Останні місяці у Туреччині справи на міжнародній арені складаються донезмоги погано. Після ляпаса від Саркозі по "вірменського питання", практично остаточного продавлюванню "Газпромом" проекту "Південного потоку", Туреччина виявилася ще й на порозі втягування своїм союзником - США, у все більш ймовірну війну з Іраном . І якщо для Штатів і ЄС ця війна може ще більше погіршити фінансово-економічна криза, то саму Туреччину вона може поставити на грань національної катастрофи.

Відео дня

З урахуванням оголошеної Іраном доктрини з ведення вірогідною війни, передбачається, що з початком американських бомбардувань війська ісламської республіки не будуть відсиджуватися, а почнуть збройне вторгнення в країни-союзниці США. І якщо для Саудівської Аравії, Бахрейну, Катару і ОАЕ (країни, в яких розташовуються військові бази США) це загрожує в гіршому випадку частковим знищенням інфраструктури, то для Туреччини це може означати початок фактичного розпаду країни.

Південно-східні регіони Туреччини, які межують з Іраном, самі по собі є найменш економічно розвиненими. Більше того, з урахуванням незрівнянно нерівних військових можливостей країн антиіранської коаліції і самого Ірану, пряме військове вторгнення Тегерана до Туреччини навряд чи буде стратегічно успішним (якщо, звичайно, в іранській армії немає свого маршала Жукова).

Однак найбільшу загрозу Анкарі несуть не стільки збройні сили Ірану, скільки можливість масового озброєння курдського населення Туреччини. З урахуванням їх загальної чисельності (порядку 20 мільйонів у 73-мільйонної Туреччини), а також компактного проживанні в південно-східних регіонах країни, Анкара може отримати свою Чечню, тільки в набагато більших масштабах і з меншими (ніж у Росії) можливостями придушення сепаратистів.

І якщо в остаточному результаті ірано-американської війни особливо сумніватися не доводиться - питання лише в тому, з якими підсумковими втратами Штати розбомблять чергову "вісь зла" - то з Туреччиною все набагато складніше. По суті, Анкара ризикує отримати потужний сепаратистський рух на своїй території, яке придушити "малою кров'ю" (тобто, бомбардуваннями) не вийде, тому що дуже складно бомбити власну ж територію.

Все це в Анкарі розуміють особливо гостро, і щоб країна під назвою "Курдистан" не стала реальністю, вже зараз робляться активні кроки щодо запобігання насувається війни. Туреччина в останні тижні не тільки максимально зближується з традиційним союзником Ірану Росією, а також систематично псує відносини з головним ворогом Ірану - Ізраїлем, але і безпосередньо посилає дружні сигнали Тегерану.

Зокрема, 12 січня представник МЗС Туреччини Сельджук Унал заявив, що його країна не буде приєднуватися до санкцій проти Ірану. Унал послався на ООН, повідомивши, що тільки ця організація може проводити подібні санкції. З урахуванням ясною позиції Росії (ніяких санкцій) і не дуже ясною - Китаю (швидше за все, ніяких санкцій), це означає, що Туреччина пішла в розріз зі своїм "офіційним стратегічним союзником" - США. У цьому ключі незрозуміло тепер, чи зможуть американці під час війни використовувати свою велику авіабазу "Інджірлік" розташовану на території східної Туреччини.

Без використання турецького плацдарму, бомбити Іран будуть лише з боку Перської затоки, що значною мірою послабить маневреність антиіранської коаліції. За умови вдалих ракетних ударів по країнах Перської регіону та подальшого їх ймовірної відмови розмістити на своїй території американські військові контингенти, у США залишаться тільки авіаносні угруповання, яких точно буде недостатньо, щоб зломити Іран.

Але знову ж, це ідеальний для Тегерана сценарій розвитку військової операції, який в реальних умовах малоймовірний. А поки що ми можемо констатувати, що Анкара вже зробила Тегерану істотне економічне послаблення в разі вступу економічних санкцій в дію. Навіть з урахуванням того, що американські санкції проти Центробанку Ірану вступлять в дію в максимально стислі терміни, потрібно враховувати, що Туреччина закуповує близько 30% іранської нафти. Принаймні, режиму Махмуда Ахмадінеджада це створить певну подушку безпеки перед можливими заворушеннями в країні, а також як і раніше дозволить мати фінансові ресурси для розвитку програми "мирного атома".