Відео дня
Беззаконня і екстремізм: син Райкіна звинуватив Кремль у спробі повернути Росію у сталінські часи
Син відомого радянського актора Аркадія Райкіна Костянтин звинуватив уряд Російської Федерації у спробі повернути країну в сталінські часи.
Відповідну заяву керівник театру "Сатирикон" зробив під час виступу на сьомому з'їзді Спілки театральних діячів Росії, передає "Медуза".
Райкін заявив, що його турбують "наїзди" на мистецтво і, зокрема, на театр.
Читайте: Сталінська традиція: експерт пояснив, чому РПЦ зриває Всеправославний собор
"Ці абсолютно беззаконні, екстремістські, нахабні, агресивні, що прикриваються словами про моральність, про мораль, і взагалі всілякими, так би мовити, благими і високими словами: "патріотизм", "Батьківщина" і "висока моральність".
За його словами, подібні групи "патріотів" і нібито ображені люди закривають спектаклі. При цьому в Кремлі до людей, які "дуже нахабно поводяться", ставляться нейтрально.
"Я зараз бачу, як на це явно сверблять руки когось - змінити і повернути назад (цензуру. - Ред.). І повернути назад не просто за часів застою, а ще у давніші часи - у сталінські часи", - резюмував він.
Далі публікуємо повний текст промови Райкіна на сьомому з'їзді Спілки театральних діячів Росії:
Зараз я буду говорити трошки химерно, так би мовити. Тому що я з репетиції, у мене ще вечірній спектакль, і я внутрішньо трошки "сучу" ніжками - я звик заздалегідь приходити у театр і готуватися до вистави, яку зіграю. І ще якось мені досить складно говорити спокійно на тему, на яку я хочу. По-перше, сьогодні 24 жовтня - і 105 років від дня народження Аркадія Райкіна, я вас всіх вітаю з цією подією, з цією датою. І, ви знаєте, я вам так скажу, що тато, коли зрозумів, що я стану артистом, навчим мене однієї речі, він якось у мою свідомість вклав одну таку річ, він назвав це - цехова солідарність. Тобто це певна етика по відношенню до того, хто займається однією справою разом з тобою. І, мені здається, зараз час - про це згадати всім.
Тому що мене дуже турбують - я думаю, як і вас всіх - ті явища, які відбуваються у нашому житті. Ці, так би мовити, наїзди на мистецтво, на театр, зокрема. Ці абсолютно беззаконні, екстремістські, нахабні, агресивні, що прикриваються словами про моральність, про мораль, і взагалі всілякими, так би мовити, благими і високими словами: "патріотизм", "Батьківщина" і "висока моральність". Ось ці групки ображених нібито людей, які закривають спектаклі, закривають виставки, нахабно дуже поводяться, до яких якось дуже дивно влада нейтральна - дистанціюється. Мені здається, що це потворні зазіхання на свободу творчості, на заборону цензури. А заборона цензури - я не знаю, як хто до цього ставиться, а я вважаю, що це найбільша подія вікового значення у нашому житті, у мистецькому, духовному житті нашої країни... Це прокляття і багатовікова ганьба всієї вітчизняної нашої культури, нашого мистецтва - нарешті, було заборонене.
І що зараз відбувається? Я зараз бачу, як на це явно сверблять руки когось - це змінити і повернути назад. Причому повернути назад не просто за часів застою, а ще в давніші часи - у сталінські часи. Тому що з нами розмовляють наші начальники безпосередньо таким лексиконом сталінським, такими сталінськими настановами, що просто вухам своїм не віриш! Це говорять представники влади, мої безпосередні начальники, пан (перший заступник міністра культури РФ. - Ред.) Аристархов так розмовляє. Хоча його взагалі треба переводити із арістархского на російський, бо він говорить мовою, якою просто соромно, що від імені міністерства культури так людина розмовляє.
Ми сидимо і слухаємо це. Ми чого - не можемо якось висловитися всі разом?
Я розумію, у нас досить різні традиції, у нашій театральній справі - теж. Ми дуже роз'єднані, мені здається. Ми досить мало цікавимося один одним. Але це півбіди. Головне, що є така мерзенна манера - клепати і доносити один на одного. Мені здається, це просто зараз неприпустимо! Цехова солідарність, як мене тато вчив, зобов'язує кожного з нас, працівника театру - артиста, режисера чи, - не говорити у засобах масової інформації погано один про одного. І в інстанціях, від яких ми залежимо. Ти можеш скільки завгодно бути не згодним творчо з якимось режисером, актором, - напиши йому смс-ку злісну, напиши йому листа, почекай його біля під'їзду, скажи йому. Але не треба у це вплутувати засоби масової інформації, і робити це потіху всіх. Тому що наші чвари, які обов'язково будуть, творча незгода, обурення - це нормально. Але коли ми заповнюємо цим газети і журнали, і телебачення - це на руку тільки нашим ворогам. Тобто тим, хто хоче прогнути мистецтво під інтереси влади. Маленькі конкретні ідеологічні інтереси. Ми, слава богу, від цього звільнилися.
Я пам'ятаю: ми всі родом із радянської влади. Я пам'ятаю цей ганебний ідіотизм! Це причина, єдина, по якій я не хочу бути молодим, не хочу повернутися туди знову, цю мерзенну книжку читати. А мене змушують читати цю книжку знову. Тому що словами про моральність, Батьківщину і народ, і патріотизм прикриваються, як правило, дуже низькі цілі. Не вірю я цим групам обурених і скривджених людей, у яких, бачте, релігійні почуття ображені. Не вірю! Вірю, що вони проплачені. Так що - це групки мерзенних людей, які борються незаконними мерзенними шляхами за моральність, бачте.
Коли сечею обливають фотографії - це що, боротьба за моральність, чи що? Взагалі не треба громадським організаціям боротися за моральність у мистецтві. Мистецтво має досить фільтрів із режисерів, художніх керівників, критиків, душі самого художника. Це носії моральності. Не треба робити вигляд, що влада - це єдиний носій моральності і моралі. Це не так.
Взагалі, при владі стільки спокус; навколо неї стільки спокус, що розумна влада платить мистецтву за те, що мистецтво перед нею тримає дзеркало і показує у це дзеркало помилки, прорахунки і пороки цієї влади. А не за те платить влада, як кажуть нам наші керівники: "А ви тоді і робіть. Ми вам платимо гроші, ви і робіть, що треба". А хто знає? Вони будуть знати, що треба? Хто нам буде говорити? Я зараз чую: "Це чужі нам цінності. Шкідливо для народу". Це хто вирішує? Це вони вирішуватимуть? Вони взагалі не повинні втручатися. Вони повинні допомагати мистецтву, культурі.
Власне, я вважаю, що нам треба об'єднатися. Ще раз кажу: нам треба об'єднатися. Нам треба плюнути і на якийсь час забути про наші художні тонкі рефлексії по відношенню один до одного. Мені може скільки завгодно не подобатися якийсь режисер, але я кістьми ляжу, щоб йому дали висловитися. Це я повторюю слова Вольтера взагалі. Практично. Ну, тому що такі якості високі людські у мене. Розумієте? А взагалі, насправді, якщо не жартувати, то мені здається, це все зрозуміють. Це нормально: будуть незгодні, будуть обурені.
У вряди-годи наші діячі театру зустрічаються із президентом. Це зустрічі такі - нечасті. Я б сказав, декоративні. Але все-таки вони відбуваються. І там можна вирішити якісь серйозні питання. Ні. Чомусь і тут починаються пропозиції встановити можливу межу трактування класики. Ну навіщо президенту встановлювати цю межу? Ну навіщо його у ці справи... Він не повинен взагалі цього розуміти. Він не розуміє - і не потрібно йому розуміти. І взагалі, навіщо встановлювати цю межу? Хто на ній буде прикордонником? Ну не треба це... Нехай її трактують... Хтось буде обурений - чудово.
У нас взагалі в театрі відбувається маса цікавих речей. І маса цікавих вистав. Ну, маса - я називаю, коли багато. Я вважаю, це добре. Різних, суперечливих, прекрасних! Ні, ми знову чомусь хочемо... Ми один одного обмовляємо, доносимо іноді - прямо ось так. І знову хочемо в клітку. У клітку навіщо? "Щоб цензура, давайте!" Не треба, не треба! Господи, що ж ми втрачаємо і самі відмовляємося від завоювань? Що ж ми ілюструємо Федора Михайловича Достоєвського, який казав: "Тільки позбав нас опіки, ми тут же попросив назад". Ну що ж ми? Ну невже він такий геній, що і на нас настукав на тисячу років вперед? Про наше, так би мовити, раболіпство.
Я пропоную: хлопці, нам потрібно чітко висловитися з цього приводу. З приводу цих закриттів, а то ми мовчимо. Чому ми мовчимо весь час? Закривають спектаклі, закривають це... Заборонили "Ісус Христос - суперстар". Господи! "Ні, когось це образило". Так, образить когось, і що?
І церква наша нещасна, яка забула, як її труїли, знищували священиків, зривали хрести і робили овочесховища у наших церквах. Вона починає діяти такими ж методами зараз. Значить, мав рацію Лев Миколайович Толстой, який говорив, що не треба єднатися владі з церквою, інакше вона починає не богу служити, а владу обслуговувати. Що ми у великій мірі спостерігаємо.
І не треба (нерозбірливо), що церква буде обурюватися. Ну нічого! Не треба відразу закривати все. Або, якщо закривають, треба реагувати на це. Нам разом. Ось спробували там щось зробити із Борею Мільграмом у Пермі. Ну, от якось ми встали дибки, багато. І повернули його на місце. Уявляєте? Наша влада зробила крок назад. Здійснюючи дурість, зробила крок назад і виправила цю дурість. Це приголомшливо. Це так рідко і нетипово. Ми зробили це. Разом зібралися і раптом висловилися.
Мені здається, зараз, у дуже важкі часи, дуже небезпечні, дуже страшні; дуже це схоже... Не буду говорити, на що. Але самі розумієте. Нам потрібно разом об'єднатися і дуже виразно давати відсіч цьому.
Як повідомляв "Обозреватель", раніше президент Петро Порошенко назвав поведінку російських окупантів у Криму відновленням сталінської політики проти кримських татар.