Сергей Громенко
Сергей Громенко
Крымский историк, публицист

Блог | Сергей Громенко: Почему Россия проиграла, а Украина выиграла?

Почему Россия проиграла, а Украина выиграла?

С 2017 года я неоднократно говорил и писал, что большой войны между Украиной и Россией не будет. 200-тысячной вражеской армии явно недостаточно, чтобы завоевать нас, вторжение закончится поражением, Путин это понимает и просто блефует.

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Однак я недооцінив ступінь безумства і необізнаності Кремля й тому помилився – повномасштабна війна почалася. Але наша перемога уже стала очевидною – в цьому я виявився правий. Гадаю, настав час зробити роботу над власними помилками, а заодно – спробувати задати концептуальну рамку осмислення цієї війни на майбутнє.

Російсько-українська війна за визначенням передбачає наявність щонайменше трьох феноменів: "Росії", "України" та "війни". В нашому конкретному випадку до них додається феномен "світу" (чи, може, варто говорити про "світи" у множині?).

Роз’яснення феномену війни – це осмислення двох питань: чому ця війна взагалі почалася (тобто чому Росія напала на Україну?) та чому Україна перемогла?

Відповідь на перше містить вилку інших двох питань – чому Росія напала взагалі та чому Росія напала саме зараз? Не сильно помилюся, якщо твердитиму, що російська агресія "взагалі" обумовлена тим, що ця країна – імперія. Імперіалізм майже завжди призводить до війни, тому що імперії в принципі побудовані на силі, тож насильство вважається в них прийнятним і ефективним інструментом політики.

У нашому випадку Росія (і уряд, і народ) може розглядати Україну як бунтівну периферію, за володіння якою вже велися війни у минулому. Отже, теперішня російсько-українська війна визначена ефектом колії попередніх війн Росії загалом та зіткнень з Україною зокрема упродовж багатьох століть. І це підводить нас до низки справді фундаментальних питань про природу Росії – чому і як вона стала імперією та чому досі збереглася, хоча імперіалістична доба наче давно минула?

Почему Россия проиграла, а Украина выиграла?

Напад "саме зараз" змушує замислитися над тим, чому Путін врешті-решт віддав такий наказ? Пошук відповіді означатиме аналіз особистості російського правителя (спробу зазирнути йому в голову для оцінки суб’єктивних факторів) та аналіз поточної ситуації в Росії, яка уможливила цю агресію (огляд об’єктивних факторів).

Грубо прикинувши, можна відповісти, що на рішення Путіна вплинули його антидемократизм (досвід чекіста наприкінці 80-х: "вшита" в КГБ зневага до людей і травма розпаду системи) та кримінальні звички (хтозна, що там з ним було на ленінградських вулицях в юності, але життя в "бандитському Петербурзі" у 90-х накладає свій відбиток). Жодних сумнівів, що він від початку вважав вербовку (підкуп, компромат) і насильство найкращими способами досягнення мети, і ставши на чолі держави, реалізував раніше набуті звички. Також не можна оминути путінську українофобську ідею про "єдиний народ" та "несправжню Україну". І, нарешті, мають значення конспірологічні уявлення Путіна про устрій світу загалом та новітню історію України зокрема – "наколоті апельсини" 2004 року та "тістечка Нуланд" 2013-го. Тож жодне осмислення цієї війни неможливе без аналізу особистості російського лідера.

Але при цьому я далекий від думки, що Путін "еволюціонував" від корупціонера до убивці – він завжди був таким, просто Росія не завжди надавалася до втілення його планів. І це підводить нас до пошуку об’єктивних причин нинішньої війни – як Путін прийшов до влади і чому російське суспільство терпить його уже два десятиліття, як Росія перейшла від "гібридного" режиму до майже "чистого" тоталітаризму та нарешті чому Росія не напала на Україну раніше і що змінилося, що вона напала саме зараз?

Попереду ще багато роботи, але одна відповідь вже майорить перед очима – посилення російської економіки, армії та спецслужб відбувалося поступово, і якщо раніше жертвами кремлівської агресії ставали менші й слабші держави, то тепер прийшла черга України. Скориставшись нашим послабленням після Революції Гідності, Росія напала на Крим і Донбас, а повномасштабне вторгнення стало наслідком ефекту колії того рішення. З деталями буде значно складніше, але суть залишиться незмінною.

Російське ж суспільство в цілому схвально поставилося до дій Путіна ("кримський ефект" як відповідь, чому війна почалася саме з півострова). По-перше, для імперій плюс-мінус характерне зверхнє (від шовінізму до расизму) ставлення до своїх колоній та периферій (теперішніх чи навіть колишніх), і це стосується не лише інститутів, але й більшості звичайних мешканців метрополії. Так, процеси деколонізації в Третьому світі можуть викликати деімперіалізацію в Першому, і ми можемо бачити це на прикладі Британії чи Франції. Звісно, розставання не лише з імперським статусом (воєнним чи економічним), але навіть з імперською свідомістю не буває простим, і рештки побутового шовінізму і расизму можуть переслідувати вчорашніх колонізаторів ще довгий час. Однак факт залишається фактом – "одужання" в принципі можливе, і кілька націй вже йдуть цим шляхом.

Але не Росія. Чимало росіян все ще марять імперією, а Путін намагається подарувати їм СРСР 2.0. Як тут встояти? А по-друге, навіть якби більшість населення була проти, в автократіях голос народу не має вирішального значення.

Також вже сказаним можна пояснити і геноцидний характер теперішнього вторгнення – шовінізм/расизм населення (зокрема солдатів) по відношенню до українців, особиста українофобія Путіна та поразка у війні (якби Київ упав за три дні, репресії мали б обліковий, а не масово-хаотичний характер). Однак найважливішою причиною російських звірств є захмарний рівень побутового насильства в самій Росії, теж спадок автократії, яке безперешкодно виплескується в Україну.

Почему Россия проиграла, а Украина выиграла?

Тепер перейдімо до причин перемоги України. В першому наближенні можна дати три відповіді на це питання. З одного боку, Україна виявилася набагато сильнішою, ніж вважала Росія і світ. З другого – Росія виявилася значно слабшою, ніж вважала вона сама і світ. І з третього – світ всупереч очікуванням Росії та тривогам України не залишився байдужим і навіть зрештою дієво підтримав жертву, не обмежившись лише висловленням глибокого занепокоєння.

Кожну з цих відповідей можна розбити ще на дві (виходить шість), а потім згрупувати їх у два блоки. Перший – чому Росія так помилилася в оцінці України, себе і світу? І другий –

а) чому Україна насправді міцніша, б) Росія слабша, в) світ не настільки байдужий, як це здавалося раніше?

Увесь перший блок може бути зведений до одного питання, і відповідь на нього буде очікуваною до банальності. Наскільки ми можемо судити, всі автократичні режими рано чи пізно втрачають зв’язок із реальністю, і Росія – не виняток. Чим далі в ліс, тим менше фюрер хоче чути від свого оточення неприємні речі. Після 20 років путінізму в Кремлі майже не залишилося розумних – їх витіснили вірні. Тож не варто було очікувати від них адекватного сприйняття реальності, а тим більше – адекватних рішень. Кремль так довго брехав про свою потугу, слабкість України та безсилість і лицемірство світу, що, зрештою, і сам у це повірив.

Недалеко буде і відповідь на друге питання другого блоку. Слабкість Росії – результат поєднання її слабкої корумпованої економіки (так, гроші в бюджеті є, але отримані вони від продажу ресурсів; самостійно Росія майже нічого не виробляє) та авторитарного режиму, який сам і влаштовує "розпили" і "відкати". Пропаганда робить вигляд, що все так і має бути, а за критику можна отримати штраф або тюремний строк.

Причини стійкості України – тема окремого великого дослідження. Щонайменше слід почати з відповіді на питання, чому Україна – не Росія і як саме це проявляється? При цьому відповідь треба давати в історичному контексті, почавши з заперечення "всеєдності" Русі, акцентувавши на різниці між Московією та Литвою, продовживши порівнянням козацько-республіканського устрою із самодержавством та українського національного руху із російським імперіалізмом, і нарешті, завершивши відмінностями у ХХ столітті.

Українська історична колія не раз і не два проходила паралельно російській, але жодного разу не злилася з нею остаточно. І врешті-решт сума цих відмінностей дала змогу Україні не лише від’єднатися від Росії, але й збудувати альтернативну і цілком життєздатну модель, яка продемонструвала у 2022 році потрібний запас міцності. З одного боку, саме децентралізація і демократизація, властива українцям, дозволили всьому суспільству мобілізуватися для опору. З іншого, нам пощастило мати 30 років для розвитку державних інститутів, які не дали провалитися в анархію та отаманщину.

Ну і не варто забувати, що не раз і не два в історії прогресивні та людяні суспільства падали жертвами агресії великих брутальних сусідів. Те, що Україна не просто стабілізувала фронт, а ще й наступає, замість втрати більшої частини території та партизанської війни, має своє пояснення. І воно – не лише у нашій силі та слабкості наших ворогів, але й у підтримці Заходу.

Вперше за все минуле століття провідні країни світу не залишилися байдужими і зробили ставку не на Росію, а на Україну. І питання, чому Захід нарешті прозрів, теж вимагає ґрунтовної відповіді. Найімовірніше ліміт поступок агресивним автократіям – конечна величина, і рано чи пізно чемберленів змінюють черчиллі. Однак якби Україна сама здалася чи не впоралася б із вторгненням у перші місяці, ніякий Захід за неї не вступився б. Глибоке занепокоєння та санкції – от і все. Тому і цю проблему слід розглядати в комплексі.

Втім, всі ці висновки відкриті для дискусії. Можливо, я помиляюся не лише відносно якихось конкретних відповідей, але й самої концептуальної рамки. Тоді питання про російсько-українську війну мають бути сформульовані інакше.

Але в одному я упевнений точно – ми потребуємо цієї розмови. Тому що ніхто краще за нас не пояснить, "чому Росія програла, а Україна виграла?".

Ми ж не хочемо, щоб у черговий раз відповіді на наші фундаментальні питання давав хтось інший?

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...