Блог | Бідні й дурні – завжди будуть будівельним матеріалом для диктатури

Думаю, що багато хто вчора був вражений сміливістю жінки з прапором ЄС у Тбілісі. Яка стояла як скеля під крижаним напором з брандспойтів. Нею виявилась Марі Ніно Махарадзе, учасниця антиросійських і антикомуністичних протестів квітня 1989 року, які були залиті кров'ю патріотів.

Історію про застосовані саперні лопатки і газ всі, думаю, пам'ятають. У Грузії як і в Україні триває визвольна війна за незалежність.

Коли ще десять років тому я називав у публікаціях Іванішвілі і інших проросійських діячів просто тюнингованими версіями януковичів-вітренок, то чимало експертів вважали це надто емоційною оцінкою і плекали [безпідставні як вже тоді для мене було очевидно] надії на те, що "Грузинська мрія" не згірш за уряди часів Саакашвілі вестиме країну до ЄС і НАТО.

Партія Іванішвілі - це була і є класична п'ята колона Москви - так, національно-традиціоналістська по формі, але глибоко антизахідна і антигрузинська по суті. Суспільство виявилось недостатньо освіченим і опірним російській пропаганді. І само собою - бідні й дурні - завжди будуть будівельним матеріалом для диктатури.