УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

12 українських іноземців Олімпіади-2012

12 українських іноземців Олімпіади-2012

Останнім часом процес зміни українськими спортсменами громадянства набув тотального характеру. І причини тут варто шукати не лише в бездарному фінансуванні атлетів-олімпійців впродовж останнього олімпійського циклу. Насправді підстави дуже різні, й навіть на прикладі тих 12-ти українських учасників Олімпіади реальну картину змалювати буде неважко. Однак майже всі ці випадки єднає один спільний знаменник – чи не кожен зі спортсменів прийняв громадянство чужої країни, не втрачаючи свого, українського. І то при умові, що законодавством України подвійне громадянство заборонене. Іншими словами, відтік перспективних атлетів за кордон можна зупинити доволі просто – почавши прискіпливо виконувати існуючі закони. Тоді б 90 відсотків бажаючих прийняти чиєсь підданство сильно задумалися. То ж не жарт – їздити додому, щоразу оформляючи візу й бути в себе в дома гостем. Але наразі таких рішучих кроків ніхто робити не збирається. Вищим органам влади, як то зазвичай буває, не до того, а спортивні чиновники часто ще й непогано наживаються на таких "трансферах".

Перед тим, як перейти власне до олімпійців, додамо, що далеко не всі натуралізовані українці на Олімпіаду потрапили. Скажімо, за бортом Ігор в Лондоні опинилися російські гандболісти з запоріжцями Євгеном Бутком та Сергієм Шельменком у складі. Та ж доля спіткала волейбольні збірні Азербайджану, за яку виступають донеччанка Наталія Маммадова (Сказка) й запоріжанка Лідія Максименко, та Казахстану, де теж представлені корінні представниці Запоріжжя Ольга Дробишевська й Олеся Сафронова. З різних причин не увійшли до заявки російської волейбольної команди харків’янка Катерина Кривець, одеситка Марина Манюк, запоріжанка Анна Макарова та Валерія Гончарова з Запоріжжя. Зрештою, розбазарювання талантів на українській волейбольній ниві – то тема окремої розмови й найближчим часом "Обозреватель" розповість про нові факти злочинної бездіяльності (чи сприяння) керівництва Федерації з цього виду спорту.

Пролетіла мимо олімпійської збірної, прийнявши російське піддантство, вихованка херсонського гандболу Реґіна Шимкуте. А чергова група новітніх азербайджанок опинилася за межами Олімпіади, бо не взяла ліцензій. Це стосується призерки чемпіонату Європи у важкій атлетиці одеситки Юлії Довгаль, а також дворазової чемпіонки континенту з боротьби Надії Семенцової з Донецька.

Втім, перейдемо безпосередньо до чинних олімпійців. Надаємо вам "принт-скріни" профайлів атлетів з офіційного сайту Олімпади-2012. Зокрема для того, щоб вкотре підкреслити, що на вимогу Національного олімпійського комітету України стосовно спотвореної згадки про українські міста росіянами досі ніхто не відреагував.

Марія Стадник (боротьба)

Львів’янка залишила Україну в 2007-му. На той час вона ще відбувала дискваліфікацію, отриману через позитивну допінг-пробу на чемпіонаті Європи-2006, на якому Марія стала чемпіонкою, але згодом медаль у неї відібрали. На азербайджанський варіант Стадник пристала, бо вважала, що вдома її штучно не випускають з тіні олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені (обидві борчині представляють категорію до 48 кг). В підсумку Ірина і Марія стали на Олімпіаді-2008 бронзовими призерками, а на п’єдесталі не подали одна одній руки. Зараз Мерлені не приховує, що повернулася в спорт після народження дитини, аби не дати Стадник здобути олімпійського золота в Лондоні. Марія – чемпіонка світу-2009, чемпіонка Європи-2008 і 2009 років.

Наталія Гончарова (волейбол)

Наталія разом з на рік старшою сестрою Валерією народилися в Сколе Львівської області. Височенний зріст визначив майбутнє дівчат – вони пішли до волейбольної секції. Талановитих волейболісток ще в шкільному віці хотіли бачити в своїх складах усі провідні команди України. Але батько, колишній військовий, жорстко настояв на своєму, залишивши доньок в вищоліговій рівненській "Реґіні", де на той момент працював дуже фаховий наставник Валерій Пархоменко. Зідти сестер запрошували до юніорської збірної України й у 2005-му вони стали чемпіонками Європи. В 2007-му батько організував Наталії і Валерії контракт до московського "Динамо". Певний час дівчата ще приїздили грати за Україну в олімпійській кваліфікації-2008, але згодом прийняли російське громадянство. На початку 2010-го Наталія дебютувала за російську збірну, а через три місяці стала у складі цієї команди чемпіонкою світу.

Валентин Дем’яненко (веслування на каное)

28-річний спортсмен поїхав до Азербайджану в якості чемпіона світу-2005 року на каное-одиночці (200 м). Під азербайджанським прапором Валентин на тій же дистанції став чемпіоном світу і Європи в 2009-му й 2011-му роках. Крім того, на Євро-2011 виграв золото на 500-метрівці. Тепер, виходить, на 200-метрівці Дем'яненко буде суперником українця Юрія Чебана.

Віктор Хряпа (баскетбол)

Киянин виїхав до Росії в 16-річному віці. Він – чемпіон Європи-2007, бронзовий призер Євробаскету-2011 в складі збірної Росії, чемпіон Євроліги-2007/08, шестиразовий чемпіон Росії в складі московського ЦСКА. В сезоні-2009/10 Віктора називали кращим гравцем Євроліги й вводили до складу символічної збірної цього турніру. В останньому чемпіонаті Росії Хряпа з середнім показником 7,0 став кращим за підборами. Звісно, при "живій" збірній США росіяни в Лондоні на золото не претендують, але одну з інших нагород взяти здатнні.

Кароліна Севастьянова (художня гімнастика)

17-річна уродженка Києва, виїхавши до Москви, встигла стати чемпіонкою Першої юнацької Олімпіади в Сінгапурі й виграла в групових вправах золото чемпіонату Європи. Власне, в групі Кароліна виступить й на Іграх в Лондоні. Малоймовірно, що хтось зможе посунути Росію з першої сходинки.

Сергій Безуглий/Максим Прокопенко (веслування на каное)

Ці спортсмени, ставши азербайджанцями, на каное-двійці на дистанції 1000 метрів незмінно поверталися з медалями всіх трьох чемпіонатів світу міжолімпійского періоду. У 2010-му вони стали чемпіонами Європи. З Україною ці хлопці виступали в якості фіналістів Олімпіади в Пекіні.

Тарас Хтей (волейбол)

Уродженець села Забужжя Сокальського району Львівської області виїхав до Росії в 16 років й одразу, одружившись на москвичці, прийняв російське громадянство. Високий патріотизм представника патріотичного галицького краю, що й казати! В збірній своєї нової "родіни" Тарас в 20-річному році став віце-чемпіоном світу-2002, а через два роки виграв бронзу Олімпіади-2004. В 2005-му Хтей разом зі збірною Росії став стрібним призером чемпіонату Європи, а в 2011-му виграв Кубок світу. На клубному рівні Тарас разом з МГТУ став чемпіоном Росії-2000/01, а з "Бєлогор’єм" в 2008/09-му досяг звання володаря Кубка ЄКВ. Виступаючи у складі московського "Динамо", екс-українець в сезоні-2004/05 був визнаний кращим подавальником "Фіналу чотирьох" Євроліги.

Дмитро Мусерський (волейбол)

З рідної Макіївки на Донеччині Дмитро в 14-річному віці, аби осягати спортивні премудрості, перебрався до основного волейбольного центру України – Харкова. Позаймавшись у школі місцевої "Юракадемії", Мусурський, як і десятки інших вихованців харківського волейболу, подався до сусіднього російського Белгорода. Втім, мова зараз не про відлагоджену бізнес-схему від слобожанських тренерів. Вже в 2006-му році Мусерського почали підпускати до основи команди "Бєлогор’є". В сезоні-2008/09 Дмитро разом зі своїм клубом став володарем Кубка ЄКВ, а згодом отримав запрошення від наставника збірної Росії. Не дивно, бо розкидатися хлопцями зі зростом 219 см можуть лише у нас. В 2011-му Мусерський став переможцем Кубка світу й Світової ліги. В 2010-му він був кращим блокувальником "Фіналу шести" Світової ліги, а в 2011-му визнавався кращим подавальником "Фіналу восьми" цього турніру.

Світлана Саєнко (боротьба)

Це один з небагатьох виправданих переїздів українських спортсменів за кордон. Впродовж тривалого часу сумчанка була лідером збірної України в категорії до 72 кг. Вигравши срібло чемпіонату Європи-2004, Саєнко їздила на Олімпіаду в Афіни, де у півфіналі програла майбутній срібній призерці Ґюзель Манюровій, а в сутичці за бронзу поступилася Кійоко Хамаґуті з Японії. В наступному олімпійському циклі Світлана виграла бронзу чемпіонату світу-2005 й двічі була срібною на чемпіонатах Європи 2006-го й 2007 років. Але на Олімпіаду в Пекін Саєнко не поїхала. Бо зупинилася в своєму прогресі, та ще й не прислухалася до порад тренера збірної Володимира Євонова. До Молдови ж сумчанка перебралася після безмедальних чемпіонату світу-2009 й чемпіонату Європи-2010. До того ж стало відомо, що в категорію до 72 кг підіймається з ваги до 67 кг чемпіонка світу-2002, тририразова чемпіонка Європи Катерина Бурмистрова. Відповідно шансів стати першим номером в Україні майже не залишалося. На медаль майбутньої Олімпіади новітня молдованка не претендує.

Ольга Буткевич (боротьба)

Ставши чемпіонкою Європи-2006 серед юніорів, вихованка запорізької боротьби відгукнулася на запрошення тодішнього наставника збірної Великобританії Анатолія Харитонюка й стала підданою Її Величності. В 2011-му Буткевич була бронзовою призеркою чемпіонату Європи в неолімпійській категорії до 59 кг й це її найвище досягнення. На Олімпіаді у вазі до 55 кг реальних шансів виграти медаль в Ольги нема.

Тетяна Базюк (вітрильний спорт)

Олімпійську ліцензію в класі RS:X нині представниця Сочі здобула завдяки 44-му місцю на чемпіонаті світу-2012. В порівнянні з нашою провідною віндсерфінгісткою Ольгою Маслівець Базюк виглядає сірою посередністю. В принципі, переїзд Тетяни до Росії нічого не вартий. Цій спортсменці вже 27 й як заміна для досвідченої Маслівець вона розглядатися не могла.