуже легко зісковзнути у світ антиутопії. А щодо державної власності… Якщо США – держава, а не величезна приватна корпорація, то нічого страшного у тому, що позиція держави та її громадян висловлюється – зауважте, на зовнішній світ! – саме державними мас-медіа.
Інша річ, що такі медіа не повинні у самих США монополізуватися окремими політичними силами. У цьому РВЄ/РС та "Голос Америки" палко звинувачують Ґренелл і Маск. А тут я маю що сказати на підставі власного досвіду. Ультраліві активісти? Хе-хе… Праві радикали в українській редакції траплялися, навіть пара державних зрадників серед тих, хто ненадовго долучався до РС на початку 2000-х, з часом вималювалася. А от ультралівих не було і бути не могло. Взагалі, у 1990-х і на початку 2000-х там рідко траплялися випадкові люди, вони не приживалися на РС – щоб тобі вірили мільйони слухачів (а тоді їх справді були мільйони), слід було мати певну біографію і певний світогляд. А Сергій Набока, Надія Степула, Микола Матусевич, Інна Чернявська взагалі належали до наймолодшого покоління репресованих совєтською владою дисидентів. Відповідні політичні біографії мали й ті, хто приїхав до Києва з-за кордону чи працював у головному осідку РВЄ/РС, були вони емігрантами з СССР чи народилися в діаспорі. Довелося контактували і з деякими працівниками білоруської та російської редакції – і серед них не було ультралівих чи просто лівих. Ліберали траплялися, але в більшості цілком притомні. І з деякими працівниками "Голосу Америки" довелося контактувати у різні часи, в тому числі й із нинішніми.
А от з американцями справа була (і є сьогодні) складніша. Бо це саме Вашингтон улаштував ідіотичний експеримент, призначивши керівницею московського бюро даму (якщо її так можна назвати) за квотою ЛГБТ+ і надавши їм повноваження розігнати всіх і радикально змінити контент, зробивши його ледь не розважальним. Але цей експеримент протривав недовго – довелося все відновити… А ще серед заокеанських авторів текстів на історико-політичні теми траплялися відверті апологети сталінських міфологем. І за президентства Обами почалися явні ідеологічні збочення, коли єгипетських "братів-мусульман" характеризували як "поміркованих ісламістів", а чорношкірих американців, яких справедливо, як на мене, карала поліція, виставляли ледь не янголами. Пам’ятаю, як за очевидною командою "згори", українська редакція писала про "беззбройного темношкірого підлітка", тоді як насправді йшлося про 19-літнього ґеґала, зростом 2 метри і вагою за 100 кілограмів, обкуреного та наколотого.
Але головною перешкодою у роботі були не ідеологічні вихиляси, а кричуще нерозуміння багатьма з-поміж американців-керівників РВЄ/РС (на щастя, не всіма) як сутнісних рис постколоніальної української дійсності, так і тенденцій російського історичного розвитку. Смішно, але факт: у 1990-х у США вважали Росію значно демократичнішою за "націоналістичну Україну" (а звідки б інакше виник Будапештський меморандум?), а в 2004-му говорили – Україна повторює російські події осені 1993-го… Ну, а Путін вважався прагматичним політиком, позбавленим імперських амбіцій і заклопотаним лише власним рейтингом і збагаченням.
Це, так би мовити, на макрорівні. А на рівні конкретики ми мали неабиякі халепи. Скажімо, на початку 2000-х надійшла команда запрошувати на вечірні прямі ефіри не кваліфікованих експертів, а "осіб, які приймають рішення", в американському розумінні – передусім депутатів. Сьогодні "кнопкодави" є більшістю Верховної Ради, тоді вони становили приблизно третину. Але і серед інших політичні й економічні знання на пристойному рівні мало хто мав. Тому прямі ефіри нерідко перетворювалися на змагання невігласів і дезінформацію слухачів. Добре пам’ятаю, на початку 2000-х два політичних опоненти запекло сперечалися, скільки саме сотень мільйонів доларів щороку отримує Україна за оренду росіянами бази в Севастополі, не знаючи, що, по-перше, йдеться про $98 млн, по-друге, ці гроші йдуть в рахунок погашення міфічних боргів за російський газ (міфічних тому, що лічильники "на трубі" стоять лише з російського боку). А невдовзі вашингтонське керівництво РВЄ/РС звинуватило українську редакцію в "неймовірній заідеологізованості". Чому? Виявляється, провели в на цю тему Києві фокус-групу, зібравши до неї "успішних молодих людей". Згадайте "молоду команду Черновецького", і стане зрозуміло, що то була за публіка. Для неї все українське було заідеологізованим…
Не думайте, що ці американці були налаштовані по-антиукраїнському. Ні, вони просто не розуміли наших реалій і не бажали вивчати специфіку того соціального буття, з яким стикалися. У 2008 році, скажімо, Вашингтон закрив чотири авторські програми, які перед цим одержали "Золоте перо" в царині радіожурналістики, щоб зекономлені кошти перекинути на прямі ефіри. Як заявив представник керівників РВЄ/РС, "ми купимо найкращих ведучих". Купили. І що? Рейтинги впали – бо до цього "Свобода" не робила ставку на журналістів, яких можна купити, а резонанс щодо цієї купівлі гарно розійшовся Україною. На щастя, ці жевжики скоро пішли геть – до тих, хто їм міг заплатити більше.
Утім, ми швидко вчилися "гасити" нав’язані нам дурощі. Заборонено самим коментувати політичні баталії? ОК, попросимо знайомих експертів розставити крапки над "і", зазначимо, на чому варто зробити акценти – і все!
Але досить. Усі окреслені вище проблеми були би швидко розв’язані, якби у Вашингтоні винесли за дужки "прогресивну" ідеологію останніх двох десятиліть і змінили постійно притаманне деяким американцям ставлення до "тубільців". Останнє – головне. Я навмисно окреслив свій досвід майже тридцяти років на "Свободі", щоб показати несправедливість слів Ґренелла про суцільне заповнення РВЄ/РС "ультралівими активістами", з якими він начебто мусив "працювати десятиліттями". Певен, нинішні проблеми теж розв’язувані. Ну, а інвективи Маска… То не більше, ніж інвективи Маска. Звісно, якщо чинне керівництво США прагне перетворити цю державу на щось провінційне, віддавши світову інформаційну арену Росії та Китаю, щоб вони наповнили її тоталітарною міфологією та відвертою дезінформацією – вперед і з піснями. Втім, щось такого штибу я колись читав в одній давній американській антиутопії…
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...