Блог | Маніфест модерного українця

Я глибоко переконаний: всі суспільно-політичні, культурні, історичні процеси, що нині відбуваються в сучасній Україні, активними учасниками чи пасивними спостерігачами яких ми є, по суті є завершенням Великої антирадянської революції, активна фаза якої розпочалася разом із розпадом Радянського Союзу в 1991-му, а латентна тривала від самого проголошення СРСР у 1922-му році й набувала різних форм — від українських народних повстань і отаманщини до створення регулярних військ УПА і потужного дисидентського руху.

Термін “совєтскій народ” почали використовувати тоді ж, у двадцяті роки минулого століття. А вже у 1961-му, виступаючи на ХХІІ з’їзді КПРС Микита Хрущов у своїй доповіді впевнено констатував (цитату подаю мовою оригіналу): “В СССР сложілась новая історичєская общность людєй разлічних національностєй, імеющіх общіє характєрниє чєрти, — совєтский народ. Оні імеют общую соціалістічєскую Родіну — СССР, общую економічєскую базу — соціалістічєскоє хозяйство, общую соціально-класовую структуру, общєє міровоззрєніє — марксізм-ленінізм, общую ціль — построєніє коммунізма, много общіх черт в духовном обліке, і псіхологіі".

Читайте: Тотальное равнодушие и игра в имитацию

Як ви гадаєте: куди подівся той “совєтскій народ” з усіма своїми “общімі чєртамі в облікє і псіхологіі” з набуттям Україною Незалежності? Правильна відповідь — НІ-КУ-ДИ!

Звідси і витікає, що Україна й досі густо населена “совєтскім народом во всьом многообразії форм єго сущєствованія”. Характерними рисами цього антропологічного виду є російська мова — як основний об’єднувальний фактор наднаціональної радянщини, байдужість до якості своєї праці, відсутність ініціативи й ухилення від відповідальності, занижені амбіції, пристосуванство, залежність від влади, готовність виконувати будь-які, навіть аморальні, накази, схильність до пияцтва, а також брехня і перекручення інформації на свою користь, як основні форми гібридного спротиву розвитку і просуванню модерної української ідентичності, що передусім базується на відродженні поваги до людських чеснот і культивування індивідуалізму, наслідком якого є повага і підвищення якості власної праці, життя, відповідального споживання, а у гуманітарній сфері — розвінчуванні імперських міфів, нав’язуваної нам століттями ментально-культурної парадигми споріднення (росіяни і українці — один народ), асиміляції національних відмінностей, знищення всіх форм питомо українського буття, починаючи від репресій інтелігенції і геноциду, яким є Голодомор 1932−33-го років, і закінчуючи тотальним підкупом посттоталітарних українських псевдоеліт та нищівною русифікацією українських ЗМІ, яку ми спостерігали в останні роки.

Читайте: Троянський кінь Кремля, або Ще одна чергова многоходовочка

Проте не варто забувати, що сама Росія — країна суцільної брехні та фейків. Фантом, пародія на Європу, чия примарна сутність блискуче відчута і описана нашим земляком Миколою Гоголем, особливо в ранніх творах петербурзького періоду. Варвари лише прикидаються цивілізованим суспільством. Запрошують іноземних архітекторів, митців, монархів. Будують і мурують міста за європейськими звичаями, носять європейську одіж і копіюють найкращі зразки європейського мистецтва, лишаючись по суті хижими азійськими дикунами, ордою з її одвічним експансіоністським рухом на Захід з метою руйнування основ цивілізації. Навіщо? “Через Дух Степу — одвічного кочового неспокою”, — дає цілком аристократичну відповідь Гумільов. “А чтоб скучно нє било...” — каже герой Достоєвського в “Бєсах”.

“Чтоби мір опять стал біполярним”, — вторять класикам сьогоднішні керманичі Кремля.

Для Росії війна — є мир. Брехня — є правда. А смерть — є життя. Абсолютне мортальне царство брехні, в центрі якого у труні лежить покійник, що перед ним крокують в небуття безкінечні шеренги солдат і колони бронетехніки, несучи смерть довколишнім народам.

Ця картинка імперської величі й досі викликає оргазмічний захват і у наших доморощених совків: “Ах какую страну прос...алі...” Подібні оргазми у радянських людей гарантовано трапляються тричі на рік — дев’ятого травня, дванадцятого квітня та двадцять третього лютого. А ще вони в своїх спогадах люблять ностальгічно мастурбувати на совок, коли по тєлєвізору показують фільми Гайдая, про Штірліца і в “В бой ідут одні старікі”. І їм у цьому задоволенні важко відмовити. Масове кінематографічне мистецтво в СРСР дійсно знаходилось на дуже високому рівні. Слабкій, схильній до афективних станів, емоційній конструкції радянської людини набагато важливіша ілюзія безпосередньої участі в освоєнні космосу і перемоги над фашизмом, ніж елементарна відсутність якісних харчових продуктів чи елементарних побутових зручностей у вигляді туалетного паперу, з якими вона здатна миритися аби побороти, приміром, світовий сіонізм. У цивілізованої людини волосся дибки стає, коли вона, випадково потрапивши у сортір панельної хрущовки на вулиці Зої Космодем’янської після шостого тосту “за побєду комунізма во всьом мірє”, бачить на іржавому гвіздку пожовклі шматки газети “Камсамольская правда”. Необхідність підтирати дупу фотографією Юрія Гагаріна, маршала Жукова чи (страшно вимовити) Алли Пугачьовой с дєтьмі, чи Йосипа Кобзона на прийомі у губернатора Красноярского края, призводить до карколомного ефекту абсолютного нерозуміння того, що ж насправді являє собою людина, чия наднаціональна форма буття характеризується як “гомо совєтікус”.

Читайте: Увага: читати тільки чоловікам!

Відповідь на це питання доволі проста. Гомо совєтікус — це штучно виведена шляхом деградативної селекції особлива порода людей, ареал існування якої на сьогоднішній день сьогодні умовно збігається з кордонами колишнього СРСР (хоча багато популяцій зустрічається і за кордоном, зокрема в Ізраїлі, США чи Німеччині). Основними ознаками цих людей є часткова або повна безвідповідальність у соціально-побутовому, професійному та політичному аспектах, з частковим або повним перекладанням відповідальності за власне життя і вчинки на органи державної влади чи інших інституцій (церква, сім’я, соціум). Нездатність до самоосвіти і самопізнання, схильність до сприйняття зовнішніх маніпулятивних впливів у вигляді пропаганди, культурно-соціальних кліше, масових форм і моделей поведінки призводить до абсолютної атрофації критично-аналітичного мислення у людини цієї породи, яка не здатна до формування себе як повноцінної особистості та майже все своє життя перебуває на ембріональній стадії розвитку, так і не набуваючи права називатися самодостатнім індивідуумом. Стадні соціальні рефлексії, дуже коротке історичне мислення, примітивність у висловлюваннях, нівеляція будь-яких складних соціально-культурних конструктів, схильність до висміювання і обгиджування людських чеснот, законів і правил, що визнаються у цивілізованому світі, зводить подібних людей до стану, який я би назвав “мерехтіння радянських антропологічних фейків”. Подібні людиноподібні істоти створюють здебільшого так званий “інформаційний шум”, який аж ніяк не є справжньою достовірною інформацією, і по суті теж є пародією на інформацію. Словом, в усіх своїх проявах радянські люди є суцільним фейком (підробкою), як і країна, яка їх породила.

Читайте: Ну шо, гаспада-малороси, пагаварім?

Тут і постає основне запитання цієї статті: а чим ми — сучасні українці — відрізняємося від гомо совєтікус?

Підемо від зворотного. Типовий “совєтскій чєловєк” посттоталітарної епохи — це здебільшого російськомовна (хоча трапляються і виключення), безвідповідальна, патерналістично налаштована істота, не здатна до критичного мислення, схильна до впливу пропаганди. З низьким рівнем освіти, інтелекту і ведення дискусії. Що любить КВН, серіали про мєнтов, творчість групи Гріби, Потапа і Насті, мріє мати губи, як у Свєти Лободи (дайте ж і мені трохи пожартувати), голосує за Рабіновіча і залишки Партії Регіонів. А ще ностальгує за СРСР і люто ненавидить “фашистську, бандерівську” Україну, що задумала собі вирватися з цупких “братніх обіймів” народу великоросійського.

Читайте: Я тебе породив, я тебе й ...!

Відповідно сучасний українець — це здебільшого україномовна (хоча трапляються і виключення), відповідальна, самодостатня людина, з високим рівнем інтелекту, здатністю до структурованого критичного мислення (особливо до дій влади), схильністю до ведення цивілізованого діалогу, що віддає перевагу якісному світовому кіно, читає книжки, не дивиться телевізор і голосує... Погоджуюсь, з цим дуже важко визначитись, але точно не за удаваних патріотів та колишніх “ригів”. А ще прагне розвалити останню світову імперію, яка у путінському варіанті лишається єдиним місцем сили для радянських деградантів, яких і в Україні ще достоту багато.

Вихід з ситуації? Перспективи? Пошук компромісу?

Почнемо з останнього. Будь який компроміс з людиною гомо совєтікус неможливий. Ми знаходимось на різних рівнях розвитку й інтелекту. У нас різні герої, світоустрій, історичні перспективи і форми буття. Тому будь-яка плідна і конструктивна дискусія з ними не має під собою жодного практичного підґрунтя. Гомо совєтікус знає тільки одну форму дискусії — всіляко брудно і по хамські “опускати” свого опонента. Модель поведінки сучасного українця у зіткненні з радянською людиною — повне ігнорування часто провокативних, імпульсивних та агресивних форм її поведінки. Вона може актуалізуватися тільки за рахунок вашої уваги і емоцій. Не даруйте їм такої можливості.

Вихід з ситуації є! Побудова і укріплення дійсно Української Держави. Українська мова — єдина державна. Підтримка війська. Допомога поліції у дотриманні правопорядку. Постійна громадянська активність. Контроль за владою. Горизонтальні зв’язки. Інновації, самоосвіта і якість в усьому. Починаючи від виробленої вами продукції і закінчуючи стосунками з коханою людиною.

Читайте: Гібридоросія

Перспективи? Вільна, Незалежна, Соборна Україна від Сяну до Дону, як мріяли наші предки. Населена справжніми українцями, а не хохлами, малоросами, “рускоязичним насєлєнієм” (найагресивнішою в побуті формою совка), які є нічим іншим, ніж залишками “совєтского народа”, який хоч і має українські паспорти з бандерівським тризубом на обкладинці, але й досі співає в караокє “День побєди” і “Гаспада афіцери”, в тисячний раз передивляється “Іронію судьби” і знає “какая єто гадость, ваша залівная риба”.

Ми — дивимось у майбутнє і читаємо книжки. Вони — застрягли в минулому і дивляться телевізор. У нас попереду розвиток і перспективи. У них — зубожіння і чергові репресії. У нас в головах — нові формули та ідеї. У них — догми і завчені фрази. І якщо їхній мир — це війна, а брехня — то правда, то і їхнє майбутнє — це лише огидне гниле минуле.

Так що не беріть дурного в голову. Нам своє робить... Або, як казав Вчитель: “Залиште мерцям самим ховати своїх покійників. Неможливо вливати нове вино у старі курдюки”.

Тому БУДУЄМО НОВУ УКРАЇНУ РАЗОМ!

ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ! МИ ПЕРЕМОЖЕМО!!