Вибори в Грузії: кінець епохи Саакашвілі

27 жовтня о Грузії пройшли президентські вибори. Оскільки нижнього "порога" явки виборців для голосування в законодавстві країни не передбачено, волевиявлення визнано таким, що відбувся. Хоча, за даними Центрвиборчкому, до виборчих урн з'явилося всього 46% громадян, що мають право голосу.

У бажаючих стати главою держави недоліку не було - в бюлетені було записано цілих 23 кандидата. Втім, фаворитами гонки спочатку вважалися 3 людини. Це Георгій Маргвелашвілі від правлячої парламентської коаліції "Грузинська мрія", Давид Бакрадзе від "Єдиного національного руху" президента Саакашвілі та екс-спікер парламенту і така ж екс-соратниця (а нині - непримиренна противниця) чинного глави держави Ніно Бурджанадзе від партії "Демократичний рух - єдина Грузія ".

Хоча офіційних підсумків голосування ще немає, дані кількох екзит-полів практично однакові. Учасники вищезгаданої "трійки" набрали, відповідно, 68, 17 і 10 відсотків голосів виборців. Тобто, другий тур голосування, в разі, якби жоден з кандидатів не набрав більшості, проводитися не буде. Втім, з цим згодні не всі. Якщо Бакрадзе вже привітав Маргелашвілі з перемогою (тим самим, визнавши і свою поразку), то пані Бурджанадзе ще сподівається на другий тур. Оскільки впевнена, що два її головних конкурента полюбовно домовилися і спільними зусиллями за допомогою виборчих махінацій позбавили її, кохану, заслуженої перемоги або хоча б права за неї ще раз поборотися.

Правда, більшість спостерігачів ставиться до такої версії досить скептично. Тобто, можна, звичайно, допустити, що чинний президент перед здачею повноважень малість "підіграв" своєму наступнику з табору політичних супротивників. Зрештою, у мирному переході влади в країні зацікавлене чимало впливових сил і всередині Грузії, і за її межами, в першу чергу - в патронують Тбілісі США.

Але ж махінації виборного процесу якщо й можливі, то тільки на етапі голосування і підрахунку бюлетенів. Тим часом, вищенаведені цифри - це дані екзит-полів, опитувань громадян, що проголосували на виході з виборчих дільниць. Причому, опитування ці організовані не тільки місцевими, а й зарубіжними ЗМІ та організаціями. І в такій ситуації якось складно уявити механізми "відбирання" заповітних відсотків, та ще в такому гігантському розмірі, як стверджує Ніно Бурджанадзе.

Так що, найімовірніше, ні другого туру, ні масштабних акцій протесту за підсумками виборів у Грузії не буде. Тим більше, що уявити повноцінну "кольорову революцію" без підтримки (або хоча б санкції) Вашингтона дуже складно. А американці вже встигли висловити задоволення демократичністю голосування в країні.

Грузинські вибори-2013 - перший в мирній обстановці

Минулі в Грузії вибори багато в чому є унікальними. По-перше, вперше у вітчизняній історії глава держави, що дійсно йде, а не його "виносять". Як це було на початку 90-х, коли перший президент Звіад Гамсахурдіа, був спочатку вигнаний з країни, а потім спробував повернути владу силою. І вибори нового лідера, Едуарда Шеварднадзе, фактично, проходили під акомпанемент пострілів триваючої громадянської війни.

Та й обрання президентом Саакашвілі у 2004 році теж мало схоже на традиційну виборчу кампанію. Реально це більше нагадувало санкціонування населенням його вже доконаний перемоги в ході "революції троянд", коли Шеварднадзе вже втратив не тільки всяку популярність, а й залишки реальної влади. Віддалена аналогія цієї події - "третій тур" голосування на президентських виборах в Україні в пам'ятному грудні того ж 2004 року, коли перемога Ющенка вже була досягнута на Майдані.

І лише через понад два десятиліття після здобуття Грузією незалежності там відбулися, нарешті, президентські вибори на рівні загальноприйнятих демократичних стандартів. Коли представники влади спокійно йдуть в опозицію, чи не чіпляючись за "годувало" "зубами і кігтями" в надії знову повернуться назад на нових виборах. А опозиція також спокійно, не вирядившись в "комісарські шкірянки" з обіцянкою "репресувати всіх ворогів народу", займає владні коридори. До речі сказати, Ніно Бурджанадзе якраз і зробила мотиви помсти режиму Саакашвілі одним з головних своїх "коників", але вони, судячи за підсумками волевиявлення громадян, не знайшли особливого відгуку в їхніх серцях.

Злети і падіння епохи Саакашвілі

Але, зрозуміло, головне значення минулих президентських виборів - кінець "епохи Саакашвілі". Можна відразу сказати - для своєї країни він зробив дуже багато хорошого, особливо - в порівнянні з попередниками. При Гамсахурдіа Грузія була, якщо називати речі своїми іменами, занурена в хаос бандитизму та громадянської війни. Шеварднадзе навів сякий порядок, але все одно, при ньому країною правили регіональні "барони" з кримінальним й напівкримінальні минулим, процвітала корупція, валилася економіка, а "соціалка" існувала, в основному, лише на папері.

Лідер "революції троянд" діяв жорстко і радикально. "Злодії в законі" не просто були відсунуті від влади, але змушені були втекти з країни через кримінального переслідування вже за сам їх статус. ДАІ було розігнано повністю, радикального реформування піддалася і вся поліція в цілому, що практично викорінило там колишню, що процвітала з незапам'ятних часів корупцію, яка "зашкалювала" за мірками навіть СРСР. Закінчилося всевладдя бюрократії - більшість колишньої "тягомотини" з оформлення бізнесу, інших документів стало робитися "в одному вікні" протягом дня.

На жаль, ні вжиті радикальні реформи, ні підтримка Заходу в цілому і США зокрема, не змогли також радикально підвищити рівень життя більшості грузинів. ВВП країни в 1,3 рази відстає від українського (5900 дол на душу населення проти 7600 за даними ЦРУ за 2012 рік), і в три - від російського (17700 $). Правда, по статданими, середня зарплата грузин в 2013 році склала 680 ларі (3232 грн), але це, судячи з усього, досягнуто всього лише за рахунок істотної ліквідації "сірих зарплат" або ж їх включення в загальну суму доходів.

Середня пенсія в перекладі на наші гроші - всього трохи більше 100 доларів. Ну а основа економіки, як і раніше - сільське господарство, видобуток сировини і реекспорт західної продукції, зокрема - автомобілів.

Втім, відсутність негайних "молочних рік з медовими берегами" грузинське населення, напевно, ще могло б пробачити своєму лідерові, але ось його авторитарні замашки, судячи з усього, стали "останньою краплею". Досить згадати колишнього соратника, екс-міністра оборони Іраклія Окруашвілі, за 10 днів інтенсивних допитів у в'язниці признавшегося у всіх смертних гріхах, таємничу смерть прем'єр-міністра Зураба Жванії (і кількох політиків дрібніші) в 2005 році, не менш таємничу загибель 53-річного мільярдера Бадрі Патаркацишвілі в Англії в 2008 року "від серцевого нападу", після того, як той заявив про свою опозиційність. А вже в порівнянні з розгоном антипрезидентських демонстрацій у Тбілісі в 2007 році, коли в лікарні потрапило більше 3 тис протестуючих, навіть найжорсткіші заходи путінської поліції на Манежній площі здадуться "верхом гуманізму".

Вже згадані масові протести в 2007 році показали, що колишня популярність президента, що отримав трьома роками раніше 94% голосів, стрімко йде на спад. І хоча Михайло Ніколозович ще переміг з невеликим відривом на позачергових виборах 2008 року, але це була перемога вже не "харизми", а виборчих технологій. Власне, спроба повернути під контроль Тбілісі Південну Осетію влітку того ж року - явно виглядає бажанням підвищити свою популярність лаврами "об'єднувача грузинських земель" за рахунок "маленької переможної війни". На жаль, "переможної" ця "маленька війна" стала для Путіна.

Грузинська традиція: чим вище злетиш - тим болючіше падати

До речі, розробки останнього явно стали зразком наслідування і для грузинського лідера, коли він, не бажаючи змінювати статтю Конституції, яка забороняла ставати президентом більше 2 разів, вирішив "зробити хід конем". Тільки Володимир Володимирович вирішив помінятися на час "портфелями" з Медведєвим, а Михайло Ніколозович - поміняти модель державності. Зробивши Грузію "парламентсько-президентською" республікою - з центром владних повноважень у правлячої парламентської коаліції з прем'єром на чолі. Нескладно здогадатися, хто саме повинен був стати цим прем'єром після жовтня 2013 року.

Проте виборці вирішили по-іншому. Рік тому на парламентських виборах переконливу перемогу здобула опозиційна коаліція "Грузинська мрія" на чолі з мільйонером Бідзіною Іванішвілі, який став главою уряду. В принципі, у Саакашвілі ще був шанс "переграти" ситуацію - адже за рік симпатії громадян можуть перемінитися, особливо, якщо їхні кумири не справляються з даними обіцянками.

Проте вчора з'ясувалося, що популярність "Грузинської мрії" не тільки не знизилася - але навіть значно виросла! У багатьох західних демократіях після такої переконливої ??перемоги президенти, під формальним приводом, часом навіть оголошують дострокові парламентські вибори, щоб отримати на них ще більшу перевагу для своєї партії. А адже новий глава Грузії отримав довіру "конституційної більшості" виборців.

Втім, обидва тепер уже колишніх суперника - і Михайло Саакашвілі і Бідзіна Іванішвілі - вже пообіцяли піти з великої політики, як мінімум - на час. Можливо, це прояв нової політичної традиції в країні у вигляді "планової ротації", поновлення команди як влади, так і опозиції.

Але, як знати, бути може, згаданими "титанами політичного Олімпу" рухають і більш раціональні міркування? Адже чи не національної грузинської особливістю є один цікавий момент - поточний переможець виборів зазвичай користується величезною популярністю. Так, Гамсахурдіа набрав при обранні 86% голосів, Шеварднадзе - 72%, Саакашвілі - цілих 94. Ось тільки вистачало цього "кредиту довіри" не дуже надовго ...

Так що, як кажуть, "чим вище злетиш - тим болючіше падати". Чи не краще красиво піти вчасно, щоб нащадки згадали тебе добрим словом? До речі, одним з останніх указів поки що чинного президента стало посмертне нагородження званням Героя Грузії того самого Звіада Гамсахурдіа. Видно, коли сам втрачаєш влади, починаєш з великим співчуттям ставитися до таких же аутсайдерам. Так що, новому главі Грузії стоїть гарненько задуматися про долю своїх попередників, щоб не повторити їх шлях, що почався з різкого зльоту і закінчився катастрофічним падінням.