Блог | Два товариші

Дивно було що вони товаришують, настільки різними були ці хлопці. Ще як були дітьми, то було непомітно. Діти як діти. А от як виросли...

Один чесно працював, з ранку до ночі гнув спину на пана; другий байдикував. Перший все життя провів на одному хуторі; другий ходив козакувати, подивився мало чи не весь світ. Перший одружився ще замолоду; другий все ніяк не бажав остепенитися.

Коли вони зустрічалися, перший повчав другого:

- Що ти все байдикуєш? Візьмись за розум! Живи як всі.

Нічого не відповідав його товариш. Бо давно вже зрозумів, що то марно.

- Кожному своє. - відмахувався.

Так пройшла молодість, за нею і життя.

Перший друг заробив грошей, пішов від пана, завів хазяйство і згодом сам зробився паном. Виростив дочку, видав заміж, дочекався онуків.

Другий досі козакував, зникав неочікувано, повертався неждано; місяцями пропадав невідомо де. А як зустрічалися, перший знову починав повчати свого товариша, бо справді його любив та бажав йому добра.

- Скільки ти можеш кочувати перекотиполем? Схаменись, візьмись за розум! Одружись вже, дім постав, дітей народіть. Бо лишишся нікому не потрібним на старості років!

А другий не відповідав.

Читайте: Циганський "Інь" і "Янь": демократія повинна мати зуби

Але одного разу таки привіз з далеких країв дівчину-красуню, купив собі найкращу хату, народили сина. І все в нього стало так, як в першого товариша.

- От бачиш! - казав той, задоволений. - Тепер і ти в люди вибився, заживеш як всі...

Але другий не відчував щастя. Йшов з дому, годинами пропадав в лісі, біля річки, в горах. Не міг всидіти на місці, все йому аби побродити десь...

Прийшов день, коли обидва зробилися дідами. В першого були вже правнуки; другий чекав на онуків.

Тільки от біда - не трималася малеча першого діда, все тікали до другого. Бо розповідав він цікаві казки та історії з життя свого; першому ж нічого було розповісти. Тому зробився він самотнім при живих нащадках. В домі другого товариша дитячий галас не вщухав.

І коли вони якось, по старій звичці, зустрілися за келихом, заплакав перший товариш:

- Тільки тепер я зрозумів тебе. Скоро вже смерть за нами прийде, а що я бачив в цьому житті? Сіро та холодно. А ти... Яскраве життя в тебе було!

***

Ніколи не повчай інших, якщо не спробував того, що вони. У кожного свій шлях, вірний чи ні - покаже тільки час.