У чиїх руках планета?

На відміну від 2012 року, коли були обрані керівники практично всіх світових держав - США, Китаю, Росії, Франції - поточний рік буде цікавий в глобальній перспективі хіба що виборами в Німеччині. І хоча геополітичні процеси складно виміряти одним роком, а іноді і цілим десятиліттям, ми спробуємо окреслити серію викликів, які чекають планету.

США

Після розвалу Радянського Союзу США залишаються як і раніше єдиною наддержавою у світі. Це означає, що тільки США мають у світі значне економічне, політичне і військове перевагу над усіма іншими країнами. Однак залишатися на Олімпі наодинці Вашингтону з кожним роком все складніше. Дуже важко, наприклад, пояснювати своїм платникам податків, для чого США витрачають на військові витрати щорічно близько 650 мільярдів доларів, коли увесь інший світ витрачає приблизно стільки ж. Так само як і складно володіти головною резервною валютою планети, маючи державний борг в 16 трильйонів доларів.

При цьому в самих Штатах на вищому політичному рівні існує повний розбрід в плані визначення "образу ворога". По-старому, особливо серед республіканців, його (ворога) бачать на просторах гігантської Росії. Тому-то і відбувається традиційна геополітична боротьба з Росією "за Україну", "за Грузію", "за Середню Азію". Однак переобрання Обами на другий термін відзначено досить цікавою тенденцією - починаючи з 2012 року США стали посилювати свою військово-морську присутність в акваторії Тихого океану (будівництво нової бази на півночі Австралії, розширення ВМБ на Гуамі, збільшення корабельної чисельності 3 і 7 (обидва тихоокеанські) флотів. Це говорить про те, що військова верхівка демократів саме Китай розглядає як потенційного геополітичного супротивника № 1.

Китай

А ось на просторах Великої китайської рівнини останні три десятиліття посилено створюється нова геополітична історія. Ще 15 років тому Семюел Хантінгтон стверджував, що за темпами економічного зростання ВВП Китаю зможе обігнати ВВП США до 2030 року. Торік МВФ істотно підкоригував свій прогноз, і названа була вже інша дата - 2016-2020 роки. Китай витягнув всі уроки з краху Радянського Союзу, і пішов шляхом накопичення не військовою, а економічної потужності. Результати цієї політики китайці пожинають вже сьогодні. Тільки за минулий рік на предмети розкоші китайці витратили 46 мільярдів доларів - цифра, порівнянна з річним бюджетом України.

Економічні успіхи Китаю все більше відбиваються і на військово-політичні амбіції цієї країни. Торік військовий бюджет країни перевищив 100 мільярдів доларів, і за цим показником вийшов на друге місце у світі. Китайці почали розробку свого власного винищувача 5-го покоління, ввели в дію перший авіаносець (правда, тут без "допомоги" Україні не обійшлося), запустили космічну програму по створенню власної орбітальної станції. За всіма зовнішніми параметрами Китай скромно і одночасно стрімко наближається до статусу нової наддержави ХХI століття. А з урахуванням населення Китаю та недозволених територіальних проблем практично з усіма сусідами, потенційні конфлікти регіонального і, можливо, навіть планетарного масштабу, дуже ймовірні.

Росія

Росія в силу своєї гігантської території регіональною державою в принципі бути не може. До того ж країна, що володіє найбільшим ядерним потенціалом у світі, цей жалюгідний статус апріорі ніколи не прийме. Однак в економічному плані Росія більше нагадує якщо і не колос на глиняних ногах, то такий собі прототип Російської імперії часів Кримської війни. Начебто все у росіян і є - територія, вуглеводні, якась ніяка інфраструктура, людський потенціал, - але все це працює вкрай неефективно. Потенційно Росія може повернути собі статус наддержави, але звертаючись до робіт Збігнєва Бжезинського і того ж Хантінгтона, для цього їй (Росії) необхідно повернути в свою орбіту впливу Казахстан і Україну. В іншому випадку РФ залишиться "кульгавим гігантом", у якої все є, але тільки до тих пір, поки він не починає рухатися.

У 2013 році для РФ першочерговим завданням буде втягнути Україну в Митний союз, а також довести до розуму проект з запуском "Південного потоку" (з яким досі не все зрозуміло). Вдалими будуть ці два напрямки - Росія ще на крок просунеться до своєї ностальгічною мрії про відродження супердержави. Ні - залишиться на тих же невизначених позиціях. Хоча навіть не маючи сьогодні статусу наддержави, Росія залишається в світі другою державою (після США) за активністю у зовнішньополітичній діяльності.

Європейський Союз

У плані економічного потенціалу, європейський конгломерат країн залишається сьогодні другим у світі, і здатний істотно впливати на господарське життя планети. Однак на цьому вся "геополітічно" ЄС і закінчується. Євросоюз після закінчення Другої світової війни перебуває під армійським парасолькою НАТО, де всі стратегічні рішення приймає та країна, яка найбільше платить - тобто США. І вирватися з військової опіки Штатів ніякого бажання у європейців немає. "Стара Європа" ще пам'ятає причини двох світових воєн, і розв'язувати руки "новому німецькому рейху" ні французи, ні британці не бажають. Східна Європа за інерцією ще живе категоріями "холодної війни", і панічно боїться Росію, а тому саме США для них є гарантом безпеки. Правда, іноді у Британії чи Франції прокидається геополітична колоніальна ініціатива, але проявляють вони її в основному в Африці - в Сомалі або Малі.

До того ж Євросоюз дуже неоднорідний за своїм складом, і навіть потенційно навряд чи можливо поява конфедеративної держави на його основі. Англія занадто шанує свої традиції і тримається стосовно ЄС приблизно також, як Україна по відношенню до СНД. Німеччина є економічним локомотивом ЄС, але за підсумками Другої світової війни їй заборонено мати ядерну зброю - а це один з основних критеріїв потенційної наддержави. Для Франції ж куди важливіше, щоб одвічні (в історичному плані) суперники з Британії та Німеччини не височіли над нею, і від цього у французькій зовнішній політиці проявляється маса комплексів. Іспанія ж з часів Карла V не пам'ятає, що таке бути наддержавою, а італійцям для цього і зовсім слід звернутися до античності. Як геополітичний гравець, Євросоюз не відбувся і, за великим рахунком, ще стоїть питання про життєстійкості цієї освіти.