Дорослі чоловіки плакали і кликали маму: побиті ОМОНом у Білорусі протестувальники розповіли про травми й арешт
Другий тиждень Білорусь охоплена протестами і страйками через президентські вибори, які вшосте нібито виграв Олександр Лукашенко. Минулого тижня ОМОН жорстко розігнав протестувальників у Мінську та кількох інших містах. Як повідомляє Слідчий комітет Білорусі, постраждали понад 600 осіб, ще приблизно сто заявили про побиття в місцях тимчасового утримання. Двох убитих на акціях протесту поховали на вихідних.
Спеціальна кореспондентка OBOZREVATEL у Мінську поговорила з тими, хто досі заліковує тілесні рани.
"Зупинилася й побачила дірку та кров"
Олександра Філіпенко вийшла на мирний протест 9 серпня. Приблизно о 23:20 ОМОН прогнав людей від стели "Мінськ – місто-герой" на проспекті Переможців у бік Палацу спорту. Саша та її знайома Даша виявилися з краю натовпу обличчям до ОМОНу, а через хвилину дівчина відчула, що в гомілку їй прилетіло щось важке.
"Я інстинктивно підстрибнула й почала тікати, але швидко зупинилася й побачила дірку та кров. Якийсь хлопець допоміг мені перейти підземним переходом на інший бік. Там мене зустріли ще два хлопці, підхопили на руки й почали тікати від ОМОНу, бо вони йшли та гриміли щитами. Було зрозуміло, що вони зупинятися не збираються. Ми бігли й побачили таксі, водій сказав, що доправить нас у лікарню, але просто на дорозі був ОМОН у повному екіпіруванні. Хлопці, які мені допомогли, і Даша побігли через натовп ОМОНу до їхньої медичної машини, щоб попросити допомоги. Потім таксист підвіз мене туди", – розповіла вона.
Саші обробили рану перекисом водню, перев'язали, зробили укол знеболювального. Передати дівчину лікарям не вийшло: ОМОН перекрив усі вулиці. Олександра згадує, що почала плакати від образи й питати, навіщо ОМОН стріляє по ногах, якщо протестувальники кричать: "Міліція з народом". Через пів години вона виявилася в машині швидкої допомоги, потім – у військовому госпіталі, де з її ноги витягли гумову кулю. Поруч із нею було ще дві постраждалі: дівчинка, в яку потрапили осколки світлошумової гранати, і громадянка Нідерландів з опіками.
Перебування в лікарні Саша запам'ятала добре:
"Уночі брали аналізи крові на алкоголь, приходив слідчий, фотографував моє обличчя, одяг і взуття. Він сказав, що міліція буде дивитися відео, щоб дізнатися, за яких обставин я отримала поранення. Вранці у мене взяли аналізи на наркотики. Прийшов інший слідчий, але я відмовилася давати будь-які свідчення: дівчина в палаті сказала нічого їм не говорити, оскільки ми могли сказати щось не те, а на нас і так хотіли завести справу за участь у несанкціонованому мітингу. Мені порадили проконсультуватися з адвокатом. Було страшно, що наші ж свідчення обернуться проти нас. Слідчий сказав, що кримінальну справу буде відкрито в будь-якому разі та дав направлення на судово-медичну експертизу, а потім велів чекати виклику на допит".
Зараз Олександра лікує ногу, яку досі не зашили: шкіра навколо в твердому синці, не тягнеться, і тому немає можливості очистити рану. Лікарі чекають відновлення тканин у місці, де застрягла гумова куля – дівчина ходить на перев'язки. На біль не скаржиться, вважає, що є ті, кому набагато гірше. Навіть в інвалідному візку виходила на багатотисячний мітинг, оскільки переконана: білорусам не можна зупинятися, навіть незважаючи на те, що президент відкрито попросив допомоги у Росії.
"Думаю, до російського втручання не дійде. Дивлюся відео політологів, які кажуть, що такий варіант практично неможливий. Росії не потрібен народ, якого придушать силою і який все одно не буде покірний. Нам потрібно стояти до кінця заради тих, хто зараз перебуває в ізоляторі тимчасового тримання, заради травмованих і поранених", – сказала Олександра.
"Дорослі чоловіки плакали і кликали маму"
Інструктор тренажерного залу з Мінська Арсеній Шабан 10 серпня йшов із роботи разом із напарником. У парку Перемоги до них підійшли міліціонери, попросили показати особисті речі. Молода людина виконала вимогу і... опинилася в автозаку, в якому його повезли в ІТТ на Окрестіна.
"Коли нас висадили, там уже був сформований "коридор" із співробітників ОМОНу і службових собак. Підганяли криками, образами та приниженнями, поставили біля стінки, веліли роздягтися й почали оглядати. Когось роздягали до нижньої білизни. Один хлопець не встиг зняти шнурки, і його залишили босоніж на дві доби. Потім завели у дворик, де зазвичай гуляють в'язні, – нас було приблизно 80 осіб. Ми стояли максимально тісно один до одного, присісти, а тим більше прилягти, було не можна. Хлопцеві, який був босий, давали своє взуття. У цьому дворику провели всю ніч, а вранці нас вивели в інше місце, поставили на коліна й почали допитувати. Якщо співробітникам не подобалося, як людина стоїть на колінах, її били палицею", – розповів він.
Під час перебування на Окрестіна Арсеній чув, як люди, які перебували в сусідніх двориках, кричали, просили поїсти та вийти в туалет – виявилося, вони сиділи там по дві доби. Їх виводили в коридор і били: дорослі чоловіки плакали і кликали маму, у них тріщали кістки. Разом з Арсенієм сиділи молоді хлопці, які від цього почали плакати, і тоді він порадив їм закрити вуха.
"Один із співробітників, який там працює, потайки приніс нам одну буханку хліба на 80 осіб – кожному дісталося по 18 грамів. Воду приносили нечасто, ми робили лише по кілька ковтків. У туалет випускали після численних прохань і групою по 15 осіб. Нам дозволяли набирати там воду в пляшки та виносити із собою. Чув, як співробітники ОМОНу наказували працівникам ІТТ застосовувати жорсткі фізичні розправи, інакше і вони постраждають. Коли намагалися дізнатися, котра година, нам відповідали, що це не стане в нагоді, все одно нас посадять на 15 діб – усе це супроводжувалося матом. Увечері стали виводити по 40 осіб у коридор, били кийками, а потім розводили по камерах", – згадує Арсеній.
Камера, куди потрапив Арсеній, виявилася маленька, на шість спальних місць, але на кожному з них ув'язнені спали по двоє, інші – розмістилися на підлозі. Вікно не відчинялося, було дуже душно, світло не вимикалося, але був туалет. Рано-вранці молодих людей вивели в коридор, вишикували в колони й почали називати прізвища. Серед них Арсеній почув і своє:
"Прийшов якийсь начальник і сказав: тих, чиї прізвища назвали, відпускають, мовляв, ми чисті перед законом. Коли люди запитали, як повернути відібрані речі, він почав ображати. Спробували дізнатися, як доїхати додому, але нас знову образили, а потім сказали, що з нами хочуть поговорити ОМОНівці. І я зрозумів, що нічого ще не закінчилося. Нас поставили вздовж стінки, поділили на пари, мій товариш видерся мені на плечі, і я мав присідати, а після кожного присідання мене били палицею по ногах. Потім ми помінялися: товаришеві буде важко мене підняти, намагався йому допомогти, і мене знову били палицею. Тоді ОМОН перемкнувся на мене: коли присідав, били цілеспрямовано по одній нозі. Я мовчав, і їм це, мабуть, не подобалося. Потім усіх змусили віджиматися, якоїсь миті – застигнути в планці на напівзігнутих руках. Якщо хтось падав, його знову били. А після низки побиттів нас випустили".
Арсеній поки не забрав свої речі з ІТТ: там господаря чекають гроші, ключі, телефон, методички з роботи. Молода людина пояснює: страшно знову опинитися там, адже деякі люди приїжджали за речами й опинялися за ґратами. Зараз Арсеній майже не відчуває болю в нозі, про страшні дні на Окрестіна нагадують садна та легка кульгавість. При цьому молодий чоловік виходить на акції протесту та збирається стояти до кінця
"Опозиційно налаштованих до влади білорусів набагато більше, ніж прихильників чинного президента. Навіть якщо російські війська за його наказом увійдуть на територію Білорусі, не думаю, що вони воюватимуть проти мирного беззбройного народу. Наша перемога – це лише справа часу. Зворотного шляху просто немає", – упевнений протестувальник.