Блог | Помешанная страна: россияне устроили блог-туры в уничтоженные ими украинские города
Часто вижу, как люди спрашивают, когда война закончится. Почему-то окончание войны многие связывают с выходом ВСУ на наши границы, со смертью путина, с свержением режима, с тем, что россияне перестанут стрелять и начнут налаживать свою жизнь без вмешательства в нашу. Наверняка эти иллюзии связаны с тем, что люди не до конца поняли эту войну. Эта война, это не только один путин, это миллионы россиян, мечты которых исполнил тот же путин
Далее текст на языке оригинала.
Це не нація, а народонаселення, яке мріє тільки про знищення навколишнього світу, живе заздрістю та жадобою, в них є єдина національна ідея - це насилля, як по відношенню до себе, так й по відношенню будь якого народу, країни чи нації. Якщо б росія окупувала Україну, наступними б були Польща, країни Балтії, Німеччина та інші країни.
Росія це сучасний фашизм-рашизм, й дійсно потрібен міжнародний трибунал, що б це визнати.
Це страшна ідеологія, рашизм, яка увібрала в себе все, що тільки було антилюдяного у комунізмі та фашизмі.
Ця ідеологія об’єднує мільйони громадян росії не тільки тих, хто живе на росії, а й розкиданих по усьому світові.
Це ідеологія расизму, шовінізму, антисемітизму, гендерної нерівності. Росіяни — це акумуляція фобій та ненависті, жаги до насилля й їм дійсно байдуже, кого вбивати, ґвалтувати, грабувати.
Десятками років, чи навіть століть, на росії вбивали інтелігенцію, розумних та людяних й тим самим запустили страшну селекцію, яка призвела до зрощення рашиста, абсолютно аморальної людини, яка навіть не розуміє, що таке закони людяності та моралі.
Тому вихід ЗСУ на наші кордони 1991 року, ні смерть путіна, ні зміна путіна на пригожина, шойгу, герасімова чи якогось іншого політика не змінить 140 мільйонів росіян, бо їм подобається вбивати, їм подобається ґвалтувати, вони насолоджуються смертю та стражданнями, а ще, звісно, отримують колосальну насолоду, якщо їм вдається щось намародерити.
Політика путіна, це просто виконання мрії критичної більшості росіян, задовольняння їх потреб. Розумієте? Потреб. Як дихати, їсти, пити. Але це нормальні потреби людини. Для росіян, чи гомо-советікусів, потреби в іншому — знищувати. Можливо саме тому, увесь шлях срср — це шлях крові та масового знищення людей.
Для багатьох росіян, війна — це просто бізнес, можливість заробити гроші, віддати борги, погасити кредити, привезти з війни щось цінне, що він не може купити на росії.
Росіяни не питають, чому така багата країна, яка має нафту, газ, золото, має критичну більшість людей, які не мають ні туалету, ні ванної кімнати, ні інтернету, ні машин, у них навіть похорон у кредит.
У 2014-му ми на Донбасі були шоковані тим, що росіяни відкрито говорили про те, що війна та розграбування України, єдина для них можливість пожити гарно, поїсти гарно. Більша частина росіян не має можливості їсти такі смаколики, які їдять українці, не через брак продуктів, а через те, що вони неякісні, бо виготовлення продукції на росії йде по принципу "свиня все з’їсть", крадуть на усіх етапах, неповага до людини, яку отримали у спадщину росіяни від срсрс, це неповага й тому числі й до своєї країни та самих себе.
Якщо поглянути на те, як на росії відносяться до своїх воїнів, армії, то стає зрозумілим, як вони відносяться до людей. Хоча, армія та воїни росії й є люди, то ми виходимо до того, про що почали розмову: на росії народ не може жити по загально людяним законам моралі, суспільства. Вони ненавидять один одного й усе, що трапляється на їх шляху.
Як це могло статися, спитаєте ви. Для цього мені треба розповісти вам історію московії, десь з її народження. Але то довго. Прочитайте історію срср, де люди писали доноси, де був геноцид українців, чечен, грузин, євреїв, дагестанців…
Росіяни чомусь вирішили, що вони є найвищою расою, яка має право вирішувати кому жити. Але при цьому, вони нещадно винищували самих росіян й руських.
Це ось той самий парадокс, але це вже не змінити, це вже код та ген росіян. Тому росія прямує до знищення, й знищать її не ілюзорні вороги, яких навигадували навколо себе росіяни, а вони самі.
Знаєте, це страшні слова, але ця війна вона була потрібна. Нам, світу. Нам, бо серед українців теж було й є багато людей, які досі не вірять в аморальність, антилюдяність росіян. Ще лунає "брати", ще лунає "нас посварили", ще українці шукають винних у війні не серед росіян, а серед світу чи навіть серед себе.
Скільки снарядів ще має впасти на голови українців, щоб в кожній хаті знали: нас вбивала, вбиває й буде вбивати росія, аж поки ми її не зупинимо. Скільки крові має пролитися й скільки плачу має пролунати, щоб люди зрозуміли: росія це ворог, підступний, злий й винахідливий.
Це війна світоглядів, війна культури й безкультур’я, війна моралі та аморальності, людяності та антилюдяності.
З 2014-року я багато писала саме про обліко-морале росіян. Звісно ж й про обліко-морале тих, хто став на їх сторону, став фундаментом, армією й живленням руського миру, тобто про колаборантів.
Але, як не крути, це все ж ті самі гомо-совєтікуси з нарративами "забрать й поделить", зі знищеною мораллю та знищеними людськими чеснотами.
На цей час світ побачив справжнє обличчя росії. Так, саме справжне, бо ж у свою рекламу, у маски, які були навішані на росію, вкладалося дуже багато коштів, щоб світ довірливо встав поруч, не боявся, простяг руку.
З росією торгували, домовлялися, укладали угоди, посміхалися, відкривали двері, навіть не замислюючись про наслідки.
Ця війна відкрила справжнє обличчя росії й світ жахнувся.
Знаєте, у 2014-му році, я теж вважала, що не може бути ціла країна схибнута та жорстока. Але чим більше мій край знищувала окупація, чим більше росіян я бачила у своїх містах, тим ширше відкривалися очі.
Нажаль. Цей досвід є тільки у тих, кого обпалила війна. Тих, хто пережив обстріли, окупацію, втратив рідних. Ще багато людей просто не вірять у неймовірну жорстокість та цинічність росіян та мріють про те, що з ними можна про щось домовитися.
Коли я написала статтю-розслідування про те, з якою метою їдуть росіяни на Донбас, люди мені заперечили – "ні, не може такого бути, так люди себе не поводять, ви все вигадуєте". Я не стала сперечатися, я знала правду, мені було досить. Я знала іншу правду, що війна не закінчиться до тих пір, поки в Україні чи світі буде хоч одна людина, що буде вірити в чесність та моральність росії.
Їхали, щоб вкрасти, щоб втішитися зґвалтуванням. Їхали любителі комп’ютерних військових ігор, щоб постріляти по-справжньому, їхали маніяки та педофіли, їхали на екскурсії, щоб зробити красиві фото на фоні тисяч смертей та знищених міст.
Їхали й їдуть, бо 9 років війни я невтомно пишу про різні ситуації, різних героїв соціальних історій, але вони усі тотожні, пов’язані одним, це громадяни росії, які їдуть на війну в Україну, щоб вбити, вкрасти, зґвалтувати, покращити свій стан за рахунок знищення України, похизуватися на фото.
Для них війна, це гра, селфі, пригода, заробіток, здійснення їх мрій.
Так, шановні читачі. Це сюр. Адже ми цивілізація? Суспільство? Високі матерії? Філософія? Політика? Угоди? Ах, лишіть! Для кисейних панянок та "віконтів" у метеликах. Війна!
Війна йде не особисто з містером Пу, з величезною країною, суспільством, яке втратило мораль, честь та совість.
Мешканці росії, люмпен, заздрісний та хтивий, а також богаті нуворіші, які створили своє багатство з того, що обкрадали цей самий люмпен, люди без грошей та люди з пружними гаманцями пітерці і москвичі, правнуки катів, втягнули ніздрями бадьорий і знайомий їм запах крові, і потяглися "грати у війну" підтримуючи грошима, голосами, політику, бо це їх суть, їх мрії виконував містер пу.
Так, вони їдуть на Донбас. Росіяни їдуть у зону АТО не лише воювати, проти "бандер", фашистів" та "карателів", вигаданих ними самими. Їдуть "туристи", "сталкери". Хтось постріляти по мішенях. Хто пограти у "танчики" чи "контр-страйк". Ті, хто слабкіший, їдуть просто подивитися на зруйновані міста. Насолодитися болем, страхом і самоствердитися, подавши дитині цукерку чи хлібець бабусі. Є екстрім-тури. Цих везуть у зону обстрілу та спеціально для них влаштовують пальбу. Коли по нашим позиціями, а коли й просто по містах чи селищах. "Екскурсоводи" потім діляться враженнями та кількістю екскурсантів, які потребують душі. Екскурсоводи підкреслюють, що росіянам дуже подобаються страшні історії. "Тут карателі розчленовували людей і пакували в банки", "під цим деревом зґвалтували", "в цей будинок потрапила бомба карників у той момент, коли мирно спали діти"… "Екскурсоводи" не шкодують фарб. Смерть тепер у тренді.
Правнуки тих, хто депортував кримськотатарський народ і зайняв їхні будинки, повернулися до рідної, кривавої гавані.
Правнуки тих, хто влаштував геноцид українського народу, приїхали стріляти по живим мішенями Донбасу.
А праведники не мають спадкоємців. Ну, не дають праведники потомства. Не встигають.
Цитата: "Бізнес на війні відкрили під час кризи жителі Ростовської області. Любителям екстриму почали пропонувати екскурсії місцями боїв на території невизнаної "ЛНР". Охочих відвідати гарячу точку недавнього минулого багато, їхня географія велика – від Москви до Єкатеринбурга. Крім грошей за вояж – він коштує п’ять-вісім тисяч рублів – клієнту потрібна частка авантюризму та міцні нерви, оскільки на територіях ополчення ще неспокійно, розповів газеті "ПІК" один із "екскурсоводів", який проживає в Кам’янську-Шахтинському. "Кордон долається, як правило, без проблем, – розповідає Андрій. – Група маленька – від однієї до трьох осіб. Клопіту так менше, та й у машину більше не влізе. Гід – я сам. Екскурсія – з наростанням адреналіну: спочатку можуть бути околиці Луганська, потім дорога на Алчевськ, Новосвітлівка. Розповідаю, що я знаю. Наприклад, є місце, де "укри" загнали людей до церкви, а самі пішли грабувати дома. Потім обстрілювали церкву. Моторошне видовище. У самого морозу по шкірі, коли це уявляю".
Запити клієнтів, розповідає Андрій, різні. Хтось просить оглянути безпосередньо місця боїв, хтось прагне до Луганська подивитися, як місто приходить до тями, а хтось хоче відвідати селище Новосвітлівку. Тут, пояснює екскурсовод, все залишилося незайманим після боїв – руїни будівель та спалена техніка, селище не відновлювали. Щоправда, подорожі суворо обмежені за часом – о 22:00 починається комендантська година, і тим часом краще вже повернутися на КПП. Скільки у нього конкурентів, співрозмовник журналістів оцінити не зміг, зазначивши, що такі подорожі намагаються не афішувати, хоча чимось протизаконним це не є.
"У моїх клієнтів є потяг до жахів, і я задовольняю її", – резюмував Андрій.
Це я описала туризм та події з 2014 по 2021 рік. Як ви думаєте, щось змінилося? – ні, звісно що ні.
Знову російські пабліки забиті рекламою "дешевая жизнь в лнр и днр", "свободные женщины лнр и днр", "экскурсии по войне", "красиве фото на фоне заброшенок".
Росіяни їдуть робити гламурні фото у знищені ними міста, на трупах, на могилах вбитих українців. Чи є у росіян моральне дно? — я вважаю, що немає. Вони навіть обурюються, не розуміють, за що ми їх ненавидимо та пишемо обурені коменти, мовляв, що ж тут такого, вони просто роблять селфі, там же не валяються трупи.
Знаєте, не одноразово спостерігаю, як у соцмережах росії постять фото з місц ДТП, аварій, загибелі людей, це ж наскільки цинічним й ницим треба бути, щоб стояти та фільмувати цей жах, щоб хайпонути у соцмережах.
У Ростові чоловік після ДТП 6 годин лежав біля дороги й конав, бо йому ніхто не допоміг, зато усі зробили фото.
У Твері на коляску з дитиною впала з даху льодянка, вбила дитину, мати кричить про допомогу, а усі стоять, фільмують.
Знову ж у тому ж Ростові по вулицях лежать "бесхозные люди", тільки вдумайтесь, як вони їх називають, а люди йдуть й фільмують лише для того, щоб виразити своє "фі", таким неподобством.
Чи ось, їх армія, на росії не може навіть дружина гіркіна зібрати гроші для допомоги, усі її потуги — а читачі гіркіна, це екс-військові, та ті, що на росії називають себе елітами — призвели до зібрання грошей на 100 пар трусів та носків.
Тому, коли росія почне гинути, ми дізнаємося з фото їх соцмереж. Росіяни будуть фільмувати погроми та вбивства, різанини та пограбування магазинів, поки буде з чого, бо ж й їх пограбують. Бо оте, чим є росія, воно не може існувати у світі. Це вже труп, який розкладається. Але, ми маємо співчуття до загибелі тварини, ми плачемо над загибеллю незнайомих нам людей, бо ми люди й українці. До трупу росії є тільки огида, бо це не тварина, не людина, це щось страшне, зібране з решток трупів срср та рейха.
Видання, що написало про фото росіян на "классных заброшках", змінило заголовок, та пояснило, що мало намір не рекламувати це, а навпаки, написати, як це негарно, робити це культурою фотографії.
Якщо чесно, байдуже, ми вже побачили те, що хотіли. Їдуть, хизуються фото, не розуміють причин та наслідків.
Тому, коли люди починають питати "коли скінчиться війна" або проговорювати ілюзії стосовно "ось-ось", я питаю, чи хтось з мобілізованих на росії, знаючи, що він їде вбивати українців, був проти, чи не купував сам снаряду, чи не мріяв щось привести цікаве у подарунок родині…
Ось бачите. От вам відповідь.
Коли путін зазнав поразку у "сво" та не отримав бажаний та обіцяний йому бліцкриг "Киев за три дня" він, як й його зграя у кремлі, боялися проводити мобілізацію, бо боялися втратити владу через заворушення. Саме тому отримав стільки влади пригожин "вагнер" та саме тому було оголошено вербування по тюрмах засуджених. Але, путін помилився у своєму народові. Мобілізація отримала велику підтримку на росії.
Якась кількість втекла, але це крапля у морі, це менше 10% від загальної маси. Вони втекли не тому, що не підтримують війну, підтримують. Просто вони готові підтримувати грошима, селфі, дописами, голосуванням, але самим їхати на війну страшно.
Усі інші мобілізовані росіяни згуртовано, знаючи про втрати, знаючи, що вже на росії немає "другої армії", знаючи про те, скільки повертається у пакетиках, а скільки взагалі щезає, все одно йдуть, бо це їх мрія, вбити, вкрасти, може пощастить та не вб,ють.
Тому, війна має закінчитися нашою Перемогою, військовим трибуналом не тільки над політичної верхівкою росії, а й визнанням усіх росіян винними у війні, злочинцями, визнання рашизму, тоталітарною небезпечною для світу ідеологією й встановленням повного військового контролю над росією, як це було зроблено після Другої світової над Німеччиною.
А потім потрібен тривалий процес пояснення, "что такое хорошо, а что такое плохо" для людей. що втратили моральні орієнтири.
