Блог | Екологічний ефект від впровадження природоохоронних програм

Як відомо, охорона навколишнього природного середовища є фінансовоємкою діяльністю, що потребує значних фінансових затрат, акумуляції та належного витрачання коштів на здійснення природоохоронних заходів та відповідних екологічних програм і ресурсозберігаючих проектів.

Ефективність фінансування екологічних заходів багато в чому залежить від дотримання певних принципів. Основний з них відомий як "забруднювач платить". Відповідно до цього принципу будь-який суб'єкт господарювання несе фінансову відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, невиконання встановлених екологічних вимог, тобто має платити за негативний вплив своєї діяльності на довкілля.

Принцип грунтується на ідеї створення умов економічної та матеріальної зацікавленості забруднювачів здійснювати екологічні заходи, вирішувати природоохоронні завдання в межах виробництва.

Законодавство передбачає також принципову вимогу цільового витрачання коштів на відповідні встановлені природоохоронні заходи. Цей принцип полягає в тому, що збори та платежі за використання природних ресурсів мають витрачатися суто на охорону та відтворення відповідних природних ресурсів, а кошти від сплати екологічного податку - на цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1147 затверджений Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Використання коштів бюджетів і фондів охорони навколишнього природного середовища на заходи, що не включені до цього переліку, забороняється.

До витрат на охорону навколишнього природного середовища законодавство відносить усі види витрат, спрямовані на запобігання, скорочення чи ліквідацію забруднення, інших видів шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, при наданні послуг чи використанні продукції, а також на збереження біорізноманіття та середовища існування.

У загальному вигляді фінансове забезпечення охорони довкілля та раціонального природокористування включає:

- визначення джерел фінансування відповідних природоохоронних заходів;

- створення економічних, політичних та правових умов для здійснення екологічних інвестицій;

- розподіл надходження платежів за спеціальне природокористування та інших обов'язкових екологічних платежів між суб'єктами управління;

- визначення напрямів цільового використання коштів (наприклад, на заходи, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, їх відновлення та охорону; впровадження екологічно чистих технологій тощо);

- надання коштів природокористувачам та господарюючим суб'єктам для здійснення ресурсозберігаючих та природоохоронних заходів.

Фінансовий механізм забезпечення охорони довкілля реалізується на декількох рівнях:

а) міжнародному,

б) національному (загальнодержавному),

в) регіональному,

г) місцевому.

Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 42) визначає, що в Україні фінансування екологічних заходів здійснюється за рахунок: Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; коштів підприємств, установ та організацій; фондів охорони навколишнього природного середовища; добровільних внесків та інших коштів.

Можна констатувати, що кошти для здійснення природоохоронної діяльності формуються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Внутрішні джерела представлені власними коштами підприємств і організацій, а зовнішні-позиченими і залученими коштами (кредити, кошти іноземних інвесторів, кошти Державного або місцевих бюджетів, міжнародних організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища тощо).

Крім того, джерела екологічного фінансування можуть носити як бюджетний (кошти Державного, республіканського та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища), так і позабюджетний характер (добровільні внески, кредити та позики фінансових установ, гранти міжнародних організацій тощо).

ГФ з ОГП "Екологічний патруль" досліджує використання цих коштів. Аналізуючи дані, наведені в звіті Екологічного департаменту Донецької ОДА щодо витрат на виконання природоохоронних програм, доходимо до висновку, що це є проблеома всеукраїнського рівня. Чому? Бо кошти витрачаються, а екологічного ефекту немає.

Наприклад:

- Озеленення та благоустрій – 363 млн. грн;

- Наукові конференції в системі моніторингу – 146 тис. грн.;

- До оснащення стаціонарних постів моніторингу – 42 млн. грн;

- Впровадження державної системи моніторингу – більш 500 тис. грн.;

- Реконструкція відділу сортування сміття в Донецькому регіональному центрі поводження з відходами – 1170 тис. грн.;

- Розробка декількох проектів сміттєспалювальних станцій для міст плюс придбання спеціалізованих вантажних машин, в загальному плані на систему поводження з відходами – більше 400 млн. грн.;

- Придбання старого обладнання по утилізації ртуть утримуючих відходів по вартості, що дорожча ніж придбання нового обладнання – майже 32 млн.грн.

Виникає питання – який же саме екологічний ефект по зменшенню забруднення довкілля було досягнуто?

Насамперед, згідно діючого законодавства, як було вказано вище, виконані природоохоронні заходи повинні оцінюватись шляхом економічного, оздоровчого ефекту.

Наприклад – озеленення та благоустрій (вартість виконаних робіт 363 млн.грн). Скільки саме коштів було потрачено на озеленення, який екологічний ефект отримано (для довідки – 1 га зелених насаджень в середньому в теплий період року вловлює 300-400 кг діоксину сірки, 400-500 кг вуглекислого газу, 75-100 кг хлоридів, 40-65 тон пилу, 370-380кг свинцю). Собівартість 1тони кожного забруднювача є загальнодоступною інформацією. Таким чином, можливо зробити висновок щодо екологічного ефекту та економічного ефекту від висаджених зелених насаджень. Мабуть, слід враховувати і місця їх висадки – промислово-забруднені райони чи степ.

Не зрозуміло також яким чином до природоохоронних програм попав благоустрій, а на самому ділі будівництво, яке як вид діяльності не може бути внесено до переліку природоохоронних програм, так як не приносить ніякого екологічного ефекту, а навпаки екологічну шкоду під час будівництва.

Що стосується оснащення стаціонарних постів моніторингу. На нашу думку це важлива справа, але лише в тому випадку, коли у уповноважених органів є можливість постійно передавати інформацію з постів моніторингу в єдиний центр (система автоматичного екологічного моніторингу), де по факту її обробки та з урахуванням метеорологічних умов, надаються рекомендації для підприємств по режиму їх роботи з метою зменшення впливу на довкілля і на людину – тобто на громадян. Мова йде про режим несприятливих метеорологічних умов, при якому (яких) згідно чинного законодавства підприємства повинні зменшувати потужність своїх технологічних процесів.

Якщо в місцях розташування стаціонарних постів відсутня система атоматичного екологічного моніторингу, то виникає питання – навіщо було витрачати 42 млн.грн на дооснащення стаціонарних постів моніторингу, якщо дані неможливо використати?

Що стосується реконструкції відділу сортування сміття в Донецькому регіональному центрі поводження з відходами – 1170 тис. грн. Не зрозуміло – що саме враховувалось під терміном реконструкція, якщо за наведеними даними його (відділ сортування) вводили в експлуатацію 6 раз.

Таким же чином не зрозуміло навіщо розробляти декілька проектів сміттєспалювальних станцій для міст плюс придбання спеціалізованих вантажних машин, в загальному плані на систему поводження з відходами – більше 400млн. грн, якщо можливо розробити один (а можливо і не розробляти , а скористатись готовими напрацюваннями) типовий проект.

Про придбання старого обладнання по утилізації ртуть вміщуючих відходів по вартості, що дорожча ніж придбання нового обладнання – майже 32 млн.грн вже годі й казати. Для такого важливого кроку необхідне дуже вагоме економічне і екологічне обґрунтування. А чи є воно – невідомо.

Слід зазначити, що в програмі в загалі відсутні заходи з охорони вод, реконструкції міських очисних споруд водоканалів, запровадженя нових сучасних технологій з очищення стічних вод побутових та зливових каналізацій.

Також ця програма не містить заходів з гуманного поводженя з тваринами. На будівництво притулку для безпритульних тварин або інші заходи направлені на захист наших менших друзів в загалі відсутні.

Нажаль, крім цього прикладу в нашій країні є численні випадки, коли міська або селищна рада взагалі переводить гроші з екологічного податку на депозитний рахунок в банку та отримує за це відсоток прибутку. Не тому що вони не знають як витрачати, а тому що бояться це робити, бо потім прийдуть перевірки Державної аудиторської служби і будуть задавати питання. Є села, де екологічний падаток складає десятки мільйонів і вони не використовуються роками.

Таке експрес-дослідження механізмів збору та викоритання коштів екологічного податку привело нас до висновку: механізм збору податку є і він доволі ефективно працює – гроші надходять у великих кількостях, а от механізм їх доцільного використання, тобто отримання доведенного екологічного ефекту – відсутній.

Екологічний ефект від впровадження природоохоронних програм