Олігарх і в'язень. Вирок Xодорковскому викликав парадоксальну суспільну реакцію

Вирок Михайлу Ходорковському викликав парадоксальну суспільну реакцію в істеблішменті, політичному класі, економічному співтоваристві, медійної корпорації.

Відео дня

Не видно щирого тріумфування, дуже мало (особливо для такого значного випадку) казенного захоплення. Одні не приховують роздратування, а то і гніву, інші мовчать, треті дають суто експертні оцінки - мовляв, Кремль пішов туди, Ходорковський сюди, Кремль поставив шах, але до мату начебто далеко. І це незважаючи на масу офіційного та неофіційного компромату на колишнього главу ЮКОСа, що з'явився за останні півтора року - що він і російську ядерну зброю хотів супостатам здати, і в телефонних розмовах страшно сказати про кого без поваги відзивався. Ще трохи, і спливла б абсолютно щира правда про те, як магнат хотів прорити тунель від Москви до Вашингтона з ворожими цілями, та був вчасно схоплений за руку пильними органами. А нагромадження все нових і нових юридичних звинувачень на адресу Ходорковського (скоро, здається, прокуратура інкримінує йому половину КК), створює зворотне враження - не правосуддя, а мстивості. До того ж справа ЮКОСа не закінчується (як цього хотіли б багато бізнесменів, бажаючі хоч якоїсь визначеності у відносинах з державою), а розростається, ескалірует, перетворюється на аналог дрейфусіади.

| (Фото: Newsru.com)

Під час суду над Ходорковським і Лебедєвим звернув на себе увагу наступний факт. Злегка ожила опозиція, одні представники який вийшли на вулицю, а інші демонстративно висловили свою солідарність із підсудними, з'явившись в залі суду. З боку ж влади - порожнеча, що заповнюється то зібраної казна-звідки масовкою, яка двох слів зв'язати не може, а від журналістів сахається. То раптом терміново розпочатими ремонтними роботами, які, здається, ще трохи, але викликали б стихійний протест законослухняних мешканців сусідніх будинків. Ніхто з громадських сил не вийшов на вулицю, не підняв прапор боротьби з розкрадачами народної власності і злісним податкових ухильників. Втім, охочих можна було б знайти - з тих, хто завжди готовий "бити і рятувати". Проте допомога таких маргіналів була б для влади контрпродуктивною - в Європі і так все частіше ніс вернуть, а що подумали б, якщо на вулицю вийшла солідарна з обвинувачами Ходорковського чорна сотня. У цьому випадку, дивись, і "Міжнародна амністія" визнала б колишнього главу ЮКОСа політзек без особливих формальностей. У Думі, повністю лояльної Кремлю, знайшлося тільки п'ять депутатів, які звернулися до президента з проханням забезпечити зразкову покарання Ходорковського. З них двоє вже поставили свої автографи під антисемітським "листом п'ятисот" (тобто ідейні прихильники чорносотенства). Третій, "чорний полковник" часів нардепівських з'їздів Алксніс, прославився закликами відняти у Литви Вільнюс і Клайпеду. Імена двох інших нічого не говорять навіть експертам. Решта народні обранці, багато з яких зовсім не співчувають Ходорковському, воліють не бути першими учнями. Навіть Рогозін, який на ефекті антиолігархічній кампанії разом з Глаз'євим прорвався в Думу півтора роки тому, незвично стриманий у висловах і навіть іменує Ходорковського козлом відпущення. З нечисленних захисників вироку можна виділити хіба що горду своєю явною перемогою прокуратуру. Решта захищають знехотя і як би за посадою - служба така. Наприкінці позаминулого року було не надто престижно захищати олігарха Ходорковського. Фінансові можливості ЮКОСа давали привід говорити про ангажованість такого захисту, про те, що йдеться про банальну заказуху. Тепер ситуація інша. Ні, в очах широких народних мас Ходорковський залишився олігархом - було б необачним стверджувати зворотне. Занадто серйозний осад залишився від нелегітимної з точки зору більшості населення приватизації, грандіозного соціального розшарування, соціального шоку 90-х років, щоб ставлення мас до одного з найактивніших учасників цих процесів змінилося б на краще. Народ здебільшого, швидше, мовчить за своїм звичаєм, не встаючи на сторону ні Ходорковського, ні його обвинувачів. У майбутньому, можливо, ситуація зміниться, однак сьогодні реальність така. Але з точки зору еліти, Ходорковський, відданий "Басманний-міщанського" правосуддю, з активного і небездоганного борця за владу і вплив перетворюється в жертву державної машини. З олігарха - в в'язня. З могутнього власника компанії, здатного, якщо припече, прагматично домовитися з владою, - в людину, не пішов на намічався компроміс - м'який вирок в обмін на визнання (хоча б часткове, непряме, сором'язлива) свій провини і, отже, відмова від претензій на роль суспільно-значимої фігури як найближчим часом, так і в подальшому. Прецеденти історикам вітчизняного дисидентства добре відомі - можна згадати такі колись вельми відомі, а потім забуті імена як Якір-молодший і Красін. Обставини розгрому ЮКОСа (один феномен "Байкалфинансгрупп" чого вартий!) підтверджують цю точку зору і змушують стримати захоплення з приводу приборкання олігархів навіть багатьох з тих, хто в 2003 році аплодував арешту Лебедєва, а потім і Ходорковського. Очевидно, що на місце олігархії, яка при всіх своїх недоліках все ж мала модернізаторської потенціал, рветься войовнича бюрократія, яка володіє всіма негативними рисами тимчасових правителів, що прагнуть відібрати власність, а відібране - поділити. А вставати на бік такої бюрократії не надто пристойно і осінь навіть соромно. Ось ніхто особливо і не поспішає. Олексій Макаркін, заступник генерального директора Центру політичних технологій

ЕЖ.РУ