Туск переміг, Кремль задоволений

Минулі парламентські вибори в Польщі безрадісно засвідчили для України, що на політичному олімпі Варшави в найближчі роки істотних зовнішньополітичних змін не відбудеться. "Громадянська платформа" "проросійського" прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска впевнено обійшла партію "антиросійського" Ярослава Качинського з розривом майже 10%, а це означає, що в уряді залишаються всі ті ж особи.

Зрозуміло, що "проросійськість" Туска необхідно брати в лапки, так як у Польщі бути проросійським приблизно те ж саме, що в Сирії бути проізраїльським. Незабутній, що саме прем'єр Туск протягом 2007-2008 років вів переговори з Вашингтоном про розміщення на території Польщі елементів системи ПРО. Правда, приблизно в цей же самий час геополітичні позиції польського прем'єра дивним чином стали трансформуватися в бік більш глибокої схильності до Кремля. Після серпневої російсько-грузинської війни 2008 року саме Дональд Туск публічно засудив заяву тоді ще живого президента Польщі Леха Качиньського про "російський окупаційному імперіалізмі направленому проти маленької волелюбної Грузії". У той час, коли в політичних колах Варшави панувала антиросійська істерія, Туск назвав заяви президента Польщі "неприпустимими" і такими, які "можуть створити конфлікт Польщі з Росією".

А от далі почалося найцікавіше. Вже наступного 2009 року новообраний президент США Барак Обама несподівано для самої Польщі оголосив про "перегляд планів попередньої адміністрації Білого дому про розміщення в Польщі елементів системи ПРО". Міркувати про те, що американці раптом злякалися майже неіснуючих російських "Іскандер" в Калінінградській області трохи наївно. Зате менш наївно в ті дні прозвучало публічне звинувачення Леха Качинського, який заявив, що прем'єр Туск навмисно зірвав польсько-американські переговори з розміщення на території Польщі ракет-перехоплювачів. Зате сам Туск в цей же самий час випромінював спокій удава і з люб'язністю роздавав російській пресі інтерв'ю про те, що національної польської безпеки нічого не загрожує і без розміщення на її території американських ракет.

А ще через півроку головний апологет польського русофобства Лех Качинський гине під Смоленськом. Не хочеться розвивати тему "вселенського змови Кремля", зрештою, в Європі вже були прецеденти, коли в авіакатастрофах гинули перші особи держав (наприклад, той же президент Македонії Борис Трайковський). Однак не допуск до розслідування аварії російською стороною польських і міжнародних фахівців, а також подальше стрімке сходження лояльного Москві Дональда Туска, наводять на деякі роздуми.

По-перше, недільна перемога (досить переконлива перемога, треба сказати) "Громадянської платформи" робить саме Туска головним претендентом на перемогу на наступних президентських виборах. У 2010-му, відразу ж після авіакатастрофи під Смоленськом, Туск несподівано для всіх відмовився брати участь у дострокових президентських виборах, хоча ще в 2005-му саме Туск становив головну конкуренцію покійному Качинському у президентських перегонах. Причини, по якій Туск поступився президентське крісло нинішньому президентові Польщі "помірного правому" Комаровському експертами розглядаються по-різному, але одна з них полягала саме в тому, щоб не дати справжньому русофобія Ярославу Качинському стати президентом. Для польського виборця саме "проросійськи" налаштований Туск в траурному 2010 міг стати серйозним подразником націоналістично налаштованого електорату. І знову ж, чиясь невидима рука втримала амбітного Дональда Туска від президентського фальстарту.

По-друге, минулі вибори створили програв Ярославу Качинському незмивний образ політичного невдахи. Спочатку президентське фіаско 2010-го року, тепер парламентський проліт 2011. Психологія виборця така, що він прагне голосувати за потенційного переможця. І результати чергового провалу націоналістів на чолі з Качинським говорить про те, що правим необхідно шукати нового лідера. А його в Польщі зараз немає.

Нарешті, по-третє, що зафіксували ці вибори, так це плавну переорієнтацію Польщі з геополітичної залежності від США на більш м'які відносини з Німеччиною, і в першу чергу, Росією. Зрозуміло, що поки президентом Польщі є Комаровський, а антиросійські настрої в Польщі досить високі, така переорієнтація носитиме досить помірний і багато в чому латентний характер. Але інформаційний майданчик Туск вже відпрацьовує. Наприклад, вже наступного дня після виборів, у Варшаві відбулося засідання по лінії Росія-ЄС, на якій було узгоджено текст документа про кроки до безвізового режиму (до слова, в цьому напрямку "азіатська" Москва істотно обганяє "європейський" Київ).

Все це побічно вказує на те, що Дональд Туск перебуває в міцній залежності від своїх російських друзів, а тому при подальшому посиленні РФ цілком імовірно, що ми зможемо побачити становлення у Варшаві нового Войцеха Ярузельського. Що ж до перспектив самої України, то потрібно розуміти, що посилення впливу Кремля на Польщу означає, що позиції Києва на міжнародній арені ще більше слабшають. У кожному разі, перемогою Дональда Туска на парламентських виборах майбутній президент Російської Федерації Володимир Путін повинен бути задоволений.