УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Ігор Семиволос
Ігор Семиволос
Директор Центру близькосхідних досліджень

Блог | Іран: якщо за декілька тижнів протести не вщухнуть

Іран: якщо за декілька тижнів протести не вщухнуть

В Ірані багато груп, які не терпіли чинний режим та час від часу виходили [на протести]. Останній яскравий приклад – 2009 рік, так звана “Зелена революція”. Це була спроба скористатися результатами виборів для трансформації режиму. Зі свого боку режим доволі швидко та ефективно локалізував протести, але ці люди нікуди не ділися, - пише Ігор Семиволос для Uain.press. - Тому незадоволення зростало. Люди можуть доволі довго жити в будь-якому стані та не виходити на вулиці, для цього потрібні тригери – пускові механізми. В Ірані таким тригером стало погіршення економічної ситуації.

В Ірані є дві групи, які сконцентрували в своїх руках більшу частину національних багатств, ресурсів – Вартові Ісламської революції та, власне, мулли. А будь-яка монополізація призводить чи до швидкого колапсу, чи до зовнішньої експансії. Останнє якраз про Іран. Ця країна почала активно грати в регіоні, по суті, вони виграли війну [в Сирії]. Але ресурсів, які вони витратили та продовжують витрачати на цю війну, не вистачило для підтримання необхідно рівня стабільності. Ну, а далі вже пішла хвиля, яку ми сьогодні спостерігаємо. Економічні вимоги протестувальників дуже швидко перетворилися на політичні.

Знову ж таки можна говорити про молоде освічене населення, яке не бачить перспектив. Очікуваних успіхів так і не сталося, не відбулося й очікуваного зростання після зняття санкцій. Це розв’язало правлячому класу руки для військових авантюр. І дуже красномовним фактом є те, що люди, які виходять зараз на вулиці, відкидають будь-яку ідею ісламської республіки. На вулицях кричать: "незалежність, свобода та Іранська, а не ісламська республіка". Це дуже поширене гасло в Ірані, але воно вже перероблено у відповідності до нового бачення ситуації. Водночас, список вимог у людей, які виходять на вулиці, дуже розмитий. Відверто кажучи, вони не до кінця розуміють, чого хочуть. Може єдина чітка вимога – прибрати війська з інших країн, ну і претензії до політичного класу та вищого духовенства. Чіткого списку вимог і не буде, можна подивитися і по Україні, і по іншим революціям – є спільний ворог, проти якого всі більш-менш організувалися.

Читайте: Волнения охватили крупные города

Є суб’єктивні оцінки, скільки триватимуть протести. Минулі протести владі вдалося придушити впродовж декількох днів, але ж тоді здебільшого протести відбувалися в Тегерані. Сьогодні ситуація змінилася – протести йдуть по всій країні і це для влади все ускладнює, бо реально не вистачає ресурсів для їх придушення. Це радикально змінює ситуацію. Якщо запалає Тегеран, то владі буде непереливки. У столиці, звісно, також відбуваються демонстрації, але рівень агресії та, власне, протесту там нижчий, ніж на периферії.

Треба пам’ятати, що більша частина підрозділів Вартових Ісламської революції та інших формувань перебувають в Сирії. Але ж треба щось робити: або повертати їх на придушення повстання в Ірані, або йти на переговори з повстанцями. Переговори – це дуже небезпечно, бо зазвичай виглядають як прояв слабкості та ще більше заохочують до протестів. Це така вада авторитарних режимів.

Отже, є прогнози: якщо за декілька тижнів протести не вщухнуть, а парамілітарні структури не візьмуть під контроль ситуацію в провінціях, то ситуація для режиму буде погіршуватись дуже стрімко. Два-три тижні – це буде індикатор, який дасть нам чіткий прогноз на майбутнє. Якщо у людей вистачить соціальної енергії, щоб протриматися і втримати ініціативу, стимулювати меседжі для іншої частини суспільства та внести цими меседжами певний розкол, зокрема, у правлячі групи, то можна говорити про певний успіх повстанців. Навіть при умови падіння ісламського режиму почнеться доволі тривалий перехідний період. І тут питання полягає – чи буде громадянська війна, чи її не буде, почнуться пошуки компромісної лінії, щоб урегулювати ситуацію. Але експансіоністська політика Ірану, яку ми спостерігали, скоріше всього, припиниться, бо, банально, не вистачає ресурсів.

Читайте: Революція вибухнула раптово

А український інтерес тут очевидний. Якщо Росія навіть удавано виграє, вона стає дуже агресивною, а якщо програє, то вона відповзає у куток та роками зализує рани. Тому ми зацікавлені в тому, щоб Росія програла в Сирії, а програти вона може лише тоді, коли іранські війська, які, по суті, є тою армією, яка виграла громадянську війну в Сирії, будуть змушені повернутися додому. Їх вихід із Сирії кардинально змінить ситуацію в цій країні: Росія буде змушена втягуватися у безперспективну, зокрема, наземну війну, або ж визнати поразку. І та, і та ситуація нас абсолютно влаштовує.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...