Блог | Розвиток психіатрії в Україні чи заплановане марнотратство?

Брифінг Генерального прокурора України Ю. Луценко стосовано проблем на митниці викликав зацікавленість засобів масової інформації та зворотню реакцію керівництва службою. Лист Генеральної прокуратури України до Міністерства охорони здоров’я України стосовно колапсу всієї державної системи застосування примусових заходів медичного характеру пацієнтам з вадами психічного здоров’я в Україні ніби ніхто й не помітив… А дуже цікавим було б почути відповідь в.о. Міністра! На цю відповідь розраховувала вся психіатрична спільнота в Україні. Сам Ю. Луценко на сторінці в фейсбуці написав, що він не тільки чує, ще й діє з приводу колапсу, який стався. Зараз ми розуміємо, якщо б Генеральний прокурор озвучив проблему в засобах масової інформації чи за трибуною в сесійній залі Верховної Ради, можна б було очікувати на відповідь. Офіційні запити та листування сьогодні не є дієвимими для вирішення важливих питань.

Читайте: Реабілітація залежних від психоактивних речовин

В листі Генеральний прокурор України порушує питання про скасування наказу МОЗ України від 20.03.2018 № 516 "Про затвердження спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги", тому, що усупереч вимогам ст. 94 Кримінального кодексу України, ст. 19 Закону України "Про психіатричну допомогу", цей наказ скасовує існуючу систему та алгоритм надання допомоги пацієнтам з вадами психічного здоров’я в Україні, які скоїли злочин, а саме, Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України", також 12 відділень з посиленим наглядом обласних психіатричних лікарень із закріпленим розподілом територій обслуговування та договірно-фінансовими відносинами між регіонами на утримання цих відділень і крім того, надання допомоги із звичайним наглядом в комунальних психіатричних лікарнях за місцем проживання або реєстрації даних пацієнтів в усіх регіонах України. Хочу звернути увагу на одномиттєвість процесу ліквідації раніше існуючої системи без перехідного періоду, що порушило права пацієнтів та персоналу лікарень і є показником відсутності професіоналізму та державного мислення та підходу.

Читайте: Психологічна реабілітація АТОвців: відсутність рішення - втрачені долі людей

Альтернативної системи не запропоновано!!! Новий наказ безпідставно визначає 6 спеціальних закладів для надання психіатричної допомоги даним пацієнтам, а саме, Волинська обласна психіатрична лікарня № 2; Комунальний заклад "Гейківська психоневрологічна лікарня" Дніпропетровської обласної ради"; Обласна психіатрична лікарня № 2 (Івано-Франківська область); Київська міська психоневрологічна лікарня № 3; Миколаївська обласна психіатрична лікарня № 2; Комунальний заклад "Обласний наркологічний диспансер" (Сумська область). Всі ці лікарні, на підставі нового наказу МОЗ України від 20.03.2018 № 516 "Про затвердження спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги", мали надавати усі види стаціонарних режимів нагляду в кожній лікарні: суворий, посилений та звичайний. Іншими словами, в Україні визначені 6 судових лікарень, які б мали бути повністю перетворені для надання психіатричної допомоги пацієнтам з вадами психічного здоров’ я, які скоїли злочин.

Читайте: Реабілітація атовців: давайте дамо відповідь на 5 основних питань

Створення судових лікарень в Україні – це стратегічно правильне рішення, яке базується на європейському досвіді, але чомусь відсутнє в Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів Українивід 27 грудня 2017 р. № 1018-р (зазначено тільки “охорона психічного здоров’я осіб, що перебувають у конфлікті із законом”) та не було жодного обговорення розвитку судової психіатрії в Україні на двох національних консультаціях, проведених Міністерством охорони здоров’я України за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’ я.

Чому саме 6 закладів, а не 8 чи 10, або 14? Чому саме ці заклади та саме в цих регіонах? Відсутні, як обґрунтування даного рішення, так і державна позиція та державне вирішення проблемного питання. Беззаперечно, це некомпетентне та непрофесійне, а також неузгоджене з професійною спільнотою рішення людини, яка взяла на себе відповідальність в період тимчасової вседозволеності.

Читайте: Як Рада впливає на фізичне та психічне здоров’я депутатів

Даний наказ має серйозні корупційні ризики. Не існує обґрунтованого вибору 6 регіонів України та 6 лікарень для концентрації всіх стаціонарних видів надання допомоги пацієнтам з вадами психічного здоров’я в Україні, які скоїли злочин. Відсутні розрахунки необхідної для кожного регіону потужності даних закладів, обґрунтування здатності визначених закладів забезпечити необхідні обсяги надання допомоги, відсутні розрахунки матеріально-технічного забезпечення та обладнання, аналіз кадрового потенціалу та його навчання й перепідготовка для роботи з особливим контингентом хворих, терміни перебудови закладів до визначених вимог, джерела фінансування для переобладнання закладів та забезпечення передбачених законодавством правил безпеки, тощо.

Не існує також типового статуту, структури, табеля оснащення, порядку розподілу та направлення пацієнтів. Відсутній конче необхіднийперехідний період від минулої системи до затвердженої. Визначені наказом 6 закладів неспроможні прийняти на лікування пацієнтів. Лікарні, в яких застосовувалися примусові заходи, залишилися поза межами правового поля, що вже призвело до порушення прав пацієнтів зможливими численними порушеннями прав медичних працівників, у зв’язку зі змінами умов праці та без затвердженого порядку взаємодії Міністерств та відомств (Міністерства охорони здоров’я, Міністерства внутрішніх справ, національної поліції, Генеральної Прокуратури, тощо), як на перехідному етапі, так і при подальшій роботі.

Хочу звернути увагу читачив, що перший з приводу цього питання наказ МОЗ України від 31.08.2017 №992 "Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2017р за №1408/31276, розглядається сьогодні в суді у зв’язку з неможливістю виконання його деяких положень та такий, що потребує суттєвих змін.

В середньому в Україні щорічно проходять лікування 1600 пацієнтів, які мають психічні розлади та скоїли злочин. Близько 600-700 таких осіб лікувалися в Державному закладі "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України". Середній термін перебування пацієнтів раніше складав до 12 років, зараз зменшений до 8 років. Близько 350-400 пацієнтів щорічно отримували лікування в 12 відділеннях з посиленим наглядом в обласних психіатричних лікарнях в 12 регіонах України (середній термін перебування до 4 років) і решта проходили лікування на звичайному режимі лікування в комунальних психіатричних лікарнях за місцем проживання або реєстрації (середній термін перебування до 1,5 років). В середньому пацієнт отримував лікування протягом 14 років. Звичайно, є випадки, коли пацієнти значно триваліше лікувалися або значно коротший термін перебували на стаціонарному нагляді психіатрів. Остаточно рішення завжди приймає суд.

Безумовно, проведення реформи психіатрії в Україні є вкрай необхідним, але не шляхом таємного від професійної спільноти підписання клаптика папірця, який повністю відмінив існуючу систему та необґрунтовано визначив 6 психіатричних лікарень, які б мали стати СУДОВИМИ!

Невпевнена, що в.о. Міністра бачила лист Генеральниого прокурора України і до кінця розуміє ситуацію, що склалася, але реакція з боку МОЗ України була миттєвою у вигляді видання іншого наказу від 05.07.2018 № 1267 “Про внесення змін до Переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги”, де зазначені зміни до наказу МОЗ № 516 від 20.03.2018 та доповнено Перелік спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги до 14 спеціальних закладів! Знов виникає логічне питання, чому саме 14 закладів, а не 8 чи 10, або 6? Чому саме ці заклади і чому тепер вже в 14 регіонах, а не в 6? Відповіді знов не існує…

Одномиттєвє скасування одного наказу і видання іншого, гіршого за попередній підкреслює абсурдність ситуації та підтверджує відсутність в МОЗ України бачення тактичних кроків на шляху реформування психіатрії. Складається враження, що зміни такої важливої та соціально-гострої системи, як примусові заходи медичного характеру в Україні, є іграшкою в руках вередливої дитини!

Враховуючи, що 14 визначених лікарень мають ліжковий фонд потужністю майже 8000 психіатричних ліжок, а відповідних пацієнтів лише 1600, постає багато питань… Що робити з “зайвими” 6400 психіатричними ліжками й медичним та обслуговуючим персоналом даних лікарень? І тут виникає дуже цікава ситуація! Невже МОЗ України водночас миттєво змінює свою таємну від української спільноти Концепцію розвитку судової психіатрії в Україні та відмовляється від створення СУДОВИХ психіатричних лікарень? Тепер вже мають бути водночас миттєво створені 14 відділень (а не 6 судових лікарень!) в 14 регіонах для лікування пацієнтів з вадами психічного здоров’я, які скоїли злочин. Одне зрозуміло, “закрили питання”, порушене в листі Генерального прокурора України Ю. Луценко, а саме, змінили наказ від 20.03.2018 № 516 "Про затвердження спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги". Мислення конкретне, висновок не відповідає посиланню. Чиновники МОЗ України миттєво "захистили" свою непрофесійність та некомпетентність новим, ще гіршим за попередній наказом, повернувшись на 180 градусів від зазначеного напрямку "своєї ж реформи". Але і цей наказ не відповідає положенням Закону України "Про психіатричну допомогу", де в ст. 19 йдеться мова, що примусові заходи медичного характеру пацієнти мають отримувати за місцем мешкання. Що робити пацієнтам з 11 регіонів, які не зазначені в остаточній версії наказу? І головне питання! Де держава буде знаходити кошти на ці непрофесійні рішення, що постійно змінюють вектор напрямку реформи психіатричної системи країни?

Не зрозуміло, чому “страшилки” про скоєння злочинів особами з вадами психічного здоров’я, як в нашій країні, так і в інших державах, із задоволенням смакують українські засоби масової інформації, а тут повне ігнорування ситуації колапсу всієї державної системи застосування примусових заходів медичного характеру пацієнтам з вадами психічного здоров’я в Україні. А поки що, з метою профілактики можливих невідворотніх ситуацій, головні лікарі психіатричних закладів, і тих, що визнані наказом МОЗ України спеціальними, і тих, що втратили свої повноваження лікувати визначений контингент пацієнтів, відвідують судові засідання, пишуть чисельні листи до МОЗ України та Генеральної й обласних прокуратур, намагаючись привернути увагу до ситуації, що склалася.

Таким чином вся ця гойдалка з наказами МОЗ України протягом 2018 року, що відбувається на догоду амбіціям однієї людини, до речі, що не є співробітником МОЗ, позбавляє багатьох можливостей наших пацієнтів, які не вчинили насильницькі злочини (а таких пацієнтів значна більшість), явно усвідомлено створюються темні куточки корупційних можливостей та планується витратити величезні кошти українських платників податків не на поліпшення ситуації в психіатричних стаціонарах (в умовах відсутності фінансів), а на виконання примхи одного, навіть нечиновника, що прагне дістатися до реальної влади. Тільки одне питання: чи знає наш Прем'єр-Міністр, на що готується МОЗ України витрачати гроші платників податків?

А може, все ж таки, разом з українською психіатричною спільнотою вперше за два роки проаналізуємо ситуацію, яка склалася в Україні сьогодні, та приймемо виважене професійне рішення.