Блог | Азербайджан змінює статус-кво в Карабасі
Ескалація напруженості між Азербайджаном і Вірменією, що почалася 27 вересня 2020 року і яка сьогодні перетворилася в саму повномасштабну війну між цими країнами, стала результатом того, що Мінська група ОБСЄ, в рамках якої майже 30 років проходили переговори, повністю себе вичерпала.
Інакше і бути не могло, тому що з самого початку створення цієї групи даний формат переговорів був мертвонародженим в силу того, що всі 3 співголови - Росія, Франція і США стояли повністю на боці Вірменії, в той час як посередники повинні стояти над конфліктом і бути НЕ заангажованими. Але, на жаль, всі ці роки, Росія це робила як політично, так і військовим шляхом, а Франція і США це демонстрували як політично, так і економічно. А після приходу в США до влади президента Трампа, його адміністрація повністю віддала на відкуп Путіну пострадянський простір і ми це чітко бачимо сьогодні як в Україні, так і в останніх подіях в Білорусі і в нинішній ескалації на лінії протистояння Азербайджану і Вірменії.
Тут доречно також нагадати, що Азербайджан пішов на підписання капітулянтського Бішкекського протоколу в травні 1994 року як сторона, що програла і це підписання проходило під патронажем Росії, яка допомогла Вірменії окупувати не тільки азербайджанський анклав Нагірний Карабах, але і прилеглі до нього 7 районів Азербайджану. З тих пір в конфікте навколо Нагірного Карабаху дотримувався статус-кво "ні війни і ні миру", який повністю влаштовував Росію і Вірменію, але не влаштовував Азербайджан, який змушений був з цим миритися всі ці роки.
Тут також доречно провести паралелі з російською анексією Криму та бійнею, вчиненої Кремлем на Донбасі в 2014 році, які привели Україну до підписання таких же капітулянскіх Мінських угод, тому що досить смішним виглядають розповіді агітаторів Кремля про те, як "місцеве населення" на Донбасі перемогло 45 мільйонну Україну, тобто український народ отримав свій Нагорний Карабах в особі Донбасу. І далеко не випадково, що саме після 2014 року Україна і її суспільство стали розуміти краще відбувається в Нагірному Карабасі і останні заяви президента Зеленського, міністра закордонних справ Кулеба яскраве тому підтвердження.
До речі, саме така ж аргуметація використовувалася російськими ЗМІ про те, як "місцеве населення" Нагорного Карабаху перемогло 10 мільйонів, багатий нафтою і газом, Азербайджан. І треба чітко розуміти, що всі ці придумані абревіатури типу "ДНР" "ЛНР", також як і "НКР", придумані фахівцями з Луб'янки в Москві, щоб впливати на політику влади як в Києві, так і в Баку.
Але сьогодні політична кон'юнктура різко змінилася, так як протистояння Росії і Туреччини, яке почалося в Сирії, а потім продовжилося в Лівії і вже призвело ці дві регіональні держави і в зону конфлікту в Нагірному Карабасі. Подобається комусь чи ні, але сьогодні саме Туреччина і Росія є реальними гравцями в цьому регіоні і тому тільки активну участь цих країн може стабілізувати ситуацію.
Так чи інакше всі сьогодні розуміють, що у цієї проблеми є тільки два рішення - політичний або військовий. Політично це можливо тільки при зміні політичного формату переговорів, де головну роль повинні грати Росія, яка стоїть за Вірменією і Туреччина, яка стоїть за Азербайджаном. В іншому випадку у Азербайджану не залишиться іншого шляху, як повертати військовим шляхом окуповані райони і сам Нагорний Карабах під юрисдикцію Азербайджану, як це записано в 4 резолюціях РБ ООН і в документах Мінської групи ОБСЄ. Як говорив Отто фон Бісмарк: "Політика-мистецтво можливого" і Азербайджан це мистецтво сьогодні дуже чітко демонструє.
