Блог | Маленька країна, де в щасті дитинство могло б зростати…

Протягом останніх років ми бачимо, як уся Україна переживає трансформаційний етап, який супроводжується тими чи іншими кризовими явищами в різних сферах життєдіяльності суспільства. Однак найбільше від цього страждають наші діти, які в період свого розвитку є емоційно-вразливими до будь-яких критичних ситуацій.

У результаті все це призводить до того, що з кожним роком проблема дитячої злочинності в нашій країні невпинно продовжує зростати.Проте це не випадково, оскільки відсутність соціально сприятливих умов для розвитку дитини викликає відхилення в її поведінці, що зі свого боку є поштовхом до вчинення нею злочину.

Як відомо, серед факторів, що впливають на формування та становлення особистості дитини, одним з найважливіших є сім'я. Цей головний інститут виховання надає дитині уявлення про життєві цінності, принципи загальнолюдської моралі та сприяє формуванню в її свідомості розуміння того, що є добре, а що – ні.

Видео дня

Не меншу роль у питанні розвитку дитини відіграють також навчальні заклади, у яких діти проводять значну кількість свого часу. На них покладається виконання завдання щодо забезпечення процесу навчання дитини з метою її формування як цілісної та життєво активної особистості.

Зі свого боку суспільство в особі органів державної влади, громадських організацій та пересічних громадян покликано забезпечити наявність у дитини відчуття безпеки та захищеності під час її процесу інтеграції в соціум.

Таким чином, цей трикутник – сім'я, навчальний заклад, суспільство – є одним цілим. Похибки хоча б однієї з його сторін завжди ведуть до дисбалансу й коливання всіх інших сторін, а це зі свого боку безпосередньо впливає на дитину, яка схильна піддаватися як позитивному, так і негативному впливові оточуючих та справно наслідувати його.

Повертаючись до проблеми дитячої злочинності, варто зазначити, що відповідно до законодавства України за скоєння правопорушень дітьми до чотирнадцяти років відповідальність як кримінальну, так і адміністративну несуть батьки, оскільки саме вони зобов’язані піклуватися про духовний та моральний розвиток своєї дитини. Після ж досягнення дитиною чотирнадцяти років відповідальність покладається безпосередньо на неї. Зокрема, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли шістнадцятирічного віку, а кримінальній залежно від тяжкості вчиненого правопорушення - особи, які досягли шістнадцятирічного або чотирнадцятирічного віку.

Проте, з якого б віку не було встановлено законодавством притягнення неповнолітнього до тієї чи іншої відповідальності, тягар останньої, у першу чергу, лежить на плечах саме сім'ї, навчального закладу та суспільства як основних стрижневих факторів становлення та розвитку дитини.

Через те, що батьки не приділяють належної уваги своїй дитині та пускають процес її виховання на самоплив, майже в 90 % випадків дефіцит сімейного виховання є основною та найголовнішою причиною такого негативного соціального феномена, як дитяча злочинність. Однак, замість навіювання дітям страху перед покаранням варто було б більше говорити з ними та встановлювати діалог, оскільки, як зазначала Ерма Бомбек: "дитина потребує вашої любові найбільше саме тоді, коли вона менш за все на неї заслуговує".

У свою чергу шкільні вчителі повинні турбуватися не лише про формальне наповнення дитини знаннями, але й також вчити її навичок та вміння застосовувати здобуті нею знання на практиці, у тому числі через власний приклад.

Щодо діяльності по боротьбі з дитячою злочинністю державних установ, зокрема, служб у справах дітей районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад, центрів соціальних служб для дітей і молоді, відділів сім’ї і молоді, то їхня робота має бути комплексною та об’єднувати в єдиному напрямку не лише власні зусилля, але також і зусилля громадських організацій задля якомога ефективнішого подолання існуючого стану речей.

Не менш важливе значення має те, що останні збалансовані закони щодо забезпечення прав дітей приймалися ще на початку 2000-их років. Сьогодні ж у більшості випадках приймаються деклараційні положення, які не несуть в собі змістовного наповнення та не мають під собою ніякого підґрунтя. Проте потреби дітей у навчанні, вихованні, соціальному захисті та матеріальному забезпеченні нікуди не діваються. До того ж вони не перебувають у сталому стані. З кожним роком, як і ввесь навколишній світ, вони змінюються та відповідно потребують свого поліпшення, адже без цього дитина просто не зможе нормально жити та існувати в нашому соціумі.

Кожна дитина - це відображення того суспільства, у якому ми всі живемо. Це дзеркало, де ми можемо побачити власні помилки та недоліки. Чужих дітей не буває, оскільки саме вони є майбутнім кожної держави. Тому найголовнішим завданням сьогодні є повернення дітям відчуття безпеки та довіри до суспільства, що є неможливим без прояву турботи та небайдужості нас усіх. В іншому ж випадку фатальними для нас можуть стати слова Кристофера Морлі про те, що нам не пощастить з нашими дітьми, тому що вони через певний час виростуть.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...