Блог | Людей змусили конати найстрашнішою смертю на землі
ДО СВІЧКИ ПАМ'ЯТІ О 16.00.
З есе "Планета Полин" (2012 р.), про значення Голодомору для світової історії:
"...мушу бодай коротко пояснити, чому "тридцять третій рік" <...> відбився в українській свідомості травмою чи не більшою, ніж Друга світова війна, - і таки дійсно онтологічною. Справа не в точному числі смертей, якого, найправдоподібніше, вже ніколи не буде встановлено ("від 3 до 10 мільйонів" - ножиці, самі собою макабричні!). І навіть не в тому, щоб нарешті чітко й ясно вказати пальцем на винуватців (головний камінь спотикання, через який Голодомор досі становить предмет міжнародної політичної кон’юнктури й продовжує збурювати уми далеко не самих лише істориків!), - принаймні не тільки в цьому, хоч це й украй важливо для збереження в людстві 21-го століття віри в здоровий глузд (мученицька смерть мільйонів в один час, в одному місці й з одної причини, що за ту смерть от уже вісім десятиліть "ніхто не відповідає", просто-таки голоблею стирчить урозріз із засадничими правилами нашого цивілізаційного співжиття – ідеєю "природного права" й кантівським категоричним імперативом, і погодити їх, не впадаючи в шизофренію, ніяк не вийде).
Читайте: Десятки тисяч людей вели на смерть
Ба більше: йдучи ще далі, можна навіть, гіпотетично, заплющити очі (хоч це, либонь, найтяжче!) на понад-піввікову, вдаряючу вже по самих підвалинах ідентичности гомо сапіенса, відколи той вибрався з печери, ЗАБОРОНУ ОПЛАКУВАТИ МЕРТВИХ (ще в мої студентські роки розмови "про 1933-й рік" кваліфікувались як "антирадянська агітація", а в автобіографічному романі Антона Санченка, 1966 р. народження, є спогад, як він, натоді моряк радянського флоту, 1989 р. вперше на власні очі прочитавши в газеті те, про що доти хіба недомовками чув од діда з бабою, сидів у порту на лавочці з газетою в руках і нестримно плакав уголос: у психології це зветься "травмою третього покоління"). Але, повторюю, справа навіть не в цьому – все це (і багато чого іншого, неназваного) ще належить до зони "старого жаху": до того, що "люди роблять з людьми". Удар сталінської колективізації був вицілений глибше, і вістря його недарма прийшлось на одну з найдревніших аграрних цивілізацій ("народ воїнів і орачів"), яка свого часу зуміла витримати натиск Степу - і, бувши розташованою на найкращих у світі чорноземах (тут зосереджено понад чверть їх планетарного ресурсу), аж до 20-го століття НЕ МАЛА НА СВОЄМУ РАХУНКУ ІСТОРІЇ ГОЛОДУ.
Читайте: Спершу помер тато, а потім старший брат Микола...
Як відомо, географія – це доля, і ті леґендарні чорноземи в українській долі відіграли роль не меншу, ніж ліси – в долях багатьох народів Європи, а Великий Степ, відповідно, - народів Азії. Хоч би що, впродовж минулих віків, чинили на цих чорноземах люди з людьми, у свідомості поколінь руйнівний потенціал всякої людської волі незмінно перекривався непохитним і необорним, як фізичний закон, переконанням: "земля прогодує"! (І вона таки годувала: навіть у роки Першої світової й воєнних розрухів 1918-1920 рр. по заїздах тої частини України, що згодом стала радянською, хліб іще подавали, як і воду, - безкоштовним додатком до основної страви.) Іншими словами - Бог сильніший од диявола, світ упорядкований - так само, як був від свого сотворіння: "І сказав Бог: "Оце дав я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, - нехай буде на їжу це вам!" (Буття, 1, 29). Це – першооснова, а все решта – і тяжкий труд у поті чола, щоб "насіння" стало їжею, і періодична необхідність боронити своє поле зі зброєю в руках, - то вже "од лукавого" (наслідок людського гріхопадіння!), головне - поки ти на своїй землі й щиро на ній трудишся, жодні катаклізми "від людей" тобі не страшні: Бог на твоїй стороні.
План, за яким цей споконвічний світопорядок мав бути зруйнований, як співалося в російській версії "Інтернаціоналу", "до основанья", був не стільки економіко-політичний (не вважати ж економічною метою свідоме перетворення житниці Європи на пустелю!), скільки, в дійсності, замасковано-релігійний – "богоборчий" (секулярна свідомість всього лиш підставляє замість "Бога" закони біоценозу, але концепту апріорної даности, "дарованости" людині всяких "плодів земних" для обробітку "на їжу" під сумнів не ставить, і ніякі харчові індустрії, ані навіть ґенна інженерія цього концепту не змінили: ми знаємо, що й далі їмо, хай як переробленим, те, що "застали" на планеті "готовим", по-старовинному кажучи - "що Бог послав"). Сталін же зазіхнув не багато, не мало, як на місце "абсолютного дарівника" - Того, Хто Дає (а як схоче, може й одібрати!) "насіння на їжу", міфологічного "батька-годувальника", що йому єдиному належиться відтепер складати подячну молитву за хліб на столі.
Читайте: Радянський режим знущався з українців більше за фашистів
Технологія здійснення цього задуму – одібрати у вільних фермерів усе "насіння" до останньої зернини й, оточивши їх військами, щоб не втекли, змусити безпорадно, як піддослідного в клітці, конати найстрашнішою, повільною смертю на тій самій землі, котра "без насіння" вмить утратила всю свою життєдайну силу (тобто, дослівно, ткнути писком у землю: а що, побачили, суки, за ким тут сила?!), - то вже, сказати б, діло вторинне. Первинною була все-таки "велич задуму" - космогонічна амбіція, за масштабом на той час співставна хіба що з так само "дерзновенними" проектами "переробки світу" від Гітлера. (Показово, що останній, окупувавши Україну, в цілості зберіг усюди на місцях сталінські колгоспи, тільки на додачу ще й спробував експортувати українські ґрунти до Рейху: та сама практика руйнування екосистеми, що була в 1933-му започаткована тут його попередником, хоч і за дещо відмінною, як кажуть психіатри, "структурою марення".)
Це справді було "падінням неба на землю" - першою в новітній історії техногенною екологічною катастрофою. 26 квітня 1946 р., рівно за 40 років до Чорнобильської аварії, О. Довженко підсумував у своєму щоденнику: "Розпався клас на моїх очах, мов атом (sic! – О.З.). Зникло консервативне начало <...> Розпався клас селянства, обернувшись в людство". Є сенс додати: "розпався" саме той клас, який у "людстві" відповідав за зв’язок із природою як "матірнім лоном" виду, був, за самим родом занять, стихійним носієм за визначенням "найконсервативнішої" - екологічної свідомости. З "розпадом" цього класу "пуповину" було розірвано – і наше "людство" шугонуло в самотворену "реальність другого порядку", як стратостат без підстраховки. <...>
Читайте: Ніколи знову
Довженка мучило питання – на щО піде "небачена енергія", вивільнена з "розпадом селянства"? (Він вірив – чи, певніше, хотів вірити, - що індустріальне перетворення природи стане не руйнуванням її людиною, а новим симбіозом, і ціле своє творче життя сам собі намагався довести, ніби можна перенести традиційну вкраїнську аграрну утопію і в добу "нового жаху", в його версії - "облагородити комунізм садами".) Тепер, у ретроспективі, вже ясно, на щО та "вивільнена енергія" пішла: на збереження СРСР. Без неї він би не протривав аж до кінця 1980-х. То була ЕНЕРГІЯ СТРАХУ – глибокого, смертельного, проникаючого до самих кісток і справді "небаченого" за своєю масовістю: енергія, яку Сталін, як істий "соціальний фізик", "добув" з України Голодомором і яка за своїм "позитивом" для тоталітарної імперії багатокротно переважувала всі демографічні, економічні й екологічні втрати, разом узяті. Тільки через Голодомор вдалося здійснити пацифікацію вкрай потрібної Сталіну України, яка, хоч і ставши в 1920-ті "комуністичною", до початку 1930-х ще вважала себе "самостійною" <...> - і на кожну спробу політичного тиску з Кремля відповідала офіційними протестами та селянськими бунтами. Після 1933-го всякий масовий спротив на цих землях припинився - на півстоліття з гаком..."
(З МАПИ КНИГ І ЛЮДЕЙ, с.201-205)
