Спортивный журналист мобилизовался и рассказал, что на самом деле происходит в учебке и ТЦК

Украинский спортивный журналист Андрей Сенькив сообщил, что мобилизован в Вооруженные силы Украины. По словам комментатора и блогера, он получил повестку в очереди за шаурмой.

"Спросили, хочу ли служить в армии. Ответил, что хочу, но не сейчас, потому что в домашних шортах и без телефона. Потому попросил выписать мне повестку. Через 5 минут они вернулись и выписали повестку на 10 июня. То есть после встречи с ТЦК меня не загребли, не упаковали, не избили — я доел шаурму, пошел домой, а потом поиграл в баскетбол. 10 июня ушел в ТЦК", – рассказал Сенькив.

У себя в аккаунте в социальной сети Х (бывшая Twitter) Сенькив рассказал все детали своего путешествий от ТЦК до учебного центра. 10 июня Андрей прошел ВЛК, а 12 получил мобилизационное распоряжение.

Видео дня

Далее приводим текст автора. Стилистика и орфография оригинала сохранены.

"Я зайшов у ТЦК. Капітан сказав: "Всьо ясно, тобі тіки на жирні посади. Оновлять дані й відправлять додому". З впевненістю "Реала" ми з ним урочисто зайшли в кабінет до голови ТЦК. Жінка була злосьна, ніх*я не слухала: "Якшо журналіст, матєматіку знаєш". Будеш в артилерії.

Я попросив час на відношення, та й речі зібрати – до цього я не виляв, ходив всюди кожен день. Але ні – біля мене вже приставили людинку, телефон не забирали й почали оформляти. Жінка принесла речі й ровер. Ну, і всьо – туда, де славнозвісний на Львівщині полігон. Оформили тут по-скорому. Тепер я тут у навчальному центрі.

Більшість з тих, хто тут, – мобілізовані в той же день. З хворобами, але без висновків, в одязі, але тіки в шортах і тапках. Такого щастя, як у мене, з куплю днів ночівлі вдома між ТЦК і ВЛК – більше не бачив.

Найбільший прикол – старики з Борщівщини. Всім – під 60. Вже 2 тижні куролесять Україною. Жоден навчальний центр брати не хоче. Одного нам таки лишили – але зранку *банув тиск 180, то тепер ходе помаліше.

В перший день мене запитали, чи маю вищу освіту і сказали: За*бісь. Це був останній за*бісь. Бо нам голим-босим ночувати в палатці. Холодно *банутися. Спальників не дали. Але друзі вирішили й підвезли сюди. Інші накриваються матрацами.

І ось вже минула доба. Нам не видали форму, спальники і так далі. Нарід в ах*є. Посуду – теж нема, миєм одноразовий. Але то пох*й. З нами ніх*я не говорять. Ми тут самі по собі. Від нєх*й дєлать приказано читать устав. Вголос, шоб всі чули. Ну, і я х*ярю. Вже сторінок 30 *банув.

Є інтернет – о, це ше один за*бісь. Бо кажуть, шо інші й такого не мають. Ну, і найгірше – я бл*ть хтів йти по загальних правилах, без бл*ть "згори попросили перевести в штаб", "*банув случайно бронь", "просто став на облік". І тут я бл*ть надто повірив у систему.

Бо вже звідси попасти, куди тебе справді хочуть і де ти потрібен, тяжко. А система наразі перемелює всіх – і це за*бісь, я хтів то відчути, зуб даю. Що робим? Чекаєм. Наразі головне правило.

Шо не за*бісь – тупо нерозуміння, шо далі, куди далі, шо робимо, який план, яка системність. Всьо від балди. Тіпи, з якими я тут, в ах*є і жмуть руку - *бать, журналюга в загальному потоці. Думали і знали, шо таких не тойво.

Не рішав я, тіпи, честь маю. Дякую за увагу. Але люди тут – чисті як сльоза й прості як двері. Це і є основа нашої армії. Кайфую від них. Курим багато. Так шо десь буду служить – з ВЛК, діагнозом і тойво – порядок. Ждіть десь у тилових).

Ну, і найголовніше. Я не злий на систему, на ТЦК, на шось там ще бл*ть. Я найбільше злий тіки на й*бану русню. Все через неї. А так – ну, 2.5 роки з лютого 2022-го і дотепер я жив цивільне життя. І це НЕЙМОВІРНО. Дякую тим, хто служив весь цей час. Тепер і моя черга".