
Блог | Жизненная потребность в смертельном риске: зачем люди сходят на К2?

"Ненавижу иностранцев. Почему они приезжают в горы и убивают наших родителей?
Эти слова принадлежат восьмилетнему Зехану, отец которого, Джехан, погиб во время восхождения на К2 в августе 2008 года. Мужчина не раз обманывал смерть, но она терпеливо ждала их встречи.
Далее текст на языке оригинала.
Тоді ж загинув ще один житель Шимшала — Карім Мегербан, друг Аманди Падоан. Його смерть стала поштовхом до написання книги "Поховані в небі", яка нещодавно вийшла друком у видавництві "Бородатий Тамарин".
Карім сходив на К2 двічі, повертаючись додому з купою рупій, проте до вершини жодного разу не дійшов. Втретє його найняли французи, Джехана — сінгапурці, а Шахіна, їхнього спільного друга, — серби. Чоловіки були сильними, молодими, досвідченими. Готувалися допомагати один одному на горі. Сподівалися набути слави поміж альпіністів та заробити грошей.
"Мені навіть на думку не спадало, що станеться катастрофа", — розповідатиме згодом уцілілий Шахін.
Непередбачуване погодне вікно, сходження лавин, жахливі бурі, вкриті тріщинами льодовики, круті схили, каменепади, брак кисню — атмосфера К2. Вісімнадцять альпіністів, які 1 серпня 2008 року дісталися вершини Дикої гори, знали це — як і те, що не встигнуть спустися до настання темряви, бо пізно почали сходження. Але свій тріумф вони святкували півтори години, немов випробовуючи терпіння Чогорі. Карім використав майже увесь кисень з балона і ледве реагував на привітання.
Без додаткового кисню організм у кращому разі виснажується, виникає дезорієнтація, плутається свідомість. У гіршому мозок та легені набрякають. У найгіршому починається гострий спазм судин — артерії звужуються, обмежуючи кровопостачання до внутрішніх органів. За три хвилини гострого спазму починають відмирати клітини мозку, серця, легень, нирок, печінки. За двадцять хвилин органи перетворюються на медичні відходи.
Спускаючись із К2, альпіністи рухалися до горловини, але Карім чомусь підіймався високо над нею. 2 серпня о 9:58 ранку на верхівці льодовиків стояв альпініст. Майже напевне, то був Карім. За дев’ять годин потому на снігу залишився слід від падіння.
"Мабуть, він не зміг достатньо розігріти м’язи, перш ніж звестися на ноги, тому зісковзнув і впав, пропоровши тілом пухкий сніг. Перед самим краєм навислого льодовика ця борозна закінчувалась".
Навіщо так ризикувати життям?
Висотні носії або гіди за супровід кожного альпініста отримують щонайменше $1000. Місцеві живуть досить скромно, а коли тобі потрібні гроші, ти покладатимешся на везіння і не вмовлятимеш слабкого іноземця зупинитися.
Іноземні альпіністи теж мають чималий зиск зі сходження. На вершині вони "рекламують" дихальні маски, одяг, спорядження тощо. Інвестиція у розмірі $120 тис. може принести спонсору близько $4,3 млн прибутку та суттєво підвищити впізнаваність бренду.
Насправді навіть ретельна підготовка до сходження на К2 не гарантує успіху. Будь-якої миті може початися каменепад чи зійти лавина. Люди ж однаково намагаються піднятися на Дику гору, щоб увійти в історію, довести свою майстерність, заробити грошей, отримати визнання та вплив.
"Поховані в небі" — це нонфікшн не лише про альпінізм та культуру місцевих жителів (шерпів), а й про прагнення стрибнути вище голови, самовпевненість, життєву потребу в смертельному ризику. Адже подивившись небу у вічі на висоті понад вісім тисяч метрів над рівнем моря, ви, ймовірно, більше не зможете задовольнятися його потилицею.
Автори розповідають у книзі історії альпіністів, які загинули і вижили, відтворюючи найсмертоносніший день на Чогорі. За кілька років роботи над книгою вони сім разів їздили до Непалу, тричі — до Пакистану, взяли понад двісті інтерв’ю та провели безліч відвертих розмов. 2008 року на К2 сходили різні люди з різних країн, маючи різну мотивацію, але ніхто з них точно не планував помирати.