Блог | Никакой блокады Ленинграда не было: жизнь детей СССР обменял на оружие
Спикер министерства иностранных дел России Мария Захарова очень возмущена. Знаете, чем? Тем, что Германия отказывается назначить выплаты гражданам России, пережившим блокаду Ленинграда.
Протер глаза. Еще раз прочел сообщение. Нет, не показалось. Они от Германии тре-бу-ют денег на вот что. Что ж, расскажу немного о "блокаде" и настоящих виновниках этого преступления.
Далее текст на языке оригинала.
Почнемо з того, що радянські обвинувачувачі на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі, який розглядав злочини нацистів, піднімали питання "блокади" Ленінграда, яка буцімто призвела до загибелі від голоду від 600 тисяч до мільйона цивільних. Але.
Але трибунал включення цього питання у звинувачення відхилив, встановивши, що ніякої блокади Ленінграду не було й що радянська влада мала усі можливості для забезпечення міста продовольством через Ладозьке озеро. Про це рішення у Нюрнберзі московська "правдива" пропаганда мовчить, мов партизан УПА на допиті в Гестапо.
Колись був я хлопчиськом. Дивився на світлину "Дороги життя" через Ладогу, як колона машин їде у Ленінград. Дивився і нічого не розумів? Якщо була одна "Дорога життя", чому не зробити дві, десять, двадцять? Озеро он яке велике. У найвужчому місці від Великої землі до Ленінграда було лише 30 кілометрів.
Не вистачає машин? Є коні. Та хоч собачі упряжки!
Дивина та й годі - блокада Ленінграда продовжувалася 872 дні, а "Ленінградський голодомор" тривав чомусь лише з листопада 1941 по лютий 1942. А далі постачання харчами якось поступово налагодилося, хоча "блокада" нікуди не ділася. Як так?
Набагато пізніше я дізнався, що "Доріг життя" насправді було кілька. І машин вистачало. Але возили вони не харчі для дітей, а... сировину для воєнних заводів. А з Ленінграду не дітей першочергово вивозили, а зброю. Дітей теж, але коли місця вистачало. Ленінград - величезний центр військової промисловості.
Лише восени-взимку 1941 року і лише під Москву з Ленінграда було відправлено 713 танків, переважно важких КВ-1 та КВ-2. Плюс понад 3 тисячі гармат. Плюс тисячу мінометів. Плюс мільйон снарядів. І список довжелезний. І усе це якось через "блокаду" пройшло. Тільки хліб для дітей чомусь не проходив.
Оце і є один із найстрашніших радянських міфів: життя ленінградських дітей було обміняно на мідь, вольфрам, латунь, гуму, вибухівку та багато іншого, потрібного для виробництва зброї.
Але делікатеси партійній номенклатурі доправляли літаками справно. Й дітей партійців вивозили у першу чергу. Інструктор відділу кадрів Ленінградського міськкому ВКП(б) Ніколай Рібковський згадував свій "відпочинок" у закритому санаторії:
"Кожен день м'ясне - баранина, шинка, курка, гуска, індичка, ковбаса; рибне - лящ, салака, корюшка, і смажена, і відварна, і заливна. Ікра, балик, сир, пиріжки, какао, кава, чай, 300 грамів білого і стільки ж чорного хліба на день... І до цього всього по 50 грамів виноградного вина, доброго портвейну до обіду і вечері. Харчування замовляли наперед на свій смак".
Це таке згадує партійний чиновник нижчої ланки. А платити нещасним старим, які пережили жах голоду, мають чомусь німці, а не кремль, де зараз сидить той, дід якого був кухарем в родині Леніна, а потім годував вищих партійних бонз Москви отими баликами. З точки зору Захарової, кремль замість цього має витрачати мільярди на міфічну "денацифікацію" українців.
