Видео дня
"Я втратила дiтей, відстань розділяє..." Крик душі заробітчанки зачепив усю Україну
В мережі спричинила бурхливу дискусію сповідь української заробітчанки Марії Чумало зі Львівщини, яка розповідає про те, як тривала відсутність в рідній країні заради забезпеченого майбутнього дітей позбавила її родини.
Обговорення розгорнулось під постом засновника Українського інституту майбутнього Юрія Романенка у Facebook.
Поділившись історією жінки, він зазначив, що, на його думку, виховання дітей вимагає особистої участі, тому, якщо людина не робить цього, то нарікати може лише на саму себе.
"Взагалі, в цій ситуації яскраво видно класичну українську установку "все для дітей", під якою мається на увазі героїчна самопожертва, яку потім чада повинні цінувати. А реальність проста: по-перше, нерозумно зводити життя до одних дітей, оскільки якщо ти сам не цінуєш своє життя, то як діти навчаться цінувати твоє? По-друге, нерозумно очікувати, що діти будуть дивитися на світ і тебе твоїми очима, якщо 10 років вони тебе не бачили і їх світогляд формували інші люди. Тому, дивно, коли батьки очікують зворотного в надії, що гроші можуть компенсувати участь у вихованні", — зазначає Романенко.
Читайте: Сповідь емігрантки: як українка звикала до Туреччини
На його думку, героїня сповіді втратила все, що мала, через те, що обрала для себе в житті неправильну роль рятівниці і не зважилася докорінно змінити власне життя.
Варто зазначити, що у коментарях під постом думки розділилися: одні люди звинувачують її у втраті довіри дітей і у звиканні жити без них, що характерно багатьом трудовим мігрантам (дехто взагалі наголошує на тому, що діти просто виросли, а не відмовилися від матері), а інші вважають Чумало жертвою ситуації.
"Вона кинула дітей. А тепер чекає любові від них", "Діти виросли і у них почалося своє життя. Абсолютно все те ж саме могло б бути, якби залишилася мати в Україні", "Знаю таких заробітчанок, до речі багато. Поживши в Італії, розуміють, що тут жити набагато краще, ніж в Україні, і переконують себе, що тепер треба заробити на навчання дітям, потім на квартиру, потім на онуків. Хтось знаходить собі чоловіка-італійця, мені не сильно їх шкода. Одній такій якось сказала: "Повертайся, ти зі своєю професією знайдеш роботу вдома, і діти скучили". Так ні, не хоче, а на дітей скаржиться, що не радіють її рідкісним появам вдома", "Гроші ніколи не замінять спілкування, довірливі бесіди, поради батьків. В решті решт дитина просто потребує любові і підтримки. А в наш час це не так вже й важко, навіть якщо ви далеко", "Якщо вона так любить сім'ю і б’ється як риба об лід, щоб усім її забезпечити, то чому за ці роки не могла вибратися, щоб відвідати її — не такі вже й дорогі квитки економ-класу, аби хоча б раз на рік або через рік відвідувати родину. А то так ось зайти і дочку не впізнати, бо давно не бачила — якось не віриться в гарячі почуття матері", — зазначають ті, хто критикує заробітчанку.
Читайте: Сповідь емігрантки: як живеться українці в найдорожчому місті світу
"Ти ціну свого батька зрозумієш, коли від сина горя сам скуштуєш", "Скільки суддів. Як могла, так і любила. Любіть своїх дітей краще, якщо можете", — пишуть прихильники позиції жінки.
Нижче наводимо повний текст проникливої сповіді заробітчанки Марії Чумало без змін.
Раніше "Обозреватель" опублікував відверту історію ще однієї заробітчанки з Італії, яка розповіла, як їй вдалося зберегти родину після особистої емігрантської кризи.