Підводні човни Росії: курс на Севастополь
Значення Чорноморського флоту для Росії давно вже стало суто політичним, а не військово-стратегічним чинником у її міжнародної дипломатії. Навіть відправка "дружнього десанту" воюючою Сирії на 70% складалася з корабельного складу Балтійського флоту, який теж досить декоративний (особливо на тлі німців і шведів). Однак, щоб залишався бодай політичний фактор тиску на ту ж Україну методом присутності ЧФ у Криму, для цього потрібно мати хоч якийсь корабельний склад, а не трійки застарілих крейсерів з хрущовсько-брежнєвських часів. І це "щось", згідно російській програмі переозброєння на 2011-2020 роки, починає все більше набувати відчутні форми. Особливо для України.
Днями "Адміралтейські верфі" заклали дизель-електричний підводний човен "Старий Оскол" проекту 636.3, яка буде передана якраз для Чорноморського флоту РФ. Це вже третя човен даного проекту (раніше вже було розпочато будівництво підводних човнів "Новоросійськ" і "Ростов-на-Дону"), а всього за програмою переозброєння для ЧФ РФ планується побудувати 6 таких субмарин.
Для порівняння, зараз у Росії на Чорному морі є тільки одна плаваюча підводний човен "Алроса" і ще одна - "Святий князь Георгій", що знаходиться на вічній модернізації.
За російськими планами переозброєння, всі шість підводних човнів увійдуть до складу ЧФ РФ вже до 2017 року. І як значиться на офіційному сайті "Адміралтейських верфей", президент ВАТ "Об'єднана суднобудівна корпорація" Андрій Дьячков, "все йде за термінами" . Крім того, ще колишній Головком ВМФ Росії Володимир Висоцький буквально навесні заявляв, що ЧФ РФ отримає ще й три нових фрегата. Ну і як мінімум один французький вертольотоносець класу "Містраль" (які ніяк не допливуть до Росії) планується теж розмістити на Чорноморському флоті.
Україна на всьому цьому святі російського переозброєння, зі своєю єдиною легендарної підводним човном "Запоріжжя", спущеною на воду ще в 1970 році, виглядає ... загалом, типово для себе виглядає. Флоту в Україні немає, і будувати його точно не збираються. Однак стурбованість посилення російської сторони в Києві однозначно викликає. Адже питання полягає не в самому факті переозброєння Чорноморського флоту (зрештою, в Росії відбувається те, що в інших зарубіжних флотах робиться регулярно), а у факті пропагандистського впливу всього цього процесу.
Будь-які успішні проекти Росії в Криму місцевими жителями сприймаються дещо інакше, ніж в інших регіонах України. Шість нових підводних човнів Росії загрожують не американцям, туркам і навіть грузинам. Це фактор успішності Росії, який автоматично розбурхує сепаратистські тенденції в Криму. А тому в Києві на дипломатичному рівні і буксирують переозброєння ЧФ РФ.
Якщо розбирати доводи української сторони, згідно з якою переозброєння має йти тільки за схемою "клас на клас", то формально позиції Києва слабенькі. Якби подібний договір був підписаний, скажімо, на початку XIX століття, то українська сторона, згідно з озвученою позиції, повинна була б і через 200 років вимагати, щоб Росія переозброювалася тільки вітрильними судами. Однак і російські поводяться в Криму не як орендарі, а скоріше, як формальні господарі, тимчасово втратили юридичні права на весь півострів. Питання тих же маяків або території військово-морської бази (насправді російська сторона займає куди більшу площу, ніж це значиться за договором від 1997 року) до цих пір не вирішено.
В результаті маємо поки що тупикову ситуацію, яку, втім, російська сторона торпедувати не поспішає. Введення нових підводних човнів відбудеться ще не завтра, та й підганяти їх до Севастополю в майбутньому зручно буде практично в будь-який час. Можна під Новий рік, напередодні чергових газових домовленостей. А можна в розпал заборони ввезення до РФ українських сирів. Ну, а в якості компромісу українська сторона може випросити у Росії ще якусь радянський підводний човен, скажімо того ж "Святого князя Георгія". За українськими мірками, човен практично нова - 1982 року. До того ж росіяни все одно збираються її списати.