Блог | Маленька країна, де в щасті дитинство могло б зростати…
Протягом останніх років ми бачимо, як уся Україна переживає трансформаційний етап, який супроводжується тими чи іншими кризовими явищами в різних сферах життєдіяльності суспільства. Однак найбільше від цього страждають наші діти, які в період свого розвитку є емоційно-вразливими до будь-яких критичних ситуацій.
У результаті все це призводить до того, що з кожним роком проблема дитячої злочинності в нашій країні невпинно продовжує зростати.Проте це не випадково, оскільки відсутність соціально сприятливих умов для розвитку дитини викликає відхилення в її поведінці, що зі свого боку є поштовхом до вчинення нею злочину.
Читайте: Преодолей стыд признать проблему – тогда сможешь ее решить
Як відомо, серед факторів, що впливають на формування та становлення особистості дитини, одним з найважливіших є сім'я. Цей головний інститут виховання надає дитині уявлення про життєві цінності, принципи загальнолюдської моралі та сприяє формуванню в її свідомості розуміння того, що є добре, а що – ні.
Не меншу роль у питанні розвитку дитини відіграють також навчальні заклади, у яких діти проводять значну кількість свого часу. На них покладається виконання завдання щодо забезпечення процесу навчання дитини з метою її формування як цілісної та життєво активної особистості.
Зі свого боку суспільство в особі органів державної влади, громадських організацій та пересічних громадян покликано забезпечити наявність у дитини відчуття безпеки та захищеності під час її процесу інтеграції в соціум.
Читайте: Моделі фінансування освіти: яка є дійсно нашою?
Таким чином, цей трикутник – сім'я, навчальний заклад, суспільство – є одним цілим. Похибки хоча б однієї з його сторін завжди ведуть до дисбалансу й коливання всіх інших сторін, а це зі свого боку безпосередньо впливає на дитину, яка схильна піддаватися як позитивному, так і негативному впливові оточуючих та справно наслідувати його.
Повертаючись до проблеми дитячої злочинності, варто зазначити, що відповідно до законодавства України за скоєння правопорушень дітьми до чотирнадцяти років відповідальність як кримінальну, так і адміністративну несуть батьки, оскільки саме вони зобов’язані піклуватися про духовний та моральний розвиток своєї дитини. Після ж досягнення дитиною чотирнадцяти років відповідальність покладається безпосередньо на неї. Зокрема, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли шістнадцятирічного віку, а кримінальній залежно від тяжкості вчиненого правопорушення - особи, які досягли шістнадцятирічного або чотирнадцятирічного віку.
Проте, з якого б віку не було встановлено законодавством притягнення неповнолітнього до тієї чи іншої відповідальності, тягар останньої, у першу чергу, лежить на плечах саме сім'ї, навчального закладу та суспільства як основних стрижневих факторів становлення та розвитку дитини.
Читайте: Идеальная елка как несуществующий идеал
Через те, що батьки не приділяють належної уваги своїй дитині та пускають процес її виховання на самоплив, майже в 90 % випадків дефіцит сімейного виховання є основною та найголовнішою причиною такого негативного соціального феномена, як дитяча злочинність. Однак, замість навіювання дітям страху перед покаранням варто було б більше говорити з ними та встановлювати діалог, оскільки, як зазначала Ерма Бомбек: "дитина потребує вашої любові найбільше саме тоді, коли вона менш за все на неї заслуговує".
У свою чергу шкільні вчителі повинні турбуватися не лише про формальне наповнення дитини знаннями, але й також вчити її навичок та вміння застосовувати здобуті нею знання на практиці, у тому числі через власний приклад.
Щодо діяльності по боротьбі з дитячою злочинністю державних установ, зокрема, служб у справах дітей районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських рад, центрів соціальних служб для дітей і молоді, відділів сім’ї і молоді, то їхня робота має бути комплексною та об’єднувати в єдиному напрямку не лише власні зусилля, але також і зусилля громадських організацій задля якомога ефективнішого подолання існуючого стану речей.
Не менш важливе значення має те, що останні збалансовані закони щодо забезпечення прав дітей приймалися ще на початку 2000-их років. Сьогодні ж у більшості випадках приймаються деклараційні положення, які не несуть в собі змістовного наповнення та не мають під собою ніякого підґрунтя. Проте потреби дітей у навчанні, вихованні, соціальному захисті та матеріальному забезпеченні нікуди не діваються. До того ж вони не перебувають у сталому стані. З кожним роком, як і ввесь навколишній світ, вони змінюються та відповідно потребують свого поліпшення, адже без цього дитина просто не зможе нормально жити та існувати в нашому соціумі.
Кожна дитина - це відображення того суспільства, у якому ми всі живемо. Це дзеркало, де ми можемо побачити власні помилки та недоліки. Чужих дітей не буває, оскільки саме вони є майбутнім кожної держави. Тому найголовнішим завданням сьогодні є повернення дітям відчуття безпеки та довіри до суспільства, що є неможливим без прояву турботи та небайдужості нас усіх. В іншому ж випадку фатальними для нас можуть стати слова Кристофера Морлі про те, що нам не пощастить з нашими дітьми, тому що вони через певний час виростуть.
