Блог | Чи залишиться Молдова на мапі світу

У неділю 25 березня близько 10 тисяч демонстрантів вийшли на центральну площу Кишинева для відзначення столітньої річниці приєднання Молдовської Демократичної Республіки, створеної у 1917 році на території Бессарабської губернії царської Росії, до Королівства Румунія.

Відео дня

Ця подія поновила й загострила суспільну дискусію в сучасній Молдові щодо можливості здійснення повторного акту злуки з тепер уже демократичною Румунією – членом ЄС і НАТО. Прихильники цієї ідеї вважають, що в такий простий спосіб вдасться швидко вирішити економічні та безпекові проблеми Молдови, а також остаточно подолати небезпечні рецидиви проросійського дрейфу зовнішньої політики держави.

Офіційний Бухарест, уважно спостерігаючи за юніоністським рухом у Молдові, поки що утримується від політичних заяв стосовно цього, однак стримано схвально відноситься до громадської підтримки ідеї "возз’єднання" з Молдовою, яку організували недержавні організації Румунії.

У цьому зв’язку знаковою була поява на недільному мітингу в Кишиневі колишнього президента Румунії Траяна Бесеску – нинішнього сенатора румунського парламенту від Бухареста й за сумісництвом почесного президента Партії національної єдності. Четвертий президент Румунії є настільки гарячим поборником об’єднання двох країн, що протягом року (з червня 2016 по червень 2017-го) мав громадянство Молдови. "Ми закликаємо депутатів молдавського та румунського парламентів проголосити в найближчому майбутньому об'єднання", – заявив Бесеску на демонстрації.

Відповідно до лютневого опитування 2018 року, яке проводив румунський соціологічний інститут IMAS, лише 25% громадян Молдови підтримують возз’єднання з Румунією, тоді як 62% виступають проти такого сценарію. Водночас, за даними недержавних організацій, із 3,5 млн мешканців Молдови понад 1 млн осіб мають румунське громадянство, що є свідченням поступової фактичної "румунізації" цієї держави.

Читайте: На шляху до НАТО: які шанси в України

Суттєвим стримуючим фактором молдавсько-румунських інтеграційних процесів є невирішеність Придністровського конфлікту. Як показує історичний досвід, саме Придністров’я стало однією з причин радянської анексії Бессарабії у 1940 році.

Внутрішньополітичний дискурс у Молдові щодо союзу з Румунією також демонструє розрив між прозахідними та промосковськими політичними угрупованнями напередодні парламентських виборів у листопаді цього року.

Уряд Молдови підтримує тісні зв'язки з Європейським Союзом та Сполученими Штатами, що є причиною перманентного конфлікту з чинним проросійським президентом Молдови Ігорем Додоном, який ратує за зближення з Москвою та приєднання до Митного союзу ЄАЕС. Якщо його Партія соціалістів переможе на виборах у 2018 році, Додон планує законодавчо заборонити діяльність організацій, які закликають до союзу з Румунією як такі, що підривають цілісність держави.

Таким чином, підготовка до парламентських виборів восени цього року домінуватиме в порядку денному політичних еліт Молдови незалежно від їхньої геополітичної орієнтації. Національна безпека цієї держави залежить від здатності проєвропейських політичних сил переконливо продемонструвати, що євроінтеграція є об'єктивною необхідністю перетворення Молдови, а не геополітичним кроком проти Росії. Натомість перемога на парламентських виборах проросійських сил може стати каталізатором зростання кількості прихильників радикального вирішення питання єднання з Румунією.

Демократичні інститути Молдови та її проєвропейський курс надзвичайно чутливі до регіональних геополітичних тенденцій. Тому дискредитація європейських цінностей у ЄС через зростаючі розбіжності між його членами, а також приклад євроінтеграційних процесів в Україні є суттєвими чинниками для остаточного вибору зовнішньополітичного курсу Молдови.

Сьогоднішню Молдову визнають найбіднішою країною в Європі, з найбільшим (поряд з Україною) рівнем корупції. Відповідно до оцінки розвідувальної служби журналу "Економіст", здійсненої у 2017 році, владу в Молдові визнано гібридним режимом з елементами авторитаризму. Українська меншина Молдови та Придністров’я становить близько 10,9% населення та є другою за чисельністю після власне молдован.

Читайте: Дипломатичний екзорцизм, або Україна готова грати в "гібридну війну"

Досвід урегулювання триваючого з 1991 року конфлікту між Республікою Молдова та самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою у форматі "5+2", де крім Тирасполя та Кишинева беруть участь як посередники Росія, Україна та ОБСЄ, а також ЄС і США як спостерігачі, є надзвичайно важливим для України. При обранні шляхів вирішення проблем на Донбасі необхідно врахувати, що стратегічною помилкою Молдови була акцепція Росії як посередника в цьому конфлікті, а не як його безпосереднього учасника, з огляду на базування російських військ у Придністров’ї. Результати цієї помилки очевидні – за більш ніж 27 років суттєвого прогресу в переговорах між конфліктуючими сторонами так і не досягнуто. Конфлікт перетворився на "заморожений" інструмент постійного впливу Кремля на Молдову.

Виходячи з сьогоднішніх геополітичних та регіональних реалій, дотримання Молдовою проєвропейського курсу в зовнішній політиці є фактично безальтернативним для неї шляхом збереження своєї державності та вирішення накопичених за довгі роки проблем. Така політика сусідньої країни найбільшою мірою відповідає національним інтересам України та повинна всіляко підтримуватися Києвом.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...