Блог | Жизнь и приключения философа холодной войны

Alexander Apple, Dallas, USA

Цветы под окнами. Конец лета. Вершина красоты. Думать, что скоро сентябрь, осень, зима. А пока что наслаждаемся. Умиротворение теплом и солнцем. Бесценный дар бытия! Неукротимое желание жизни. Такими словами заканчивается книга Виктора Тимошенко "Ветеран холодной войны". Я пролистываю последнюю страницу книги и понимаю, что еще долго буду размышлять над прочитанным, рассматривая сотни фотографий.

Далее текст на языке оригинала.

Кажуть, що коли Твардовський взяв перед сном почитати рукопис "Одного дня Івана Денисовича" Солженіцина, він після прочитання першого десятка сторінок підвівся з ліжка, одягнув костюм і продовжив читання сидячи за столом. І не те, щоб мені захотілося одягнути костюм чи парадний кітель після прочитання книги Віктора Денисовича. Є такий поширений термін: "люди зі складною долею". Набагато рідше, якщо взагалі зустрічається, термін "книги зі складною долею", а саме така доля у цієї багатостраждальної книги. Десять років роботи автора. Закінчувати довелося в період довгого карантину, коли доступ до матеріалів, архівів закритий. Потім були проблеми з обкладинкою, де красуються погони полковника радянської армії. Дехто вважає це порушенням закону про декомунізацію України, і авторові довелося шукати експертів, які змогли погони із зірками відстояти.

Книжка була надрукована і весь тираж лежав у друкарні українського видавництва "Фенікс", у містечку Макарів під Києвом на складі, звідки його треба було забрати наприкінці лютого. Але все змінилося 24 лютого 2022 року, коли склад потрапив під російський артилерійській обстріл. На щастя, тираж цієї книги не постраждав. Тому, тримаючи в руках книгу, можна майже фізично відчути запах пороху. Потім книгу відмовився розміщувати інтернет-магазин Amazon, який з початком війни перестав приймати книги як російською, так і українською мовою. А у "Ветерані" представлені обидві мови...

Я закінчив читання далеко за північ, але сну вже не було. Я вийшов на подвір'я - у знемагаючу спекою техаську ніч, таку саму ніч, яка наприкінці липня буває в українському Поліссі. І спала мені на думку одна нехитра, але досить цікава думка - далеко не кожній людині від народження дана можливість оспівати красу такої ночі, пам'ятати її подих через роки, десятиліття.

Віктору Тимошенку це вдалося. Він написав книгу, яка докорінно відрізняється від класичних мемуарів офіцерів-відставників. Книг, в яких все ясно і зрозуміло: автор розповідає, які всі навколо були в незнанні, і тільки він один (автор) все знав, все "передбачав і радив" недбалим президентам і лідерам країни, як правильно робити політику. Але вони не хотіли його слухати.

Віктор Тимошенко лише мимохідь розповідає про свої зустрічі з Михайлом Горбачовим, Леонідом Кравчуком, Біллом Клінтоном, Борисом Єльциним, Біньяміном Нетаньяху, Леонідом Кучмою – політиками, міністрами, капіталістами, банкірами, артистами, музикантами. І розповідає саме про них, особисто його – Віктора Тимошенка – у цих оповіданнях немає. Як немає у всій книзі та спроби покрасуватися, виділити себе на тлі знакових фігур того часу.

Зате скільки теплих слів я прочитав про чудових земляків автора Полісся, про людей із села Коренівка, про сусідів, які були немов родичі, у далекі 60-ті роки, і про тих, хто живе з ним по сусідству зараз! Де, в яких генеральських мемуарах ви знайдете опис побуту мешканців свого краю, історію району, роздуми про зв,язок минулого та сьогодення?

Некваплива розповідь про овруцького пацана, який пройшов шлях від "воспитона" полкового оркестру до полковника та кандидата філософських наук. Книга має 670 сторінок, та 320 світлин. Віктор був свідком, а потім і учасником багатьох цікавих подій. Наприклад, нещодавно я дивився у YouTube уривки знаменитого чемпіонату світу з футболу 1966 року. Які гравці, яка техніка, які голи! Ейсебіо, Боббі Чарльтон, Хельмут Халлер, Гаррінча... А ось як описує свої дитячі враження від цієї події Тимошенко: "Найцікавіше було під час чемпіонату світу з футболу в 1966 році в Англії. Збірна СРСР дійшла до півфіналу, програвши ФРН. І пристрасті під час матчу: все село збиралося навколо стовпа з репродуктором у центрі села (про телевізори ми й не чули), з "дзвону" мчала скоромовка геніального спортивного коментатора Вадима Синявського: "Говорить Лондон! Починається футбольна зустріч збірних СРСР та ФРН". Цей геній настільки чудово розповідав про те, як футболісти катають по полю м'яч, що ми сидячи на траві, навколо стовпа, репетували як діти, обурювалися чи обіймалися один з одним після забитого голу".

Значну частину книги займають спогади про армійську службу, адже автор пройшов усі щаблі військової ієрархії від рядового до полковника. Якщо ви хочете знайти в мемуарах полковника Тимошенка опис ратних подвигів, ностальгічні спогади "о, був час!", "Бійці поминають минулі дні та битви, де разом рубалися вони", то ви взяли до рук не ту книжку. Книга "Ветеран холодної війни" сповнена самоіронії, роздумів про те, на що було витрачено найкращі роки хлопчика, який мріяв стати музикантом. Тимошенко описує убогий офіцерський побут у далеких гарнізонах, лякаючись того, як країна могла так знущатися з молодих людей. І заради чого? Заради уявної військової могутності? Культурне дозвілля небагатьом поступалося побуту, але автор, принаймні, намагався з усіх сил це дозвілля урізноманітнити. Наприклад, виписуючи з Москви найкращі та дефіцитні літературні журнали.

Деякі документальні моменти книги могли б надихнути своїми сюжетами таких письменників як Станіслав Лем чи братів Стругацьких. Тільки уявіть собі військовий гарнізон у казахському степу, де влітку плюс 40 за Цельсієм, а взимку мінус 40. Військові обслуговують ракети з ядерними боєголовками. Вони постійно під стресом, знаючи, що якщо надійде наказ, то вони повинні будуть припинити життя на Землі. Але і їм після цього не вижити, удар у відповідь прийде всього через кілька хвилин.

"І ось через 20 років після закінчення Холодної війни ці колишні майори та підполковники, котрі стали давно генералами, приїжджають туди, де пройшла їхня молодість. Де вони вершили долі, де за помахом одного руху руки половину Європи від Гамбурга до Гібралтару могло знести за лічені секунди. Приїхали і сфотографувалися, вишикувані в ряд стоять колишні командири і начальники 38-ї ракетної дивізії Державінки в суверенному Казахстані. Генерал-полковник, три генерал-лейтенанти, чотири генерал-майори і багато полковників – усі пенсіонери. Приїхали згадати, ностальгія замучила. Але дивізії немає, СРСР розвалився, ракети вивезені, шахти та командні пункти полків засипані землею, вся інфраструктура містечка-гарнізону перетворилася на згарище, могильник колишніх зусиль цих, безумовно, талановитих, вольових офіцерів та генералів. Який був сенс їхнього життя? Темний рок гіпотетичної ядерної війни вів їх життям. Мікола Аматі залишив після себе скрипки, на яких і зараз грають, на будинки Антоніа Гауді приїжджають дивитися мільйони туристів, музику Бетховена люблять усі народи, рядки Шарля Бодлера шепочуть закохані. А герої моїх спогадів сіяли порожнечу і нічого по собі не залишили. Чорні ангели смерті апокаліпсису".

У книзі Віктора Тимошенка багато філософських роздумів. Але це не думки сільського пенсіонера на пенсії, а глибокі роздуми доцента та кандидата філософських наук. Нехай вас не бентежить показна простота деяких тем: чому не розвивається приватна торгівля в Овручі, проблеми сільського життя в епоху Інтернету, чи гріховна обжерливість. Під усі ці проблемні питання автор підводить наукову базу, закликаючи на допомогу геніїв філософії – Гегеля, Шопенгауера, Ніцше та Канта.

Читача чекає багато яскравих та цікавих сторінок - від армійських байок до досліджень з демографії дореволюційного Полісся. Книжка провела межу під певним періодом життя Віктора Тимошенка. Довоєнним періодом з усіма його проблемами та радощами, яких ще тоді не торкнулися російські бомби. Це було життя до Бучі, Маріуполя, Вінниці. Сьогодні назрів час нової книги про нові реалії нового часу нової України.

Але все одно, якщо ви ще не купили книгу Віктора Тимошенка "Ветеран холодної війни", саме час написати автору, і він вам надішле її поштою.

email: victtim@ukr.net, телефон: +380 97451 10 16.

Я ж можу лише позаздрити тим, хто цю книгу починає читати – у вас попереду багато світлих хвилин читацького щастя.