Іранці тягнуть на собі війну, а вершки знімає Росія

15,3 т.
Іранці тягнуть на собі війну, а вершки знімає Росія

Результати переговорів з Путіним, де турецький і російський президенти прийшли до рішення створити демілітаризовану зону в провінції Ідліб, – це однозначний успіх Ердогана. Він продемонстрував готовність жорстко відстоювати свою позицію. І, власне, дав усім іншим знати, що спроба захопити Ідліб не буде прогулянкою.

Ердогана цілком можна зрозуміти: наступ на Ідліб обернувся би для нього дуже серйозними економічними та політичними наслідками. Крім того, у разі бомбардувань хвиля біженців була б неминучою. Так чи інакше ці люди потрапили на територію Туреччини чи у ті сирійські райони, які вона контролює. Існувала також і пряма загроза того, що турецьких військових втягнули би безпосередньо у сам конфлікт, - пише Ігор Семиволос для НВ. - Представник Вільної сирійської армії, афілійованої з турецькою, заявляв, що в разі наступу на Ідліб вони візьмуть участь в бойових діях. При певних обставинах це могло б обернутись конфліктом Туреччини з Росією.

Відео дня

Тож завдяки досить жорсткій позиції Ердогана та солідарності з боку США загрозу наступу на Ідліб вдалось, зрештою, відтермінувати. Або і зовсім зняти.

Дивний ексцес виник зі збиттям російського літака. Його збили фактично за рахунок Росії, але звинувачують у цьому Ізраїль. Виглядає нелогічно, та я розумію, звідки беруть аргументи. Так сталося, що російський літак вивели на ПВО, і це виглядає дивно, говорить про непрофесіоналізм. І ще раз нагадує про роль випадку в історії: у ході війни не можна контролювати все і вся. А тим паче, коли у ній беруть участь чимало акторів, які переслідують свої інтереси. Той же Ізраїль чітко і ясно заявляв, що Іран становить для їхньої країни безпосередню загрозу, а тому ізраїльські військові будуть наносити удари по сирійських чи іранських позиціях тоді, коли їм буде вигідно. Тож не дивно, що рано чи пізно під удар міг потрапити російський літак.

Як ці події вплинуть на розстановку сил у Сирійській війні? Ключова проблема лежить у трикутнику відносин Іран-Асад-Росія. Іранці відчувають себе незадоволеними, якщо не роздратованими: вони несуть головний тягар війни, а вершки знімає Росія. Завдяки Туреччині країна посилила позиції в провінції Ідліб, а угодою з Ердоганом закріпила свої переваги. Таким чином, тепер Росія більше впливає на Асада, або принаймні ставить його у ще більшу залежність від себе. Для іранців посилення Росії невигідне. Невідомо, як вони будуть діяти, але те, що вони незадоволені – це факт.

Війна не йде до завершення. Якби Асад взяв Ідліб, чого і прагнув разом з іранцями, тоді ключовий актор, який представляє альтернативу точку зору в Сирії – повстанці – зійшов би з політичної арени. Залишились би лише зовнішні гравці, і тоді, з точки зору росіян, можна було б розпочинати більш-менш інтенсивний переговорний процес про умови об’єднання Сирії. Це могло б затягнутись, але однаково означало би перехід на іншу фазу конфлікту: активні бойові дії завершені, один ключовий гравець програв, а Асад виграв. І тоді майбутнє Сирії залежало б більшою мірою від позиції Асада, Росії та Ірану.

Та сьогоднішні реалії інші – ситуація залишається невизначеною. Говорити за таких обставин про єдність Сирії та мирне врегулювання найближчим часом не має сенсу. Можна напевне сказати: конфлікт заморожується, але і шанси Асада об’єднати під своєю владою Сирію зменшуються.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...