5-та стаття Статуту НАТО не зупинить Путіна, Захід має згадати про ШІ: інтерв’ю з Клімкіним

Країна-агресор Росія готується до протистояння з НАТО – чи то гібридного, чи то до прямого військового. Про це, зокрема, свідчать безпрецедентні військові витрати, закладені в бюджет РФ 2024 року, – 10% ВВП. Власне, це не повинно дивувати, адже в Кремлі постійно наголошують на тому, що воюють не з Україною, а з усім Заходом. Отже, рано чи пізно Росія має піти на наступний крок й вже зараз суттєво підвищує ставки.

Чому не підвищує ставки Захід? Чому досі намагається деескалувати конфлікт? Бо він ще не подолав психологічний бар’єр, за яким починається усвідомлення: в протистоянні з Росією працюють не заклики до деескалації, а нарощування власних можливостей, зокрема, технологічних і військових, застосування штучного інтелекту тощо. Нині країни НАТО можуть бути певні, що 5-та стаття Статуту дійсно спрацює. Але вона не зможе стримати російського агресора. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін.

– Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков заявив, що ця країна-агресор готова до збройного конфлікту з НАТО. Раніше аналітики "Німецького товариства зовнішньої політики" попередили, що Путіну знадобиться шість років, щоб підготуватися до конфлікту з Альянсом. Отже, ми бачимо, що в агресора є політична воля до відкритого конфлікту з НАТО, а згодом може з’явитися й військова можливість. На вашу думку, чи дійсно це може статися в реальності?

– Це не залежить від заяв Рябкова чи когось іншого, оскільки система ухвалення рішень у Росії є абсолютно іншою. Він просто озвучує якісь сигнали, які сто відсотків не є випадковими, але станом на сьогодні це є просто підняттям ставок. Частиною цього є ядерні навчання, розгортання нових систем, вкладання майже 10% ВВП у військові потреби. Це по-перше.

По-друге, безумовно Росія готова й надалі піднімати ставки. Вона розуміє, що на сьогодні це для неї єдиний варіант. І на Заході до цього ставляться серйозно.

А скільки для цього потрібно часу? Цього вам ніхто не скаже. Моделювання – це доволі кепська справа. Але те, що вони віддають 10% ВВП на військові потреби, означає, що вони готуються до якихось варіантів конфлікту – чи то військового, чи то гібридного – із Заходом.

Ви прекрасно знаєте: в Кремлі вважають, що вони ведуть війну не з Україною, а із Заходом. При цьому ми є фактично частиною Заходу. Тому якщо відповідати коротко – так, такий конфлікт я не виключаю.

– Жителі країн НАТО переважно переконані в тому, що це членство є запорукою безпеки. Вони впевнені, що 5-та стаття Статуту НАТО спрацює автоматично у разі прямої агресії Росії. Чи дійсно можна на це сподіватися, особливо в ситуації, коли міжнародні інституції та сама система міжнародної безпеки похитнулися?

– Питання коротке й однозначне, відповідь також коротка і однозначна: так. 5-та стаття Статуту НАТО в сенсі колективної оборони однозначно спрацює. Але чи спрацює вона як фактор стримування Росії? Щодо цього існують питання.

І я вважаю, що НАТО має переглянути свою стратегію стримування щодо Росії. Вона має фундаментально змінитися. А ми маємо стати елементом цього стримування як частина НАТО, на перехідний період з відповідними гарантіями безпеки.

Захід має пройти психологічний бар’єр у сенсі того, що йому теж потрібно піднімати ставки, а не намагатися весь час ухилятися і грати в деескалацію. Коли ви хочете виграти війну – чи вона є військовою, чи вона є протистоянням, як зараз це відбувається, – ви маєте показати свою силу і піднімати ставки. Натомість деескалація сприймається Кремлем як слабкість.

І цей психологічний бар’єр Захід поки що не пройшов. Але те, що ви зацитували, свідчить про те, що така дискусія відбувається. Я її відчуваю й опосередковано беру в ній участь. Отже, таке розуміння на Заході зростає.

– Ви сказали, що Заходу варто показувати свою силу й піднімати ставки. А як саме це має виглядати на практиці? Нарощувати озброєння чи нагадувати про ядерний потенціал?

– Нагадувати – це те, що робить Путін. Але нагадування працюють, коли ти щось робиш. Перше – спочатку мають бути кроки, а потім нагадування. Це означає збільшення витрат, причому як прямих, на оборону, так і непрямих у нові технології.

Друге – це має бути спільна західна справа, а не справа окремих країн. Має бути скоординована західна стратегія з розробки новітніх технологій, включаючи штучний інтелект, квантовий комп’ютер, нові системи зброї, що засновані на нових фізичних принципах тощо. Тут у нас шалений простір для співпраці. Це мають бути також шалені фінансові асигнування. Потрібно абсолютне розуміння того, що в це потрібно вкладатися, що це захист не тільки кордонів, а також власних цінностей і способу життя.

Такого остаточного політичного розуміння на Заході немає. Воно має прийти. А після того, як будуть реальні кроки, можна, звичайно, про це і нагадувати. Це і буде підняттям ставок.

– Ми бачимо, що країна-агресор Росія, незважаючи на численні економічні санкції, досі критично не ослаблена. Фінансування триває. Росія досі має можливість виробляти зброю у великих обсягах. Чи можна зупинити цей процес?

– Можна. Але для цього потрібно жорстко слідкувати за дотриманням санкцій. Бити, навіть якщо це боляче тому, хто ці санкції обходить. Причому як бити окремі особистості і компанії, так і країни, які це роблять, зокрема ті, що є країнами НАТО, наприклад, Туреччину, включно з країнами затоки, численними азійськими країнами. І казати, що спроби обходу санкцій означають фундаментальні виклики інтересам Заходу.

Що вони створюють не тільки проблеми для України, але й проблеми для Заходу. Такого ставлення на Заході поки що не сформовано.

– Отже, чекаємо, коли на Захід прийде усвідомлення того, що відбувається насправді.

– Усвідомлення поступово йде, але воно має перейти в спільну політичну площину, стати частиною спільного усвідомлення і політичною програмою.