Блог | Українці вижили в смертельних обіймах ворожої імперії

Стосовно очікуваних рішень Синоду Вселенського Патріархату існує дві діаметрально протилежні реакції. Одна частина українців впевнена, що Константинополь надав Україні Томос, інша переконана, що до справжнього вручення Томосу ще далеко. Потрібно створити Українську помісну церкву, зрозуміти які приходи увійдуть у нове утворення, обрати голову на спільному Соборі. Тобто, утвердити адресанта - того, кому Вселенський Патріархат вручить грамоту про українську духовну волю. Праві і ті, і інші. Це історична подія, значення якої ще належить осягнути. Чого тільки вартий пункт про визнання незаконною анексії Київської Митрополії Російською Церквою в 1686 році? Він без перебільшення спрямований у майбутнє. Кожна анексія рано чи пізно завершиться і історична справедливість буде відновлена. Для сучасної України, яка зараз б‘ється із загарбником, це послання Вселенського Патриарху одночасно і слова підтримки, і пророцтво, і джерело сили, пише Лариса Волошина для Day.kyiv.ua.

Видео дня

Рішення Синоду - це ще не Томос, але воно відкриває дорогу, на яку українці намагалися ступити багато сторічь. Знявши анафему з Філарета, Константинополь відкрив шлях до автокефалії. Але залишається кілька пасток, які ще спроможна розставити Московія. Перша - це спрямувати гроші та ресурси, щоб підкупити єпископат та почати нескінченну колотнечу навколо імені очільника майбутньої церкви. І друге - спробувати імплементувати своїх "засланих козачків" в нову церковну структуру, щоб позбавити її єдності на зробити вразливою до зовнішніх впливів. Так Москва програла на духовному фронті. Вона вже офіційно втратила Україну. І це означає, що боротьба колишньої імперії буде точитися навколо руйнації та знецінення українських здобутків. Щось на кшталт "не собі, ні людям". І для цього російські стратегії спробують скористатися славнозвісною українською традицією влаштовувати взаємопоборювання в час, коли ворог у воріт.

Читайте: Російські спецслужби спробують усунути Вселенського патріарха

Томас став можливим завдяки неймовірному збігу обставин та умов, які раптово зійшлися в одній точці. Все почалося із зірваного Московією першого за більш ніж тисячу років Всеправославного собору, який мав проходити на Криті у 2016 році. На підготовку цього заходи у Константинополя пішло 55 років. До участі були запрошені представники 14 існуючих православних церков, які мають більш ніж 300 мільйонів представництв по всьому світу. І ось в останню мить, незважаючи на історичне значення події, представники чотирьох церков - Російської, Антіохійської, Грузинської та Болгарської - не приїжджають, чим порушують свою посередню обіцянку. Ба більше, у Московії, відмову від поїздки на Крит пояснили тим, що при відсутності хочаб однієї з 14 помісних церков, підготовлений Вселенським Патриархатом собор втрачає статус Всеправославного, а його рішення не бути обов‘язковими до виконання.

Класична тактика - влаштувати провокацію і звинуватити у ній жертву. Що мав робити Варфоломій і відповідь на очевидні спроби Москви підірвати авторитет Константинопольського престолу та зробити Москву центром світового православ‘я? Те що і було зроблено. Згадати історію утворення цієї церкви Сталіним у 1943 році без всяких Томосів, об‘єднавчих соборів на рад церков та спробувати обмежити претензії РПЦ на статус "Третього Риму".

В питанні надання Томосу Україні Вселенський престол захищав не Україну. Він боровся за себе. І тут ми підходимо до умов, без яких ця боротьба не обернулася в залишку незалежністю та самостійністю української церкви. Перша - це український народ, який Москві так і не вдалося асимілювати та перетворити на малоросів. Це ключова умова. Саме тому анексію країн Балтії припинено, а Кьонігсбергу - ні. Українці вижили в смертельних обіймах ворожої імперії. Кожне покоління українців народжувало героїв, митців, мислителів, які прагнули відтворення української державності, появи української нації, які нагадували українцям про славетні сторінки історії і велич, яка була вкрадена загарбником. Питання своєї церкви поставало кожен раз, варто було уважніше придивитися до власної історії. "Як це російська попівня є материнською церквою для України?", "Коли хрестилася Свята Русь, Московію навіть ведмеді з офіційними візитами не відвідували". Ці люди не давали приспати нашу колективну пам‘ять. Вони йшли на смерть та в табори тільки задля того, щоб Україна не втратила себе, не забула про свою справжню історію та духовну сутність. Сьогодні ми маємо бути вдячними їм. Це їх день. Кожного, хто без надії сподівався, що його власна праця та жертва, колись проросте в Україні паростками свободи.

Читайте: Він бачив майбутнє України

І друга умова - це влада. Після Майдану 2014 року в Україні встановилася саме українська влада. Так, заражена агентами впливу і зросійщена, так корумпована та по-пострадянські дивакувата. Але вона була спроможна на звернення до Вселенського Патріарху, в час коли між Константинополем та Москвою почався двобій за право бути центром православного світу. Від офіційного Києва були потрібні дипломатичні зусилля, потрібен був сигнал, що Україна готова відійти від Москви. Якби при владі залишався Янукович, або інші "примирителі", ми б зараз чули промовки про те, що не варто розхитувати човна, що держава не втручається у справи церкви, що треба зважати на думку Півдня і Сходу. Так вже сталося, що діюча влада виявилися спроможною поставити питання заснування єдиної української помісної церкви на державний рівень. Багато кому, хотілося б обійти усвідомлення цього факту. Мовляв, для владців Томас став вдалим піаром перед виборами, або що однієї народної мрії про свою церкву було б досить, щоб ідея втілилася в життя. Але це не так. Все це омана, щоб змусити українців нехтувати важливим чином власного виживання - наявністю своєї власної держави, як ще однієї перемоги останніх часів.

Без єднання всіх складових у історичний час не буде перемоги, не було б цих історичних зрушень. Тільки єдність всіх ключових факторів та Божа воля зробили вчорашнє рішення Синоду Вселенського Патріархату можливим. Чітко визначена ціль, правильно обраний час і єдність суспільства та влади за для досягнення мети. Україні потрібна єдність українського духу. Насправді це єдине, що може звільнити українську землю та душу від ворожої присутності. Томас, а особливо те як і завдяки чому він став можливим - це алгоритм перемоги, здобути яку випало на нашу з вами долю.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...