Блог | Как жить и находить счастье во время войны? Опыт человека, пережившего Холокост

Более полугода мы живем в условиях войны, которая отняла у нас не только чувство безопасности, но и родных, друзей, любимую работу, дома. Все то, что когда-то автоматически делало нас счастливыми. Неуверенность в завтрашнем дне, ужасные новости, тоска по Родине умножают страх и уныние. Но должны помнить, что наше уныние – это оружие врага. В будущем у нас не будет возможности компенсировать утраченные дни настоящего.

Далее текст на языке оригинала.

Тож за будь-яких обставин ми не повинні втрачати надію, як це робив головний герой книги "Найщасливіша людина на землі. Мемуари чоловіка, що пережив Голокост" (видавництво бестселерів Vivat), Едді Яку. Під час Другої Світової війни він кочував з одного концентраційного табору Третього рейху до іншого. Нацисти відібрали у нього дім, батьків, сестру, здоров’я. Але він знайшов у собі сили жити далі, попри побої, знущання і навіть добровільне повернення до табору після вдалої втечі.

У першому розділі книжки, яку Едді написав у сто років, чоловік розповідає, що проти євреїв виступили не лише нацистські солдати, а й "культурні німці". У Кришталеву ніч (Kristallnacht) вони руйнували синагоги, єврейські крамниці й будинки, топили в річці маленьких дітей своїх сусідів. Росіянам знадобилося майже вісімдесят років, щоб повторити цю фатальну історичну помилку, приєднавшись до російських солдатів в онлайн-режимі. Звірства в Бучі, Ірпені, Гостомелі, руйнування українських міст і сіл отримали схвалення і продовжують його отримувати.

То як після всього, що з нами сталося, ми можемо бути щасливими? Впевнена, що щасливими можна бути за будь-яких обставин, якщо мати надію і вкласти у неї сенс. Едді поставив собі за мету вціліти, щоб присвятити своє життя боротьбі зі злом, яке світові заподіяли нацисти, і допомагати нужденним. Але перед цим йому довелося заново вчитися довіряти людям, щоб відчути справжню радість від обіймів і спілкування. Примиритися із докорами невдоволених бельгійців, які віддавали свій хліб "жадібним євреям". Знайти своє місце на землі, де можна бути найщасливішою людиною. Бо коли ми здатні відчувати і створювати щастя, попри все, що нам довелося почути й побачити, це означає, що ми перемогли ворога.

"Я знаю людей, яким так і не вдалося відчути свободу, що приходить, щойно скинеш із себе тягар страждання, і відчути себе щасливими. Навіть мені знадобилося багато років, щоб зрозуміти: допоки носитиму в серці страх і біль, по-справжньому вільним не стану".

Особисто для себе я розумію, що моя головна мета – зробити максимальну кількість книжок про цю війну, аби зберегти нашу історію та поділитися нею з усім світом. А для цього потрібно відновлювати роботу вже зараз, не відкладаючи цей момент "до кращих часів". Перебудовувати бізнес-процеси, відкривати нові книгарні, шукати нові друкарні та склади – усе це те, на що я можу вплинути сьогодні, аби зберегти українське книговидання завтра. Це те, що закладено в українців історично – жага до відбудови та розвитку.

Скинути тягар страждання – не означає пробачити чи забути, в жодному разі. Це означає змінити злість до цього неідеального світу на любов. І зрозуміти, що щастя не падає з неба. Моє щастя – в моїх руках. Ваше – у ваших. Не дозвольте ворогу позбавити вас найціннішого.